Пріо́нні або пріо́нові хворо́би (, нерідко використовують ще й термін ) — група нейродегенеративних захворювань людини і тварин з утворенням губчастої енцефалопатії, які належать також до групи повільних інфекцій і характеризуються ураженням центральної нервової системи (ЦНС), м'язової, лімфоїдної та інших систем, завжди закінчуються смертю.

Збудником цих хвороб є пріони — винятковий клас інфекційних агентів білкової природи, які не містять у своїй структурі нуклеїнових кислот і тим самим відрізняються від інших збудників інфекційних хвороб.

На сьогодні встановлено, що крім короткоживучих білків, які організм використовує як енергетичний ресурс і як будівельний матеріал для нових клітин, є й такі білки, яким притаманні зовсім інші, й досі, значною мірою, непрояснені функції. Саме з ними і пов'язують виникнення повільних пріонових інфекцій. Виходячи з того, що ці хвороби інфекційної природи, а інфекційний агент передається від джерела до сприйнятливого організму, експерти ВООЗ вживають поняття «збудник» щодо пріонів.

Нині до пріонових хвороб відносять: у тварин скрепі, губчасту енцефалопатію великої рогатої худоби (коров'ячий сказ), хронічну виснажливу хворобу диких копитних в неволі тощо. у людей до пріонових хвороб долучають куру, хворобу Кройцфельда-Якоба, синдром Герстмана—Штройслера—Шейнкера, фатальне сімейне безсоння. Є припущення, що патогенні пріони мають відношення до спричинення ще деяких хвороб людей: хронічної прогресуючої енцефалопатії дитячого віку / хвороби Альперса, спонгіформного міозиту з пріон-асоційованими включеннями. При них у тканинах знаходять амілоїдні зміни і скупчення нормальних пріонів, хоча досі патогенні пріони не були знайдені.

Історичні відомості У 1920 році німецький невролог Г-Ґ. Кройцфельд та в 1921 році ще один німецький невролог А. Якоб незалежно один від одного описали симптоми хвороби, яка надалі була визнаною першим пріоновим захворюванням людини, отримала назву за їхніми прізвищами і була долучена надалі до переліку пріонових хвороб. У 1954 році ісландський вчений Б'єрн Сігурдссон виклав результати свої багаторічних досліджень скрепі — хвороб овець у Ісландії, які проявлялися порушенням координації рухів, паралічами, нестерпною сверблячкою і завжди завершувалися смертю, вперше відніс їх до групи повільних інфекцій та привернув увагу до таких недуг з характерним патоморфологічним субстратом — губчастою енцефалопатією. Протягом багатьох років американський вірусолог Деніел Карлтон Гайдушек вивчав загадкову хворобу куру і в 1965 році сповістив медичну спільноту, що вона є інфекційною і йому вдалося це довести. У 1982 році американський біохімік Стенлі Прузінер успішно довів, що біологічною структурною основою так званого «невстановленого трансмісивного агента» скрепі є патологічна (інфекційна) ізоформа клітинного протеїну Р (або PrPsc«sc» від «scraepie» — пріонове захворювання овець).). Науковець створив новий термін «prion» (використавши сполучення букв від  — «протеїнові інфекційні частки») для того, щоб підкреслити специфіку інфекційного агента, що принципово відрізняється від вірусів і віроїдів своїми біологічними характеристикамиPrusiner S. Autobiography. Nobel Prize in Physiology or Medicine 1997. ..

Актуальність Актуальність проблеми пріонових хвороб зумовлена тим, що вони надзвичайно небезпечні для життя людей і тварин. Ці недуги виявляються у всіх країнах світу, а збудники скрепі та коров'ячого сказу з Великої Британії завезені в ряд країн Європи, Близького Сходу, Азії. Сучасні карантинні заходи для ліквідації епізоотії трудомісткі, завдають величезних економічних збитків сільському господарству, а також мають негативний вплив на соціальну ситуацію. Двом дослідникам проблеми пріонових хвороб — К. Гайдушеку (1976 р.) та С. Прузінеру (1997 р.) була присуджена Нобелівська премія з медицини.

Етіологія Збудниками пріонових хвороб є патологічні ізоформи пріонів і змінені білкові молекули хазяїна, які не мають нуклеїнової кислоти, але характеризуються патогенними властивостями. Пріони складаються тільки зі змінених (конформаційних) білкових молекул. Відсутність у складі пріонів нуклеїнових кислот визначає незвичність деяких з властивостей. Вони дуже стійкі у довкіллі — з усього живого пріони гинуть останніми: витримують кип'ятіння протягом 30-60 хвилин, висушування, заморожування, ультрафіолетове і гамма-опромінення, хімічну обробку спиртами, формальдегідами, кислотами, не піддаються гідролізу ферментами. Ген, який кодує пріоновий білок, міститься не у складі пріону, а в клітині. Пріоновий білок, потрапляючи в організм, активує цей ген PrNP і зумовлює індукцію синтезу аналогічного білка. Разом з цим пріони при всій своїй структурній і біологічній своєрідності мають ряд властивостей звичайних вірусів (віріонів). Вони проходять крізь бактерійні фільтри, не розмножуються на штучних живильних середовищах, репродукуються до концентрацій 105−1011 на 1 г мозкової тканини, адаптуються до нового хазяїна, змінюють патогенність і вірулентність, відтворюють феномен інтерференції, характеризуються штамовими відмінностями, здатністю до персистенції в культурі клітин, отриманих з органів зараженого організму, можуть бути клоновані.

Епідеміологічні особливості

Джерело і резервуар інфекції У більшості захворілих патологічний пріон PrPsc з'являється спонтанно — шляхом мутації власного PrPc. В інших випадках можливе екзогенне зараження від тварин, які є основним джерелом збудника (вівці, кози, корови, олені та інші копитні тварини, норки, котячі, а, можливо, й інші види). Лише при куру джерелом збудника в природі вважають людину — хвору або ту, яка перебуває в інкубаційному періоді недугиMcAlister V. Sacred disease of our times: failure of the infectious disease model of spongiform encephalopathy. Clin. Invest. Med. June 2005. — issue 3. — р.101-4.

Механізм і фактори передачі Пріонові хвороби успадковуються за автосомно-домінантним типом (щоправда, це непрямий процес — через попередню генну автореплікацію інфекційного агента). Хвора людина в побутових умовах не становить небезпеки для оточуючих. Однак концентрація пріонів у її органах в інкубаційному періоді значна, і це створює небезпеку зараження реципієнтів від інфікованих, але ще не хворих донорів крові або внутрішніх органів, ятрогеннимТобто спричинена медичними втручаннями. шляхом (інтрацеребрально через пересадку рогівки, фрагментів твердої мозкової оболони, імплантацію внутрішньочерепних електродів, внутрішньовенно, інтраперитонеально, через шкіруGwennaelle J. Wathne, Adrien Kissenpfennig, Bernard Malissen, Chiara Zurzolo and Neil A. Mabbott Determining the role of mononuclear phagocytes in prion neuroinvasion from the skin. Journal of Leukocyte Biology vol. 91 no. 5 817-828 , при проведенні ендоскопіїM W Head, J W Ironside vCJD and the gut: implications for endoscopy. Gut 2007;56:9-11 doi:10.1136/gut.2006.101964 тощо). Найбільша концентрація збудника в мозковій тканині, але він у значних титрах виявляється в тканинах інших органів, у кровіBrown P, Preece M, Brandel JP, Sato T, McShane L, Zerr I, Fletcher A, Will RG, Pocchiari M, Cashman NR, d'Aignaux JH, Cervenakova L, Fradkin J, Schonberger LB, Collins SJ Iatrogenic Creutzfeldt-Jakob disease at the millennium. Neurology. 2000. — volume.55, issue № 8. — pages 1075-81.. Хвора людина в домашніх побутових умовах або в лікарні не створює небезпеки для оточуючих, якщо вони не контактують з тканинами, особливо мозковою, ураженої людини. Враховуючи те, що концентрація пріонів в органах у період інкубації значна, а сам період тривалий, людина може стати джерелом збудника при переливанні крові, при трансплантації органів, взятих від заражених, але поки що не захворілихNora Hunter, James Foster, Angela Chong, Sandra McCutcheon, David Parnham, Samantha Eaton, Calum MacKenzie and Fiona Houston Transmission of prion diseases by blood transfusion. J Gen Virol November 2002. — vol. 83, № 11. — р.2897-2905. Тварини заражаються або внаслідок спонтанних мутацій, або внаслідок поїдання заражених тварин.

Механізми передачі пріонів різноманітні й включають у природі аліментарну передачу, гіпотетично можлива й гемоконтактна і аерозольна передачаAnthony E. Kincaid, Kathryn F. Hudson, Matthew W. Richey and Jason C. Bartz Rapid Transepithelial Transport of Prions following Inhalation. J. Virol. December 2012 vol. 86 no. 23 12731-12740 , можливий також вертикальний шлях передачі через плаценту. Особливу епідемічну небезпеку становить така форма перебігу повільних інфекцій (наприклад, при скрепі, коров'ячому сказі тощо), при якій приховане вірусоносійство і типові морфологічні зміни в організмі перебігають безсимптомно. Передача пріонів можлива у разі споживання м'яса хворих тварин або, частіше, тих, що були у періоді інкубації, коли у них будь-яких симптомів хвороби не спостерігається; а також під час розтину загиблих тварин. Враховуючи високу терморезистентність пріонів, звичайна термічна кулінарна обробка м'яса не знешкоджує збудника хвороби. Зараження може статись і при парентеральному введенні гормонів, виготовлених з органів інфікованих тварин (пітуітрин) чи людей (гонадотропін). На небезпеку інфікування наражаються також працівники боєнь, м'ясокомбінатів під час забою тварин в інкубаційному періоді й контакту з їх тканинами та органами. Особливості епідемічного процесу серед споживачів м'яса інфікованих тварин вивчені недостатньо, а сам факт зараження людей від корів доведений лише на початку 90-х років XX століття.

Сприйнятливий контингент та імунітет Особливо уразливими вважають реципієнтів трансплантації внутрішніх органів, тих осіб, що піддаються різним медичним маніпуляціям, при яких прилади чи механізми можуть бути контаміновані тканинами заражених донорів, отримувачі деяких медичних препаратів, що містять гормони, ветеринарні й медичні хірурги, патоморфологи, ветеринари, працівники м'ясопереробної промисловості тощо. Імунітет внаслідок захворювання не виробляється, пріонні хвороби завжди закінчуються смертю.

Патогенез

Загальні риси Загальною патогенетичною основою повільних інфекцій є накопичення збудника в різних органах і тканинах зараженого організму задовго до перших клінічних проявів і тривала, іноді багаторічна, персистенція в тих органах, в яких тривалий час не виявляють патогістологічних змін. Згодом відбувається проліферація різних клітин. Наприклад, губкоподібні енцефалопатії характеризуються вираженим гліозом, патологічною проліферацією і гіпертрофією астроцитів, що і спричиняє вакуолізацію і загибель нейронів, тобто розвиток губкоподібного стану тканини мозкуCollins SJ, Lawson VA, Masters CL. Transmissible spongiform encephalopathies. Lancet.Jan 2004 — vol. 363,issue№ 9204. — p. 51-61.. Інкубаційний період при усіх пріонових хворобах дуже тривалий — від декількох місяців до десятиліть.

Патоморфологічні зміни