Історія музики — історична дисципліна у музикознавстві, що вивчає розвиток музичних культур, а також намагається наблизитися до реконструкції умов їх виникнення. Хоча у світі надзвичайно відрізняються, кожна відома культура бере в ній участь, і тому її вважають культурною універсалією. Походження музики залишається вкрай дискусійним; коментатори часто пов'язують його з походженням мови, при цьому тривають суперечки щодо того, чи виникла музика раніше, пізніше чи одночасно з мовою. Було висунуто багато теорій ученими з різних галузей, проте жодна не здобула широкого визнання. Більшість культур мають власні міфічні версії про винайдення музики, зазвичай укорінені у відповідних міфологічних, релігійних чи філософських уявленнях.
уперше достеменно датується роком до н. е. (пізній палеоліт) за свідченням , хоча лишається незрозумілим, чи не сягають її справжні витоки більш раннього середнього палеоліту (300 000 —50 000 років до н. е.). Про доісторичну музику відомо небагато: сліди обмежуються здебільшого простими флейтами та ударними інструментами. Втім, ці знахідки свідчать, що музика певною мірою існувала в доісторичних суспільствах, таких як Династія Ся та цивілізації Інду. З появою писемності музика писемних цивілізацій — так звана — постала у провідних суспільствах Китаю, Єгипту, Греції, Індії, Персії, Месопотамії та Близького Сходу. Узагальнень щодо стародавньої музики зробити важко, проте з відомих свідчень випливає, що її часто характеризували одноголосся та імпровізація. У стародавніх пісенних формах тексти тісно поєднувалися з музикою; хоча з цього періоду дійшли найдавніші зразки музичної нотації, багато текстів збереглися без супровідної музики, наприклад Ріґведа і Ши цзін (класика поезії). Зрештою, поява Шовкового шляху та дедалі активніші культурні контакти спричинили передачу й обмін музичними ідеями, практиками та інструментами. Така взаємодія зумовила сильний вплив традицій Центральної Азії на музику династії Тан, тоді як музика Тан, японське ґаґаку і своєю чергою впливали одна на одну.
Історично релігії часто ставали каталізаторами музики. Веди індуїзму справили величезний вплив на , а П'ять класиків конфуціанства заклали основу для подальшого розвитку китайської музики. Після стрімкого поширення ісламу у VII столітті почала домінувати в Персії та арабському світі, а в період ісламського Золотого віку з'явилося багато видатних музичних теоретиків. Музика, написана для ранньої християнської церкви та у ній самій, започаткувала традицію західної класичної музики, яка продовжилася у музиці Середньовіччя, де сформувалися поліфонія, нотний стан та зародкові форми багатьох сучасних інструментів. Окрім релігії чи її відсутності, музика суспільства визначається всіма іншими аспектами його культури — соціальною й економічною організацією та досвідом, кліматом і доступом до технологій. Багато культур поєднували музику з іншими видами мистецтва, наприклад, Китаю чи середньовічним квадривіумом. Емоції та ідеї, які виражає музика, обставини її виконання й слухання, а також ставлення до музикантів і композиторів різняться залежно від регіону та епохи. У багатьох культурах розрізняли або продовжують розрізняти академічну музику (або «класичну музику»), народну музику та популярну музику.
Походження
Музику вважають культурною універсалією, хоча її змінюються залежно від культури та історичного періоду. Як і в багатьох аспектах людського пізнання, тривають суперечки щодо того, наскільки ми коли-небудь зможемо зрозуміти витоки музики, і науковці нерідко займають протилежні позиції. Походження музики часто розглядають разом із походженням мови, причому характер їхнього зв'язку є предметом численних дискусій. Однак до середини — кінця XX століття обидві теми рідко привертали значну увагу академічної спільноти. Від часу відродження інтересу головні розбіжності зосереджуються довкола трьох підходів: чи почалася музика як різновид прамови (результат адаптації), що згодом привів до появи мови; чи вона є «антревольтом» (фенотиповим побічним продуктом еволюції), спричиненим виникненням мови; чи ж музика й мова мають спільне джерело.
Не існує загальноприйнятої теорії походження музики; до їхнього формування долучалися археологи, когнітивні науковці, етномузикологи, еволюційні біологи, лінгвісти, , палеоантропологи, філософи, а також психологи розвитку та соціальні психологи. Нижче наведено деякі з найбільш відомих теорій: Музика виникла як розгорнута форма статевого добору, можливо, походячи від шлюбних закликів. Цю теорію, ймовірно першу значну в дослідженні походження музики, зазвичай приписують Чарльзу Дарвіну. Вона вперше з'явилася у його книзі (1871), і відтоді зазнала критики, оскільки немає доказів того, що якась зі статей є «більш музичною», а отже, немає доказів статевого диморфізму; наразі не відомо інших прикладів статевого добору, які б не включали виразного статевого диморфізму. Попри це, сучасні дослідники, посилаючись на використання музики у шлюбних системах інших тварин, розвинули й поширили дарвінівську теорію; серед таких науковців — Пітер Дж. Б. Слейтер, , , та Пітер Тодд. Музика виникла разом із мовою, обидві з яких, як вважають, походять від «спільного попередника». Біолог Герберт Спенсер був одним із важливих ранніх прихильників цієї теорії, як і композитор Ріхард Вагнер, який називав спільного предка музики й мови «мово-музикою». Починаючи з XXI століття, низка науковців підтримали цю теорію, зокрема археолог . Музика виникла для задоволення практичних потреб. Серед припущень: допомога в організації спільної праці (вперше висунуто економістом Карлом Бюхером); полегшення й розширення можливостей спілкування на відстані (вперше запропоновано музикознавцем Карлом Штумпфом); покращення спілкування з божественним або надприродним (вперше висунуто антропологом Фредом Наделем); сприяння «координації, згуртованості та співпраці», особливо в контексті родин чи спільнот; засіб для відлякування хижаків або ворогів певного роду. Музика мала два витоки — «від мовлення (логогенний) та від емоційного вираження (патогенний)», уперше висунуто музикознавцем Куртом Заксом. Розмірковуючи над різноманітністю музики у світі, Закс зауважив, що деякі її форми обмежуються або комунікативним, або експресивним характером, що свідчить про окремий розвиток цих аспектів. Музика представляє звуки, що походять із двох основних джерел: 1) звуки, які чує плід у лоні матері, і 2) емоційно зумовлені вокалізації — згідно з теорією емоційного походження музики, яку вперше висунув Девід Тейє. Ця теорія пояснює наявність музичних елементів, притаманних усім культурам, зокрема пульсу, метра, відокремлених одночастотних сегментів (нот), безперервності та інструментів, що створюють періодичні звуки, підсилені резонансом.
Багато культур мають власні міфічні оповіді про виникнення музики. Іноді створення музики приписують конкретним постатям, наприклад Ювалу в , легендарному шаху в перській/іранській міфології, богині Сарасваті в індуїзмі та музам в давньогрецькій міфології. Деякі культури визнають кількох першотворців музики; так, міфологія Стародавнього Єгипту пов'язує її з численними божествами, зокрема Амоном, Хатхор, Ісідою та Осірісом, але особливо з Айхі. У китайській міфології існує багато історій про походження музики, проте найвідомішою є оповідь про музиканта , який — за наказом Жовтого Імператора (Хуанді) — створив наслідуючи спів міфічних птахів фенхуан.
Доісторична музика
У найширшому розумінні — яку раніше частіше називали примітивною музикою — охоплює всю музику, створену в дописьменних культурах (преісторія), починаючи щонайменше 6 мільйонів років тому, коли люди та шимпанзе ще мали спільного предка. Музика вперше з'явилася в палеоліті, хоча достеменно незрозуміло, чи це був середній палеоліт (300 000–50 000 років тому) чи пізній палеоліт (50 000–12 000 років тому). Переважна більшість палеолітичних інструментів була знайдена в Європі й датується пізнім палеолітом. Цілком можливо, що спів з'явився набагато раніше, однак це практично неможливо підтвердити. Потенційно найдавнішим інструментом є флейта Дів'є Бабе з печери у Словенії, виготовлена з стегнової кістки молодого печерного ведмедя й датована приблизно 43 000–82 000 років тому. Приписувана неандертальцям, флейта Дів'є Бабе привернула значну увагу науковців; однак питання, чи справді це музичний інструмент, чи об'єкт, створений тваринами, лишається предметом жвавих дискусій. Якщо перше припущення правильне, це буде найдавніший відомий музичний інструмент і доказ існування музичної культури в середньому палеоліті. Окрім флейти Дів'є Бабе та ще трьох сумнівних флейт, практично немає достовірних свідчень музики середнього палеоліту, що подібно до . Найдавнішими об'єктами, чиє визначення як музичних інструментів є загальноприйнятим, вважаються із Швабського Альбу (Німеччина) — з печер , та . Вони датуються ориньяком (верхній палеоліт) і використовувалися ранніми європейськими сучасними людьми. У трьох печерах виявлено вісім флейт: чотири виготовлені з кісток крил птахів і чотири — з бивнів мамонта; три з них збереглися майже повністю. Три флейти з Ґайссенкльостерле датуються як найдавніші — років тому.
З огляду на відносну складність флейт, імовірно, що існували й раніші інструменти, подібні до предметів, поширених у пізніших суспільствах мисливців і збирачів таких як , шейкери та барабани. Відсутність інших інструментів цього й попередніх періодів може пояснюватися використанням слабших — і отже, більш біорозкладних — матеріалів, таких як очерет, гарбузи, шкіра та кора. Вважається, що малюнок у печері Труа-Фрер датований до н. е., зображує шамана, який грає на музичному луці.
Вважається, що доісторичні культури мали широкий спектр використання музики, причому майже без уніфікації між різними спільнотами. Музика, ймовірно, мала особливу цінність у часи нестачі їжі та інших базових потреб. Також імовірно, що доісторичні культури сприймали музику як невід'ємно пов'язану з природою та могли вірити, що її використання безпосередньо впливає на навколишній світ.
Найдавнішими інструментами, знайденими в доісторичному Китаї, є 12 з сучасного , , провінція Хенань, датовані р. до н. е. (subscription, Wikilibrary access, or UK public library membership required). Єдиними інструментами, віднесеними до доісторичної династії Ся ( рр. до н. е.) є два інструменти , два невеликі дзвони (один глиняний, один бронзовий) та . Через надзвичайну рідкість збережених інструментів і загальну невизначеність, що стосується більшості аспектів династії Ся, створення музичного наративу цього періоду є непрактичним. На Індійському субконтиненті доісторична Індська цивілізація ( рр. до н. е. у зрілий період) має археологічні свідчення використання простих і , тоді як іконографічні дані вказують на існування ранніх арф та барабанів. Одна ідеограма у пізнішій цивілізації Інду містить найдавніше відоме зображення , датоване періодом до 1800 р. до н. е. (subscription, Wikilibrary access, or UK public library membership required)
Античність