Полоз сарматський, полоз палласів (Elaphe sauromates) — вид змій роду полоз-елаф (Elaphe) родини полозових (Colubridae). Поширений у Південно-Східній Європі, Малій Азії та заході Центральної Азії. Віддає перевагу степовим, лісостеповим, напівпустельним і кам'янистим місцевостямАтлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоологический институт РАН, 2004. — 232 с. (с. 143, 152—153). Занесений до Червоної книги України та ряду інших природоохоронних документівФауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 38).
Донедавна полоз сарматський розглядався як один з підвидів полоза чотирилінійного (Elaphe quatuorlineata)Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 276, 285—287)Куриленко В. Е., Вервес Ю. Г. Земноводные и пресмыкающиеся фауны Украины. Справочник-определитель. — К. : Генеза, 1998. — 208 с. (с. 182—186).
Опис Один з найбільших полозів Євразії. Загальна довжина тіла (L. + L.cd., де L. — довжина тіла від кінчика морди до клоаки, а L.cd. — довжина від кінчика хвоста до клоаки) може складати 225 см і більше (у Румінії в 1961 році було виловлено полоза загальною довжиною 2,6 м). В Україні довжина тулуба з головою (L.) не перевищує 160 см. Хвіст відносно довгий: співвідношення L./L.cd. складає 3,5—4,9. Тіло досить масивне, його товщина може бути порівнянна з товщиною зап'ястя дорослої людини. Невелика витягнута голова злегка розширена в основі, досить чітко відмежована від шиї. Ніздря розташована між двома носовими щитками. Очі відносно великі, райдужна оболонка чорна; зіниця ока кругла. Верхньощелепні зуби приблизно однакового розміру і розташовані безперервним рядом. Їх кількість становить від 12 до 24. Передні нижньощелепні зуби довші ніж задніФауна України. Т. 7. Земноводні та плазуни / Таращук В. І. — К. : Вид-во Української РСР, 1959. — 248 с. (с. 216, 221—224)Змеи Кавказа: таксономическої разнообразие, распространение, охрана / Туниев Б. С., Орлов Н. Л., Ананьева Н. Б., Агасян А. Л. — СПб-М. : Тов-во науч. изд. КМК, 2009. — 224с. (с. 78—82).
Лускатий покрив Тіло вкрите відносно гладенькою лускою і тільки вздовж середини спини луска із помітними реберцями. На лусках по дві апікальні ямки. Черевні щитки не перегнуті і не утворюють ребра по боках тіла. Навколо середини тулуба (Sq.) 25, дуже рідко 23 або 27 лусок. Черевних щитків (Ventr.) у самців 187—224, у самок — 205—234. Хвостових шитків (Scd.) 56—90 пар. Анальний щиток розділений (А. 1/1)
Голова вкрита парними і непарними щитками. Ширина міжщелепного щитка більша за його висоту, зверху видна лише невелика його частина, і він не вклинюється кутом між міжносові щитки і дуже рідко трохи заходить між них. Шов між міжносовими щитками не більше ніж у 1,5—2 рази коротший за шов між передлобними. Верхньогубних щитків 8, дуже рідко 9, з них четвертий і п'ятий або п'ятий і шостий торкаються ока. Бокові лінії лобного щитка прямі. Перед оком 2 щитки: великий перед орбітальний і маленький підорбітальний, який міститься під ним. Заорбітальних щитків 2, дуже рідко 3. Виличний щиток ромбічної форми, його довжина майже дорівнює його висоті. Під виличним щитком 1—3 маленьких щиточки. Скроневих щитків 2 або 3+4 або 3. Тім'яний щиток своїм переднім зовнішім кутом торкається або майже торкається нижнього заорбітального щиткаОрлова В. Ф., Семенов Д. В. Природа России: Жизнь животных. Земноводные и пресмыкающиеся. — М. : Издательство АСТ, 1999. — 480 с. (с. 370—375).
Забарвлення Забарвлення верхньої сторони тіла сірувато-буре, сірувато-оливкове, жовтувато-коричневе або коричнювате. У забарвленні голови зверху сильніше виражені коричневі тони. На голові присутній темний малюнок із дугоподібної смуги між очей, смуг позаду очей та овальної плями в тім'яній області. Від ока до кута рота часто тягнеться темна буро-коричнева або коричнева смуга, яка іноді переривається. Верхньогубні щитки в дорослих особин світло-жовті. Вздовж спини тягнеться ряд розташованих впоперек тіла ромбічних або овальних коричневих чи буруватих плям часто з темнішою, майже чорною, облямівкою. Іноді ці плями подекуди зливаються в суцільну зигзагоподібну смугу, або утворюють поперечні зигзаподібні смуги. По боках тіла є ще по одному ряду дрібніших плям. Черево жовтувате або світло-помаранчеве, іноді вкрите дрібними темними плямками, які часом складають мармуровий візерунок. Окремі лусочки на межі із черевом, крім того, часто мають помаранчевий чи червонуватий колір. Цей малюнок завжди добре виражений у молодих і майже зникає на загальному строкатому фоні в дорослих змій, тому що на кожній світлій лусочці всередині є темна плямка. Взагалі тон забарвлення та рисунок можуть бути дуже мінливими; іноді рисунок майже не виражений.
У молодих особин по спині тягнуться до 5 рядів плям, більш чітких, ніж у дорослих полозів. На голові є характерний рисунок, який складається з вирізаної спереду широкої дугоподібної чорної смуги між передніми краями очей, двох симетричних плям на задніх краях за орбітальних щитків і двох широких, вигнутих смужок у тім'яній області, які з'єднуються на шиї з першою тулубовою плямою. Крім того, темні смуги по боках голови, на відміну від дорослих, у молодих починаються вже від ніздрів. З віком плями на голові стають менш виразними.
Поширення
Понтійсько-прикаспійський вид. Ареал охоплює країни Південно-Східної Європи (східні райони Болгарії і Румунії, Молдова, Південна Україна, південь європейської частини Росії), Західної Азії (Східна Грузія, Вірменія, Азербайджан, Східна Туреччина, Північно-Західний Іран, Сирія, Ліван) та Центральної Азії (Західний Казахстан, Північно-Західний Туркменістан)Земноводные и пресмыкающиеся. Энциклопедия природы России / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С. и др. — М. : АБФ, 1998. — 576 с. (с. 474—477).
В Україні поширений в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях та АР Крим. Північна межа ареалу виду проходить приблизно по північній межі СтепуПетроченко В. І. Земноводні та плазуни України: географо-краєзнавчий аспект // Краєзнавство Запорожжя. — 2017. — № 1(2). — С. 91—102.
Місця проживання У межах ареалу зустрічається в більш-менш посушливих місцевостях, степах, кам'янистих і піщаних напівпустелях, чагарникових пущах, степових і тугайних рідколіссях, на узліссях, на зарослих чагарниками схилах з кам'янистими відслоненнями і скелями. У Казахстані на півострові Мангишлак тримається долин річок на наносних пісках із заростями тамариксу. У Туркменістані в районі затоки Кара-Богаз Гол проживає в місцях із суглинистими ґрунтами і заростями саксаулу, солянок та інших ксерофітних і галофітних рослин. На Устюрті зустрічається на щільних закріплених пісках із заростями саксаулу, у глинистій пустелі і на пухких солончаках, часто в колоніях піщанок. Зустрічається також на околицях населених пунктів, у садах і виноградниках. У Закавказзі піднімається в гори до висоти 2500 м н. р. м, де відмічений на узліссі субальпійських дібров і серед ялівцевого рідколісся. У Молдавії віддає перевагу сухим місцям із високою, але рідкою трав'янистою, або деревно-чагарниковою рослинністю, часто проживає в населених пунктах, іноді навіть у мало відвідуваних частинах житлових приміщеньФауна Узбекской ССР. Т. 1. Земноводные и пресмыкающиеся / Богданов О. П. — Ташкент : Изд-во АН Узбекской ССР. — 260 с. (с. 227—228)Богданов О. П., Сударев О. Н. Экология пресмыкающихся. — Ташкент : Укитувчи, 1989. — 128 с. (с. 108)Рыбы, земноводные, пресмыкающиеся. Животный мир Молдавии / Под ред. И. М. Гани — Кишинев : Штиица, 1981. — 224 с. (с. 208—209)Дунаев Е. А., Орлова В. Ф. Змеи. Виды фауны России: атлас-определитель — М. : Фитон XXI, 2014. — 120 с. (с. 52—53).
В Україні поводить себе як досить евритопний вид, хоча віддає перевагу більш-менш сухим відкритим ландшафтам (степи, напівпустелі). Зустрічається також в степових і гірських рідколіссях, на заростаючих пісках, кам'янистих осипах і серед скель, в різноманітних розвалинах, у садах і виноградниках. В окремих районах, переважно влітку, зустрічається по берегах водойм у заплавно-річкових і приморських біотопах, зокрема серед розрідженої деревно-чагарникової, лучної, болотної (сухі очеретяні зарості) та галофітної рослинностіПащенко Ю. Й. Визначник земноводних та плазунів УРСР. — К. : Рад. школа, 1955. — 148 с. (с. 126—127).
В умовах Запорізької області спорадично трапляється у відносно відкритих ландшафтах, зокрема у всіх типах степу, на суходільних і сухих заплавних луках, серед розріджених чагарникових заростей і рідколісь (у тому числі заплавних), на узліссях байраків, на околицях сільськогосподарських угідь, тваринницьких ферм і населених пунктівПетроченко В. І. Герпетофауна Запорізького Правобережжя і прилеглих дніпровських островів // Краєзнавство Запорожжя. — 2018. — № 3 (7). — С. 65—96
Як сховища використовує нори ховрахів, піщанок, полівок та інших гризунів, пустоти під камінням, щілини і промоїни в ґрунті, дупла дерев і пустоти серед їх коріння. Чисельність У Казахстані і Туркменістані змія є рідкісною, її зустрічали не більше 2 разів за денну екскурсію. В Азербайджані можна іноді зустріти до 4 особин за екскурсію. У цілинному степу трапляється до 3 особин на 3—5 км облікового маршруту. Внаслідок господарського освоєння та розорювання цілинних земель чисельність виду майже всюди скорочується..
В межах України зазвичай трапляються поодинокі особини. Місцями є звичайним (0,2–2 особини на 1 км облікового маршруту; щільність популяції 0,4–12,0 екз./га); на окремих ділянках чисельність може досягати 5 особин на 1 км маршруту. Досить численним залишається в острівних гайках («кілках»), розташованих серед піщаних кучугур у пониззі Дніпра (Чорноморський біосферний заповідник). У Південному Криму зустрічається в середньому 1 особина на 2 км маршруту.
В умовах Дніпропетровської області чисельність низька і складає 0,05–0,07 ос./км маршруту вздовж берегової лінії річок і водосховищ, а щільність популяції — до 0,01 ос./га у степових відкритих ландшафтахБулахов В. Л., Гассо В. Я., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Земноводні та плазуни / За заг. ред. О. Є. Пахомова. — Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2007. — 420 с. (с. 213—215). В умовах Запорізької області в типових біотопах на 10 км маршруту можна зустріти, як правило, 1—3 особини різного віку.
Сезонна і добова активність Після зимової сплячки пробуджується пізніше інших видів змій, в Україні в квітні (переважно у другій половині місяця), у південних районах ареалу — на 2—3 тижні раніше. Вихід із зимової сплячки дуже залежить від погоди. Так, у Запорізькій області в теплі роки перших полозів зустрічали вже на початку квітня. Навесні час активності припадає виключно на денні часи, які тварини проводять в основному обігріваючись на сонці.
Веде в основному наземний спосіб життя, хоча вміє ловко лазати по деревах і навіть добре плавати. Належить до денних теплолюбних видів плазунів і у всі сезони року проявляє активність переважно в теплі години дня, які він використовує для обігріву тіла (вранці) та полювання (вдень). Так, у Дніпропетровській області активних змій влітку зустрічали з 7-ї до 19-ї години, частіше о 12—16-й годині, як в теплі та ясні, а також у холодні та навіть дощові дні. Лише в середині літа полоз переходить на двовіковий цикл активності й потрапляє на очі переважно вранці та ввечері. У спекотні літні дні він тримається більш прохолодних місць, використовуючи для цього неглибокі тимчасові сховища, чи просто лежить під куртинами трав'янистих рослин, у затінку дерев і кущів, іноді збираючись на їх нижні гілки. З метою охолодження може заповзати до води і перебувати там по кілька годинЩербак Н. Н. Земноводные и пресмыкающиеся Крыма. — Симферополь : Изд-во «Крым», 1966. — 60 с. (с. 42—43).