Національні меншини в Україні

Національними меншинами в Україні є групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. У національному складі населення України переважають українці. Їхня чисельність становить 37 млн.699 тис. 546 осіб, або 77,8 % від загальної кількості населення. За даними останнього перепису населення (2001 р.), національні (етнічні) меншини в Україні становили 10 млн 757 тис. 456 чол., або 22.2 % від усіх жителів. В Україні живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдовани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, роми та ін.

За особливостями динаміки кількості населення національні меншини в Україні в другій половині XX ст. можна віднести до трьох груп: меншини, в яких кількість населення збільшувалась (росіяни, білоруси, румуни, вірмени, роми, німці, азербайджанці, грузини, узбеки, корейці, турки, лезгини, туркмени, аварці); меншини, в яких кількість населення утримувалась майже на одному рівні (молдовани, болгари, угорці, греки, татари, гагаузи, литовці, казахи, словаки, марійці, осетини, таджики, естонці, комі, албанці, киргизи, комі-перм'яки, карели, чеченці, даргинці, араби, фіни, лакці, абхази, кабардинці, табасарани); меншини, в яких кількість населення зменшилась (євреї, поляки, чехи, башкири, латиші). За даними останнього перепису населення вдалось виявити особливості розселення кожної національної меншини в Україні.

Найбільша етнічна меншина в Україні — росіяни. Їхня кількість становить 8334,1 тисяч осіб і становить 17,3 %.

Кожна з інших етнічних меншин становить менше 1 % від загальної кількості населення, серед них виділяються білоруси (0,6 %), молдовани (0,5 %), кримські татари (0,5 %), болгари (0,4 %), угорці (0,3 %), румуни (0,3 %), поляки (0,3 %), євреї (0,2 %), вірмени (0,2 %), греки (0,2 %), роми (0,1 %), грузини (0,1 %), німці (0,1%), гагаузи (0,1 %) та ін.

В Україні розселення етносів має виразну регіональну визначеність. Центральна й Північно-Західна Україна є історично основними регіонами розселення українського етносу, який найменше «розбавлений» іншими етносами. Найбільша частка українців у населенні Тернопільської (96,8 %) та Волинської (94,6 %) областей, найнижча — в АР Крим (25,8 %), Луганській (51,9 %), Донецькій (50,9 %), Одеській (54,6 %) областях.

Росіяни

Перше місце серед національних меншин в Україні за чисельністю представників займають росіяни — 8.3 млн осіб, або 17.3 % від загальної кількості населення. Їхня чисельність постійно збільшувалась до 1989 р. (за переписом 1926 р. росіян в Україні налічувалось лише 3.2 млн осіб, однак станом на 1970 рік їх вже налічувалось 9,1 млн осіб, що свідчить про цілеспрямовану русифікацію та оросіянення областей України).

Росіяни належать до давніх жителів України. Селитися на українській землі вони почали ще з XV ст. Багато їх поселилось на Слобідській Україні у XVI—XVII ст., а у XVIII ст.  — на узбережжі Чорного та Азовського морів. Наприкінці XIX і на початку XX ст., внаслідок бурхливого розвитку промисловості у Придніпров'ї, Донбасі в ці райони переселилась велика кількість російських робітників. Значна їхня частина залишилась на постійне проживання в цих місцевостях. Чимало росіян пересилилося в Україну після жовтневого перевороту 1917 р., в роки радянських п'ятирічок. Так, з 1926 по 1970 рр. російське населення в Донбасі та Придніпров'ї збільшилось у 2,9 раза. В 1959—1965 рр. імміграція в Україну досягла близько 3 млн осіб, переважно росіян. З ініціативи союзних відомств у 80-90-х роках відбувався процес масового переселення росіян в Україну. Внаслідок цього суттєво збільшилось населення областей Подніпров'я, Донбасу, Одещини, Криму та інших регіонів України. Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська області та Крим  — це ті регіони, куди впродовж століть відбувалось переселення людей з Росії.

Особливістю розселення росіян в Україні є те, що вони нерівномірно розміщені у її регіонах. За часткою росіян у загальній кількості населення у державі виділяються Донецька область (22 %), АР Крим (14.1 %), Луганська (11.8 %), Харківська (8.8 %), Дніпропетровська (7.5 %), Одеська (6.1 %), Запорізька (5.8 %), Миколаївська (2.1 %), Херсонська (2.0 %) області та м. Київ (4.0 %). Нижче 2-ох відсотків росіян від загальної їх кількості проживають у Львівській, Сумській, Полтавській, Київській, Кіровоградській, Черкаській, Житомирській та Вінницькій областях. В кожному з решти регіонів проживає менше 1 % росіян (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська області).

Другою особливістю розселення росіян є те, що в регіонах, де проживає значна їхня кількість (про що вказано вище), вони займають значну питому частку в загальній кількості населення. В межах України високою є частка росіян серед всього населення в АР Крим (58.3 %), Луганській (39.0 %), Донецькій (38.2 %), Харківській (25.6 %), Запорізькій (24.7 %), Одеській (20.7 %), Дніпропетровській (17.6 %), Херсонській (14.1 %) областях, у м. Києві (13.1 %).

Ще однією особливістю розселення росіян в Україні є те, що значна більшість із них проживає в містах (в 1989 р.  — 87.6 %), міських поселеннях індустріальних областей (Донецької, Луганської, Дніпропетровської) та областей Західного регіону (Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської). В 13 областях відсоток росіян, що проживає в міських поселеннях, коливається від 80 до 90 %. В 4-х регіонах (АР Крим, Кіровоградська, Сумська, Херсонська області) цей показник становить від 70 до 80 %.

Білоруси

Білоруси  — друга за кількістю громадян меншина в Україні. Її чисельність постійно зростає. В 2001 р. їх кількість становила понад 275.8 тис., близько 80 % з них проживало в міських поселеннях. Білоруси з давніх-давен селилися в Україні, спочатку — в її північних районах, а в XVIII—XIX ст.  — на сході та півдні. Багато з них тепер проживає на сході та на півдні України (Донецька, Луганська, Харківська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська області та АР Крим). Тут відсоток білорусів від їх загальної кількості в країні коливається від 16.1 % (Донецька обл.) до 2.9 % (Херсонська обл.). Майже 70 % білорусів проживає у сільській місцевості Рівненської області.

Євреї

Значне місце серед національних меншин в Україні посідають євреї. Їх чисельність постійно скорочується: якщо в 1926 р. в Україні проживало 2.7 млн громадян єврейської національності, то 1989 р.  — 486.3 тис. осіб, а в 2001 р.  — 103.6 тис. осіб. Зменшення кількості громадян цієї національності пов'язано із масовим знищенням їх окупаційною німецькою владою в роки Другої світової війни та їх еміграцією до Ізраїлю й в інші країни.

Євреї з'явилися в Україні ще за часів Київської Русі. Прибули вони з кримських і грецьких колоній та хозарських областей. В XV—XVI ст. чимало євреїв пересилилося в Україну з Польщі. На території Російської імперії євреям дозволяли проживати лише у містах і невеликих містечках, де вони у багатьох випадках кількісно переважали населення інших етнічних груп. Особливо багато євреїв було у міських поселеннях Волині, Галичини і Поділля.

У свій час царський уряд встановив так звану лінію осілості, східніше від якої постійне проживання євреїв заборонялося. В Україні ця межа проходила вздовж Дніпра з деяким відхиленням на схід (Брянськ —Полтава —Луганськ —Маріуполь). У зв'язку з цим багато євреїв «вихрещувались», тобто міняли віру з юдейської на християнську, змінювали прізвища на «благозвучніші» (з'явилися Гольдейберги, Зільбери та ін. у австро-угорській частині чи Золотарьови, Лебединські, Цвєтови, Зоріни, Серебрянські і таке інше  — в підросійській частині України).

Незважаючи на національні утиски царського та австро-угорського режимів, євреї до часу встановлення радянської влади займали міцні економічні позиції. У «смузі осілості» понад 40 % з них займались торгівлею, приблизно одна третина була зв'язана з промисловим виробництвом, 5 % перебували на державній службі та займались «вільними професіями» (лікарі, юристи, літератори), 3-4 % працювали у сільському господарстві.

До жовтневого перевороту 1917 р. в Російській імперії євреїв не допускали до політичної діяльності. Царський уряд підтримував єврейські погроми і розгнузданий антисемітизм (юдофобство).

У результаті радянських репресій у західній Україні (1939—1941 рр.), та внаслідок тотального винищення євреїв німецькими нацистами у роки Другої світової війни корінні євреї в Україні майже повністю зникли.

Сучасне розселення євреїв в Україні характеризують матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Зараз 99.2 % усіх євреїв проживає у міських поселеннях України і тільки 0.8 % — у сільській місцевості. Найбільша кількість євреїв проживала в м. Києві (17.2 % від їх загальної кількості), Одеській (12.8 %), Дніпропетровській (13.2 %), Харківській (11.1 %), Донецькій (8.4 %), Вінницькій (2.8 %), Житомирській (2.5 %), Чернівецькій (1.3 %) областях, АР Крим (4.3 %). Значно менша їх кількість проживає в Запорізькій, Львівській, Миколаївській, Хмельницькій, Луганській, Херсонській, Київській, Полтавській та Черкаській областях. Зараз в Україні працює товариство єврейської культури, відновлюються єврейські національні школи, синагоги, видаються газети мовою ідиш.

Поляки

Поляки  — одна з найдавніших національних меншин України. Вони селилися на українських землях ще з княжих часів. Друга хвиля припливу поляків в Україну почалася після розпаду Галицько-Волинської держави та окупації Польщею Галичини, Західного Поділля. Колонізація поляками Лівобережної України розпочалася наприкінці XVI  — на початку XVII ст.

В 20-х роках XX століття у зв'язку з жовтневим переворотом та громадянською війною багато поляків, особливо великих землевласників та інтелігентів, повернулися до відродженої Польської держави. Чимало їх виїхало з України після Другої світової війни внаслідок репатріації з західноукраїнських земель.

За переписом населення 2001 року в Україні проживало 144.1 тис. поляків. Із післявоєнних переписів населення видно, що їх загальна чисельність в Україні постійно скорочується.

Особливістю сучасного розселення поляків в Україні є те, що найбільше їх проживає в областях давньої осілості  — на Волині, Поділлі, в Галичині, зокрема в Житомирській, Хмельницькій, Львівській областях і в м. Києві (65.5 % від загальної кількості по Україні), а також у Вінницькій, Тернопільській, Донецькій, Одеській, Дніпропетровській, Київській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях та АР Крим. На сучасному етапі переважна більшість їх проживає в міських поселеннях.

В Україні працює Польське культурно-освітнє товариство, Польські школи у Львові, факультативи для вивчення польської мови у Вінниці, Житомирі, Києві. У Львові виходить «Gazeta Lwowska».

Кримські татари

Кримські татари  — давні жителі Криму, корінна національна меншина України. Вони з'явились у ХІІІ ст. на території Криму внаслідок набігів монголів, з XV століття вони утворили Кримське ханство, яке спочатку було васалом Османської імперії, а з XVIII століття увійшло до складу Російської імперії. Багато кримських татар у XVII—XIX ст. емігрувало до Османської імперії, Болгарії, Румунського королівства від переслідувань царського уряду. А в 1944 р. згідно з рішенням Державного комітету оборони тодішнього Союзу РСР кримські татари були депортовані з півострова за межі України. Приводом для депортації стало звинувачення кримських татар у колабораціонізмі з гітлерівцями. Було переселено 44 тис. сімей (близько 191 тис. осіб). На їх місце масово завезено росіян з Росії. Кримські татари в умовах незалежної України почали повертатись на свою історичну батьківщину, уряд України виділив значні кошти на їх переселення, будівництво житла тощо.