Радя́нська «зако́нність» — формально, у «теорії радянського права» — «строге і неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма суб'єктами радянського права — державними організаціями, посадовими особами та громадянами». Таке тлумачення законності було головним в радянській юридичній літературі і з деякими змінами зберігалося до нашого часу. Під правом у радянській державі розуміли зведену у закон волю панівних класів.
У реальності радянська правова система характеризувалася невідповідністю між офіційно встановленим законодавством, проголошеним радянською пропагандою дотриманням радянських законів — та фактичним дотриманням цього законодавства органами радянської влади та юстиції на практиці.
Історія У початковий історичний період СРСР (держава диктатури пролетаріату) неухильне застосування законів нерідко підмінялося так званими «революційною свідомістю» та «революційною доцільністю» (В. І. Ленін). Навіть засновник радянської держави Ленін, який вчився на юридичному факультеті та який згідно з радянською історіографією мав юридичну освіту, тобто був юристом, вважав, що на зміну старому експлуататорському ладу приходить влада трудящих — диктатура пролетаріату, яка не опирається на закони:
У перші роки становлення радянської влади більшовики відмінили закони царської Росії та натомість ще не встигли прийняти нових законівЛ. Е. Балашов. Критика марксизма и коммунизма. Ст. 19 .
Під час червоного терору, організованого Леніним та його комуністичними соратниками, більшовики найчастіше без дотримання будь-яких норм та юридичних процедур масово, по-звірячому мордували зовсім ні в чому невинних людейС. П. Мельгунов. «Красный террор» в России 1918—1923Латышев А. Г. Рассекреченный Ленин . Сам Ленін закликав чинити самосуд над ворогами радянської влади та до масових вбивств заможних селянЛ. Е. Балашов. Критика марксизма и коммунизма. Ст. 19 , 23 Ленин В. И. Собрание сочинений (4-е издание) Т.35 ст. 204.
Радянська правова система і надалі, особливо в час правління Сталіна, характеризувалася невідповідністю між офіційно встановленим законодавством та практичним дотриманням цього законодавства органами радянської влади. Стан дотримання радянської законності гарно характеризує навіть сам факт невиконання органами радянської влади норм тогочасної радянської конституції, яку навіть прибічники радянщини оцінюють як найдемократичнішу конституцію того історичного часу, яка була прийнята 1936 р. в тоталітарній радянській державіСергей Кара-Мурза История советского государства и права § 3. Конституции СССР 1936 года и РСФСР 1937 года . Насправді Конституція СРСР 1936 року була прийнята з пропагандистською метою показувати власному народу та зовнішньому світу проголошені демократичні права та свободи радянських громадян, які фактично не виконувалися на практиціС либеральной точки зрения Советская конституция.
З 1931 р. в практику ввійшло прийняття спільних постанов РНК СРСР і ВКП (б), що було абсолютно неправовою дією, так як комуністична партія, відповідно до Конституції, не мала таких повноваженьДанилевский И. Н., Кабанов В. В., Медушевская О. М., Румянцева М. Ф. Источниковедение Теория. История. Метод. Источники российской истории. 2004. — 701 с. — ISBN 5-7281-0090-2. 528 с..
Радянські органи та їхні представники порушували закони СРСР, що найяскравіше проявилося в державних актах, які йшли в розріз з статтями радянської конституції. Всупереч положенням 125 статті Конституції СРСР 1936 про свободу слова, громадянин за найменшу критику влади міг отримати вирок у вигляді довгого терміну ув'язнення або розстрілу; масштабного розвитку в сталінський період набули політичні репресії. Разом з тим, збори та мітинги громадян проводилися лише з ініціативи влади та під її опікою хоча право на них гарантувалося основним законом. Попри формальне забезпечення конституцією таємниці листування, в системі органів держбезпеки діяв відділ перлюстрації кореспонденції, працівники котрого регулярно без будь-яких санкцій прокуратури чи суду займалися перечитуванням листів підозрілих громадян, частину листів конфісковували.Постановление Президиума ЦК КПСС о политическом и хозяйственном состоянии Западных областей Украинской ССР. 26 мая 1953 г. "О недовольстве среди местного населения свидетельствуют многочисленные письма жителей западных областей Украины. Только за три месяца 1953 года военной цензурой конфисковано около 195 тысяч писем, адресованных за границу из западных областей Украины, в которых содержатся отрицательные высказывания о действиях местных органов власти." Проголошувана 124-ю статтею конституції СРСР свобода відправлення релігійних культів порушувалася радянською практикою утисків прав віруючих та служителів релігійних культів разом з частими випадками конфіскації та нищення культового майна радянською владою; всупереч проголошеному на словах радянському законодавству, радянський режим чинив проти служителів культів та віруючих антирелігійний терор.
Порушуючи норму Конституції СРСР 1936 р. про реалізацію судової влади виключно судом, радянський режим в сталінський період для винесення вироків громадянам широко використовував позасудові органи — утворена вищими державними та партійними органами Особлива нарада НКВС та трійки НКВС. Порушуючи вимоги основного закону та кримінально-процесуального кодексу, розслідування кримінальних справ та судочинство часто провадилося за спрощеною схемою, що своєю чергою, як пізніше виявилося, призвело до великої кількості незаконно засуджених громадян, що найяскравіше проявилося впродовж періоду великого терору. Проводячи, як правило, заочний розгляд кримінальних справ без участі обвинуваченого та його захисника, радянська влада в особі трійок НКВС порушувала вимоги 111-ї статті сталінської конституції, норми котрої вимагали без винятків відкритий судовий розгляд справ в судах з забезпеченням обвинуваченому права на захист. Загалом, завдання трійок НКВС, як і Особливої наради НКВС, часто зводилося до затвердження вироків громадянам, котрі вже раніше фактично були винесені рішеннями державних та партійних органів, подібно як у випадку з репресіями кримінальних злочинців та інших антирадянських елементів відповідно наказу НКВС 00447. За цим наказом всупереч 127-й статті Конституції СРСР 1936 р. громадян заарештовували без санкції прокурора чи постанови суду. Впродовж десятиліть Особлива нарада НКВС, не даючи можливості обвинуваченому захистити себе, заочно розглядала відкриті проти радянських громадян кримінальні справи, чим грубо порушувала вимоги Конституції СРСР та кримінально-процесуального кодексу щодо відкритого судового розгляду кримінальних справ.
Всупереч нормі 111-ї статті Конституції СРСР 1936 р., закритий розгляд кримінальних справ, який стосувався лише злочинів, пов'язаних з терористичними актами та терористичними організаціями проти працівників радянської влади, був встановлений постановою ЦВК та РНК СРСР від 1 грудня 1934 року та злочинів, пов'язаних з диверсіями і шкідництвом, — постановою ЦВК СРСР від 14 вересня 1937 року. Однак, як і раніше, всупереч вимогам Конституції СРСР 1936 та кримінально-процесуального законодавства, закрита форма розгляду кримінальних справ продовжувала застосовуватися і до різних інших категорій правопорушень, визначених тогочасним Кримінальним кодексом СРСР.
Порушення власних законів органами радянської влади, що в тогочасному правовому полі радянського законодавства спричинилося до протизаконного існування та функціонування Особливої наради та трійок НКВС, показово характеризує радянську законність сталінського періоду. Загалом радянська законність проявлялася в непослідовності, суперечності застосування радянських законів та частими випадками порушення їх самими представниками радянської влади. Непослідовність та конфліктність практики застосування радянського законодавства найяскравіше ілюструється процесами застосування радянського законодавства після періоду великого терору, коли частину службовців НКВС звинуватили в організації репресій в 1937—1938 рр. та водночас реабілітували деяку невелику кількість незаконно репресованих, але, тим не менш, така ж сама чи подібна протизаконна практика, як впродовж великого терору, надалі, щоправда в менших обсягах, застосовувалася радянською владою в ході репресій власних громадян.
Хоч Політбюро ВКП(б) рішенням № П65/116 от 17 листопада 1938 року визнав шкідливим застосування спрощеного порядку слідства та арештів без належних санкцій прокурора чи постанови суду відповідно наказу НКВС 00447, така чи подібна практика слідства надалі продовжувала використовуватися радянськими правоохоронними органами у процесі слідства та розгляду кримінальних справ.
З дозволу ЦК ВКП(б) НКВС застосовував катування під час слідства всупереч забороні цього методу тогочасним кримінально-процесуальним законодавством. Сталін шифротелеграмою 10 січня 1939 р. дав вказівку нижчестоячим партійним органам не протидіяти НКВС використовувати фізичний вплив до громадянТелеграмма шифром ЦК ВКП(б) секретарям обкомов, крайкомов, ЦК нацкомпартий, наркомам внутренних дел, начальникам УНКВД. Шифротелеграмма Сталина 1939 года, разрешавшая пытки НКВД: а все-таки она была!:
Сталін, як перша керівна особа радянської держави, в шифротелеграмі навіть словом не обмовився, наскільки відповідає фізичний вплив на людей, які попали в НКВС, тогочасному законодавству. Фактично ЦК ВКП(б), як партійний орган, з невизначеними законодавством владними повноваженнями, але з фактичною владою в руках, всупереч Кримінально-процесуальному кодексу СРСРПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЦИК ОТ 15.02.1923 ОБ УТВЕРЖДЕНИИ УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНОГО КОДЕКСА Р. С.Ф. С.Р. (ВМЕСТЕ С УГОЛОВНО-ПРОЦЕССУАЛЬНЫМ КОДЕКСОМ Р. С.Ф. С.Р.).Глава XI. ПРЕДЪЯВЛЕНИЕ ОБВИНЕНИЯ И ДОПРОС.Ст. 136. Следователь не имеет права домогаться показания или сознания обвиняемого путем насилия, угроз и других подобных мер., норми якого не допускали та забороняли фізичну дію щодо підозрюваних, дозволив НКВС використовувати насильство над громадянами, що своєю чергою дуже гарно демонструє цинічне ставлення вищого партійного керівництва до власних радянських законів. Використання тортур радянськими спецслужбами щодо громадян підтвержується архівними документами та спогадами репресованих.Шифротелеграмма И.В. Сталина секретарям обкомов, крайкомов и руководству НКВД—УНКВД о применении мер физического воздействия в отношении "врагов народа" 10.01.1939 О практике ведения следствия в органах МГБ ЛУБЯНКА: Органы ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ. 1917–1991. Справочник / Под. ред. А. Н. Яковлева; Авт.-сост.: А. И. Кокурин, Н. В. Петров. Международный фонд Демократия. – М.: МФД, 2003. – 768 с. – (Россия. XX век. Документы) с. 643-647Приказ Министра Внутренних Дел СССР Л.П. Берии "О запрещении применения к арестованным каких-либо мер принуждения и физического воздействия". 4 апреля 1953 г.
Найвищі керівні органи радянської держави приймали відверто злочинні рішення, скеровані проти зовсім мирних, беззахисних людей. Політбюро ВКП(б) — вищий керівний орган комуністичної партії більшовиків СРСР — 5 березня 1940 року ухвалив рішення вбити шляхом розстрілу понад 21,000 польських військовополонених та польської інтелігенції. В історичній літературі даний епізод злочину радянського режиму відомий як катинський розстріл.
У перші місяці Німецько-радянської війни 1941—1945 р. НКВС без належного окремого слідства та суду, яке вимагалося згідно з тогочасним радянським законодавством, розстріляло десятки тисяч в'язнів, котрі ще раніше були під слідством або відбували строки по різним статтям Кримінального кодексу СРСР. Масові розстріли в'язнів НКВС найчастіше відбувалися в окупованих СРСР 1939 р. східних територіях Польщі, трохи менше в Прибалтійських республіках та деяких інших місцях СРСР, як в тюрмі НКВС міста Орла, перед швидким наступом німецьких військ. Рішення розстріляти в'язнів тюрем приймало переважно керівництво НКВС різних рівнів. Деякі працівники НКВС пізніше були притягнені до відповідальності за самовільний розстріл засуджених.