Сосна́ гірська́ (Pinus mugo) — сланкий чагарник (стелюх) заввишки від 0,5 до 4,5 м. Утворює густі зарості — криволісся в субальпійському поясі Карпат. Також поширена в горах та на болотах центральної та західної Європи. Декоративні сорти широко культивуються на всіх континентах як ґрунтопокривні рослини, а також там, де потрібно створити суцільну ізоляційну стіну зелені.
Народні назви У Карпатах гірську сосну називають жерепВерхратский І. Нові знадоби номенклатури і термінології природописної, збирані між людом. — Львів, 1908. — 83 с.Словник української мови. — К.: Наук. думка, 1970–1980. — Т. I–XI., леличСловник ботанічної номенклатури (Проєкт), К.: Держ. вид-во України, 1928. — 313 с., оришСлободян М. П. Проєкт ведення природоохоронного господарства в охоронній зоні заповідного Говерлянського лісництва на території Карпатського державного парку на 1983–1992 роки. — Львів, 1983. — 200 с. (рукопис), а також косодеревина (як у чеській, словацькій та польській мовах) з кількома близькими варіантами назв.
Систематика (історія і сучасність) У сучасній систематиці Pinus mugo Turra отримала своє більш-менш стабільне місце, однак історично види і підвиди сосни гірської перекидались систематиками з одного таксона в інший багато разів. Найчастіше систематика ґрунтувалась на відмінностях у морфології шишок (Willkomm, 1861Willkomm M. Beiträge zur Forstbotanik. I. Versuch einer Monographie der Europäischen Krummholzkiefern // Jahrbuch d. Forst. Akad. — Tharandt, 1861. — S. 166–258.; Schroeter, 1926Schroeter C. Das Pflanzenleben der Alpen. — Zürich: Raustein Verl., 1926. — S.1-1288. та ін.).
Ґустав Геґі (Hegi, 1905)Hegi G. Illustrierte Flora von Mitteleuropa // Band 1. Pteridiophyta, Gymnospermae und Monocotyledones. — Wien, 1905. S. 100–1004. гірську сосну (P. montana Mill. ) розділяє на три різновиди: var. uncinata з двома відмінами — rostrata та rotundata; var. pumilio і var. mughus. Польські флористи В. Шафер, С. Кульчинський та Б. Павловський (Szafer, Kulczyński, Pawłowski, 1953)Szafer W., Kulczyński S., Pawłowski B. Rosliny Polskie. — Warszawa, PWN, 1953. — 1020 s. виділяють P. mughus Scop. і P. uliginosa Neuman (=P. uncinata Ram.) як самостійні види. Дещо іншу позицію займає той же Б. Павловський дещо пізніше (Pawłowski, 1956), котрий у межах P. mugo (P. montana) виділяє subsp. mughus з асиметричними шишками. За цим автором форми сосни з Польщі, які належать до другого підвиду, краще визначати як var. uliginosa. Г.Ґоссен (Gaussen, 1960)Gaussen H. Les Gymnospermes actuelles et fossiles Généralités, Gentre Pinus // Travaux du lab. Forest. De Toulouse. — 1960. — 6 (11): 1-272 p. вважає, що на гірських торфовищах Центральної і Східної Європи поширена P.uncinata var. rotundata.
Серед інших спроб систематизації сосни слід назвати роботу В. Ротмалєра (Rothmaler, 1963)Rothmaler W. Exkursion-Flora von Deutschland. Kritischer Ergänzungsband. Gefäßpflanzen. — Berlin: Volk und Wissen Volkseigener Verlag, 1963. — Bd. 4. — 622 s. де пропонується поділ гірської сосни P. montana на 3 підвиди, а саме subsp. rotundata (Link.) Janchen et Neumayer, subsp. pumiolio (Haenke) Franco і subsp. mugo Turra.
У Флорі Європи (Flora Europaea, 1964)Flora Europaea. — Cambridge, University Press, 1964. — 1: I–XXXII + 1-464 p. та її останніх актуалізованих (2013) онлайн-версіях наведені два близькі види сосни, про які йде мова — P. mugo і P.uncinata, в той час як P. montana вже подається лише як синонім P. mugo. Перший вид відзначається сланким ростом і майже симетричними шишками. До другого виду віднесені деревуваті форми з асиметричними шишками, поширені в Західній Європі. Спираючись на визначення, подане у Флорі Європи, сосну гірську, поширену в субальпійському поясі Карпат, слід вважати P. mugo Turra. Крім P. mugo, для Польських Карпат наводиться також P. uncinata, котра, на відміну від західноєвропейських зразків, найчастіше має сланку форму росту і відома з літератури під різними синонімами (Zapałowicz, 1906Zapałowicz H. Krytyczny przegląd roślinności Galicyi. — Kraków: AU, 1906. — 297 s.; Lubicz-Niezabitowski, 1909Lubicz-Niezabitowski E. Materyaly do flory sosen Galicyi. — Kraków: AU. — 1909. — S. 32.; Schramm, 1925Schramm W. Nieznane stanowiska kosodrewiny w Karpatach Środkowych (Pogranicze Beskidu Niskiego i Wysokiego) // Kosmos, 1925. — T. 50 (4). — S. 1340–1351.). За деякими даними (Trampler, 1937)Trampler T. Kosodrzewina w Gorganach // Acta societatis botanicorum Poloniae. — 1937. — T. 14, № 1. — S. 1-44.) в Українських Карпатах зрідка також трапляються екземпляри другого виду і ряд перехідних форм, які виникли внаслідок схрещування (Чубатий, 1965)Чубатий О. В. Соснове криволісся Українських Карпат. — Київ: Урожай, 1965. — 134 с.. С. К. Черепанов (1981)Черепанов С. К. Сосудистые растения СССР. — Ленинград: Наука, 1981. — 510 с. наводить лише один вид — P. mugo Turra. Деякі автори перекладають видову назву P. mugo як сосна муґо (Визначник…, 1977)Визначник рослин Українських Карпат. — К.: Наук. думка, 1977. — 434 с., однак більш поширена і традиційна назва — сосна гірська (Доброчаева та ін., 1987)Доброчаева Д. Н., Котов Н. И., Прокудин Ю. Н. и др. Определитель высших растений Украины. — Киев: Наук. думка, 1987. — 548 с., також наведена в останньому капітальному Словнику українських наукових і народних назв судинних рослин Юрія Кобіва.
Морфологія
Кора стовбура коричнево-сіра, блискуча, у молодих дерев гладка, у дорослих із темними корковими лусками, що зберігаються у верхній частині стовбура. Темніше забарвлення верхньої частини стовбура — одна з характерних ознак гірської сосни. Молоді пагони зеленуваті, після здерев'яніння стають сіро-коричневими. Бруньки подовжені, циліндричні, коротко загострені, смолисті. Хвоїнки порівняно короткі, 2,5-5 см, тверді, тупі, дещо скручені, по 2 в пучку. Колір хвої темно-зелений, однаковий з обох сторін (це також характерна ознака гірської сосни). Розміщена на пагонах і гілках спіральноБродович Т. М., Бродович М. М. Атлас дерев та кущів заходу України. — Львів: Вища школа, 1973. — 240с. Хвоя тримається на гілках 5-10 років.
Починає плодити в 6—10 років. Блискучі світло-коричневі шишки сидять на дуже коротких прямих ніжках. Вони невеликі за розміром, від 2 до 5 см завдовжки, яйцеподібної, іноді майже кулястої форми. У деяких форм гірської сосни шишки несиметричні: більше освітлена сторона буває в них більш опуклою. Щитки на лусках шишок ромбічні або майже квадратні, з досить великим пупком. Пупок світло-коричневий або світло-сірий, з чорним краєм (також характерна ознака гірської сосни).
Життєва форма Останнім часом низка авторів, серед них К.Малиновський, використовують для означення сланкої життєвої форми термін «стелюх»Малиновський К. Сучасний стан верхньої межі лісу та приполонинної рослинности.// Праці наукового товариства імені Шевченка, Том XII. Екологічний збірник — 3. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — Львів, 2003. — С. 66-80., який прижився поруч із більш традиційним «сланик».
Гілки гірської сосни мають специфічну вигнуту форму, при якій свіжі прирости з бруньками спрямовані вертикально вгору, а стовбур «повзе» по поверхні, зазвичай, вниз по схилу. Щорічно під вагою снігу гілки полягають, а навесні випростовуються, виносячи верхівкові бруньки догори. Полягання зберігає крону сосни від несприятливих погодних і фізичних впливів — сильних вітрів, морозу та лавин.
Головна вісь поступово вкорінюється в міру полягання, а стара частина стовбура з віком перестає утворювати річні кільця і поступово відмирає, адже коренева система весь час лишається наближеною до крони, і рослина перестає «потребувати» стару частину свого стовбура, яка в цьому разі вже не несе скелетної функції. Дослідження дозволили простежити вік окремих особин до 1000–1500 роківКоліщук В. Г. До класифікації життєвих форм сланких деревних рослин.//Укр. ботан. журн. — 1968. — Т. 25, № 3. — С.59-66.. При цьому радіовуглецевий аналіз зразків та вимірювання товщини і послідовності річних кілець дозволили зробити доволі точну прив'язку до кліматичних аномалій по роках.
На різних висотах над рівнем моря та в різних фізичних умовах рослина має різну інтенсивність росту і відповідно різну висоту і густину крони. На верхній межі лісу вони звичайно найвищі (до 4,5 м), а на межі з альпійським поясом — нижчі та густіші. Характерними особливостями, які свідчать про належність гірської сосни до сланкої життєвої форми, є такі:
Полягання
Полягання у гірської сосни є спадково закріпленою ознакою, пристосуванням до зимівлі під захистом снігового покриву. Верхівки пагонів наростають ортотропно, а плагіотропна орієнтація основ скелетних осей настає під дією ваги крони й особливо снігу взимку, а також завдяки неоднаковому росту нижньої і верхньої частин стовбура в зоні полягання.
Придаткове вкорінення
Вкорінення відбувається по всій довжині плагіотропних скелетних елементів в міру їх полягання. Придаткові корені утворюються переважно на вентральній (нижній) стороні пагона в місцях відмерлих або наявних розгалужень (вузлах). Придаткове вкорінення забезпечує фіксацію сланкої форми росту. Поступове переміщення зони кореневого живлення дає можливість більш тривалого верхівкового росту стелюха (сланика) у порівнянні з прямостійними деревами.
Редукція річного приросту Редукція приросту в товщину на старій частині скелетної осі проявляється поступово, починаючи зі сповільнення приросту нижче 20—30-річної частини пагона і випадання річних кілець у несприятливі роки. Пізніше, у відносному віці 70-100 років річні кільця не відкладаються взагалі, попри те, що ця ділянка стовбура ще якийсь час залишається живою і його провідна система далі функціонує. Це цікаве явище, очевидно, еволюційно пов'язане з втратою стовбуром скелетної функції після відмирання бічних гілок і придаткового вкорінення молодшої частини. Редукція радіального приросту утруднює визначення віку за річними кільцями.
Довговічність Довговічність особин сосни забезпечується всім комплексом сланикових рис. Відмирання постарілої хвої, гілок, базальної частини стовбура і коренів компенсується практично необмеженим вегетативним відтворенням і наростанням верхівкових пагонів. За деякими оцінками, вік окремих скелетних осей гірської сосни досягає 1000–1500 років, а цілі куртини гірської сосни можуть досягати віку багатьох і багатьох тисяч років. (Коліщук, 1967)Колищук В. Г. Методика исследования динамики прироста стлаников на примере горной сосны (Pinus mughus Scop.)// Ботан. журн. — 1967. — Вып.52, № 6. — С. 852–859.
Поширення
Гірська сосна надзвичайно витривала до холоду, спеки, посухи, надмірного зволоження, а також снігових завалів. Росте на бідних пісках, позбавлених гумусу, мохових болотах, на вапнякових і кам'янистих, сухих і вологих ґрунтах.
Сосна гірська — майже неодмінний елемент пейзажу Альп, північних Апеннін, Піренеїв, Рудних гір, Родопів та інших гір центральної та південної Європи. В Україні її можна побачити в Карпатах, де вона зростає природно, утворюючи суцільні важкопрохідні зарості вище межі лісу. Трапляється в деяких районах гірського Криму. Була інтродукована на піщаних дюнах Прибалтики з метою закріплення пісків.