Неореалі́зм — напрям в італійському кіно та літературі 1940-х — 50-х років. Визначальними рисами неореалізму є наявність документальної основи твору (принцип вірності факту), увага до життя пересічної людини.
Неореалізм найтиповіше проявився у творчості режисерів Роберто Росселліні («Рим — відкрите місто»), Лукіно Вісконті, Вітторіо де Сіки, Дж. де Сантіса та інших. Представниками неореалізму в літературі були Р. Вігано, І. Кальвіно, К. Леві, Е. де Філіппо, Васко Пратоліні та ін.
Пройнятий пошаною до людини, сили солідарності, Н. висунув в головні герої людей з народу, що зберігають високі душевні якості і зростаючих в боротьбі за загальнонаціональну справу. Основна тематика Н. — розкриття жахів і демагогії фашизму, героїка партизанської війни, боротьба за соціальну справедливість; основні проблеми Н. — збереження гідності особи пересічної людини на жорстокому і несправедливому соціальному світі.
Естетичні принципи Н. у кіномистецтві виклав Ч. Дзаваттіні, що втілив їх також в своїх сценаріях. Художнім маніфестом Н. був фільм режисера Р. Росселліні «Рим — відкрите місто» (1945). Склалася велика група художників-однодумців: режисерів — Л. Віськонті, Ст Де Сика, Р. Росселліні, Дж. Де Сантіс, П. Джермі, До. Лідзані, Л. Дзампа і ін., акторів — А. Маньяні, А. Фабріци, М. Джіротті, Тото, Р. Балоні, К. Дель Поджо і ін. Серед найкращих фільмів Н.: «Пайза», «Викрадачі велосипедів», «Шуша», «Умберто Д.», «Земля тремтить», «Трагічне полювання», «В ім'я закону» (у радянському прокаті «Під небом Сицилії»), «Дорога надії», «Неаполь-мільйонер» (у радянському прокаті «Неаполь — місто мільйонерів»), «Рим, 11 годин» "Нема миру під оливами" і ін. Режисери Н. шукали нові виразні засоби. Значно мінялася кіномова. Твори Н. відрізнялися прагненням до точності деталей, майже документальному показу дійсних умов важкому життю народу. Фільми були лаконічні, стримані, в них повністю була відсутня помилкова красива, пишна постановочность фільмів фашистського періоду. Картини, головним чином чорно-білі, знімалися, як правило, на натурі, на вулиці, на відкритому повітрі, притягувалися непрофесійні виконавці, в основу сценарію інколи лягали факти газетної хроніки, в діалогах широко використовувалася народна мова, місцеві діалекти. У ряд фільмів вводився дикторський текст, що як би узагальнював дію. Все це додавало фільмам особливу достовірність.
Н. у літературі протиставив себе як різним модерністським течіям і тенденціям клерикалізму в мистецтві, так і особливо профашистському мистецтву. Найбільш розроблений літературний жанр — «ліричний документ», що поєднує автобіографічний момент з художньою вигадкою («Вулиця Магадзіні» і «Родинна хроніка» Пратоліні; «Христос зупинився в Еболі» До. Лєєй і ін.); до нього близькі комедії Е. Де Філіппо (наприклад «Неаполь-мільйонер»); ширше, епічне зображення соціальних проблем і конфліктів представлене в романах «Метелло» Пратоліні, «Землі Сакраменто» Ф. Йовіне, нарисах Льові. Неореалісти прагнули до ясності і простоти словесного і образного вираження, до широкого використання народної мови. Це позначилося і в поезії (П. П. Пазоліні), що відхилювала формотворчеськие вишукування герметізма .
В середині 50-х рр. виявилася обмеженість методу Н., що не зумів розкрити кардинальні і складні протиріччя нової дійсності і що часом підміняв аналіз емпіризмом. Реалізм сучасного італійського кіно і літератури переріс рамки Н. як ідейно-художнього і світоглядного комплексу. Проте Н. вже виконав серйозне естетичне і ідейне завдання (у тому числі повернув італійському мистецтву інтерес до тем і проблем народного життя). Родинні Н. явища були і в італійському образотворчому мистецтві (живопис і графіка В. Аттарді, А. Сальваторе, Дж. Дзігайни, До. Льові, ряд картин Р. Гуттузо), частково в театрі (де працювали Л. Віськонті, Е. Де Філіппе, А. Маньяні), в пісні і т. д. Н. зробив вплив на ряд європейських літератур на початку 50-х рр., на кінематограф багатьох країн світу, у тому числі і соціалістичних. Аналогічні тенденції у мистецтві західноєвропейських країн (Франція, Велика Британія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і ін.) інколи також називалися неореалістами. Традиції Н. живуть в окремих кінофільмах подальших років, а на початку 70-х рр. отримали розвиток в прогресивному напрямі «політичне кіно».
Основні роботи
Попередники та впливи
Реалістичні твори Джованні Верги Роман Альберто Моравія Байдужий (it. Gli indifferenti) (1929) Збірка оповідань Коррадо Альваро Люди в Аспромонте (it. Gente in Aspromonte) (1930) Роман Ігнаціо Сілоне Фонтамара (it. Fontamara) (1933) Роман Карло Бернарі Троє робітників (it. Tre operai) (1934) Фільми Ельвіри Нотарі (перша жінка-режисер італійського кіно) Роман Карло Леві Христос зупинився на Еболі (it. Cristo si è fermato a Eboli) (1945) Фільм Алессандро Бласетті1860 (1934) Фільм Жана Ренуара Тоні (фр. Toni) (1935) Фільми Роберто Росселліні Білий корабель (it. La nave bianca) (1941), Пілот повертається (it. Un pilota ritorna) (1942), Людина з хрестом (it. L'uomo dalla croce) (1943), Фільми Франческо де Робертіса Чоловіки на дні (it. Uomini sul fondo) (1941) та Альфа Тау! (it. Alfa Tau!) (1942) Фільм Алессандро Бласетті Чотири кроки в хмарах (it. Quattro passi fra le nuvole) (1942) Фільми Маріо Боннар Попереду є місце (it. Avanti c'è posto...) (1942) та Кампо де Фіорі (it. Campo de 'Fiori) (1943) Фільм Вітторіо Де Сіки Діти дивляться на нас (it. I bambini ci guardano) (1943) Фільм Маріо Маттолі Останній інвалідний візок (it. L'ultima carrozzella) (1943) Фільм Джакомо Джентіломо O sole mio (1945) Документальний фільм Мікеланджело Антоніоні Люди з По (it. Gente del Po) (1943)
Фільми
Лукіно Вісконті
Одержимість (it. Ossessione) (1943) Земля здригається (it. La terra trema) (1948) Найкрасивіша (it. Bellissima) (1951)
Роберто Росселліні
Рим, відкрите місто (it. Roma città aperta) (1945) — Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю Пайза (it. Paisà) (1946) Німеччина, рік нульовий (it. Germania anno zero) (1948) Стромболі, земля Божа (it. Stromboli (Terra di Dio)) (1950) Європа '51 (it. Europa '51) (1952) Подорож до Італії (it. Viaggio in Italia) (1954)
Вітторіо де Сіка
Шуша (it. Sciuscià) (1946) — Премія «Оскар» за найкращий міжнародний художній фільм; Срібна стрічка найкращому режисеру Викрадачі велосипедів (it. Ladri di biciclette) (1948) — Премія «Оскар» за найкращий міжнародний художній фільм Диво в Мілані (it. Miracolo a Milano) (1951) — Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю Умберто Д. (it. Umberto D.) (1952) Вокзал Терміні (it. Stazione Termini) (1953) Дах (it. Il tetto) (1956)
Джузеппе де Сантіс
Трагічне полювання (it. Caccia tragica) (1947) Гіркий рис (it. Riso amaro) (1949) Нема миру під оливами (it. Non c'è pace tra gli ulivi) (1950) Рим 11 ранку (it. Roma ore 11) (1952) Люди та вовки (it. Uomini e lupi) (спільно з Леопольдо Савона, 1957)
Альберто Латтуада
Бандит (it. Il bandito) (1946) Безжальний (it. Senza pietà) (1948)
П'єтро Джермі
Втрачена молодість (it. Gioventù perduta) (1947) В ім'я закону (it. In nome della legge) (1948) Дорога надії (it. Il cammino della speranza) (1950) Залізничник (it. Il ferroviere) (1956)
Ренато Кастеллані
Під сонцем Риму (it. Sotto il sole di Roma) (1948) Це весна (it. È primavera...) (1949) Два гроші надії (it. Due soldi di speranza) (1952) — Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю
Луїджі Дзампа
Тяжкі роки (it. Anni difficili) (1948) Суд над містом (it. Processo alla città) (1952)
Лучано Еммер
Серпнева неділя (it. Domenica d'agosto) (1950)
Мікеланджело Антоніоні
Хроніка одного кохання (it. Cronaca di un amore) (1950)
Федеріко Фелліні
Мамині синочки (it. I Vitelloni) (1953) — Срібний лев Венеційського кінофестивалю; 2 Срібні стрічки (найкращий режисер, найкраща чоловіча роль другого плану (Альберто Сорді), найкращий продюсер) Дорога (it. La strada) (1954) — Премія «Оскар» за найкращий міжнародний художній фільм; Срібний лев Венеційського кінофестивалю; 2 Срібні стрічки (найкращий режисер та найкращий продюсер)
Карло Ліццані
Увага! Бандити! (it. Achtung! Banditi!) (1951) Хроніки бідних коханців (it. Cronache di poveri amanti) (1954)
Франческо Мазеллі
Розгромлені (it. Gli sbandati) (1955) — Особлива згадка Венеційського кінофестивалю
Франческо де Робертіс
Привиди моря (it. Fantasmi del mare) (1948) Мулат (it. Il mulatto) (1949) Любителі Равелло (it. Gli amanti di Ravello або Fenesta ca' lucive) (1950) Героїчний заряд (it. Carica eroica) (1952) Сімка Великої Ведмедиці (it. I sette dell'Orsa maggiore) (1953) Чоловіки в тіні (it. Uomini ombra) (1954) Мізар (Диверсия на морі) (it. Mizar (Sabotaggio in mare)) (1954) Морські хлопці (it. Ragazzi della marina) (1958)
Джорджо Ферроні
Бобін, чорний рай (it. Tombolo, paradiso nero) (1947)
Джерела , Сценарії італійського кіно, [т. 1—2, пер.(переведення)], М., 1958—67; Дзаваттіні Ч., Деякі думки про кіно, в його кн.: Умберто Д., пер.(переведення) з італ.(італійський), М., 1960; Потапова З. М., Неореалізм в італійській літературі, М., 1961; Соловьева І., Кіно Італії (1945–1960). Нариси, М., 1961; Кин Ц., Міф, реальність, література, М., 1968; Ferretti G. С., Letteratura е ideologia, Roma, 1964.