Мико́ла Па́влович Акі́мов (; 16 квітня 1901, Харків — 6 вересня 1968, Москва) — російський радянський режисер і художник, педагог, професор з 1960 року.
Життєпис Народився року в місті Харкові в сім'ї службовця залізниці. Після отримання батьком посади в правлінні Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці родина в 1910 році переїхала в Царське Село, потім до Санкт-ПетербургаБіографія на kino-teatr.ru . У 1915 році займався у вечірній художній школі Товариства заохочення мистецтв, студії Савелія Зейденберга, у 1915—1918 роках навчався в Новій художній майстерні під керівництвом Мстислава Добужинського, Олександра Яковлєва, Василя Шухаєва. У 1918 році працював у майстерні плаката петроградського Пролеткульту.
Протягом 1919—1922 років мешкав у Харкові. 1919 року еспонував свої твори на Першій всеукраїнській художній виставці живопису, графіки, скльптури професійних і самодіяльних художників та дитячої творчості. Того ж року брав участь в оформленні театралізованих свят на площах міста. У 1920—1922 роках у Харкові викладав малюнок на Вищих курсах політпросвітробітників. У 1922 році став працювати в якості художника по костюмам в Харківському театрі для дітей оформивши постановки п'єс «Подвиги Геркулеса» Річарда Побідимського (1921), «Снігуронька» Олександра Островського (1922), потім — Алінур (1922; інсценізація Всеволода Меєргольда і Юрія Бонді за казкою Оскара Вайльда «Зоряний хлопчик»). Одночасно працював у театрі «Червоний факел».
У 1922 році повернувся до Петрограда, де протяном 1922—1924 років навчався у ВХУТЕІНі. Після знайомства з Миколою Євреїновим оформив його п'єсу «Даєш Гамлета» в . Працював в якості художника-оформлювача в театрах «Музичної комедії», «Сучасному театрі», «Вільної комедії», в театрах-кабаре «Карусель» і «Балаганчик», згодом у Ленінградському академічному театрі драми та у Великому драматичному театрі.
Режисерську діяльність почав у 1932 році у Москві (вистава «Гамлет» Вільяма Шекспіра в театрі імені Євгена Вахтангова). Протягом 1935—1968 років (з перервою у 1949—1955 роках) працював художнім керівником Ленінградського театру комедії. У 1951—1955 роках обіймав посаду головного режисера ленінградського Театру імені Ленради. У 1950-х роках створив при Театрі комедії літературні об'єднання — лабораторії сучасної комедії. З 1954 по 1968 рік викладав в Ленінградському державному інституті театру, музики і кінематографії, очолював художньо-постановочний факультет.
Помер 6 вересня 1968 року у Москві під час гастролей Театру комедії. Похований в Санкт-Петербурзі на Літераторських містках Волковського цвинтаряНиколай Павлович Акимов / Литературные мостки. . Надгробок створено 1974 року (скульптор Герман Хонін, архітектор В. М. Черкаський) .
Творчість
Постановки у театрі Оформив понад 200 постановок, зокрема:
Ленінградський академічний театр драми «Кінець Криворильська» Бориса Ромашова (1926); «Бронепоїзд 14-69» Всеволода Іванова (1927); «Лють» Євгена Яновського (1930); «Страх» Олександра Афіногенова (1931); «Стовпи суспільства» Генріка Ібсена (1934); «Загибель ескадри» Олександра Корнійчука (1935); Московський театр Революції «Людина з портфелем» Олексія Файка (1928); «Фронт» Олександра Корнійчука (1943); Театр імені Вахтангова «Розлом» Бориса Лавреньова (1927); «Змова почуттів» Юрія Олеші (1929); «Підступність і кохання» Фрідріха Шиллера (1930); «На всякого мудреця досить простоти» Олександра Островського (1968); Харківський театр російської драми «Брехня» Олександра Афіногенова (1933); Харківська студія сценічних мистецтв при театрі російської драми «Солом'яний капелюшок» Ежена Лабіша (1936); Московський художній театр «Любов Ярова» Костянтина Треньова (1936); «Школа лихослів'я» Річарда Шерідана (1940); «Офіцер флоту» Олександра Крона (1945); Ленінградський театр комедії «Дванадцята ніч» Вільяма Шекспіра (1938); «Собака на сіні», «Валенсіанська вдова» Лопе де Веги (1939); «Небезпечний поворот» Джона Прістлі (1939); «Страшний суд» Василя Шкваркіна (1939); «Помер пан Пік» Ш. Пейре-Шапюї (1940); «Тінь» Євгена Шварца (1940); «Актриса» Олексія Файка (1942—1943); «Пігмаліон» Бернарда Шоу (1943); «Лев Гурич Синичкин» за Дмитром Ленським (1945); «Подорож пана Перрішона» Ежена Лабіша (1946); «Старі друзі» Леоніда Малюгіна (1946); «Острів миру» Євгена Петрова (1947); «З любов'ю не жартують» Педро Кальдерона (1948); «Звичайне диво» (1956) і «Повість про молоде подружжя» (1957) Євгена Шварца; «Не сотвори собі кумира» Олексія Файка (1956); «Дерева вмирають стоячи» Алехандро Касони (1957); «Крісло № 16» Дмитра Угрюмова (1957); * «Ревізор» Миколи Гоголя (1958); «Привиди» Едуардо де Філіппо (1958); «Трихвилинна розмова» Валентини Левидової (1959); «Розповідь однієї дівчини…» Олександра Тверського (1959); «Строкаті розповіді» за Антоном Чеховим (1960); «Милий брехун» (1961); «Дракон» Євгена Шварца (1962); «Дон Жуан» Джорджа Гордона Байрона (1963); «Весілля Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна (1966); Московський театр драми «Директор» Самуїла Альошина (1950); Театр імені Ленради «Весна в Москві» Віктора Гусєва (1951); «Тіні» Михайла Салтикова-Щедріна (1953); «Європейська хроніка» Олексія Арбузова (1953); «Справа» Олександра Сухово-Кобиліна (1955); «Нічний переполох» Марка Соважона (1956); Київськи театр російської драми імені Лесі Українки «Весна в Москві» Віктора Гусєва (1953). </div>
Фільмографія
«Третя молодість» (1929, художник-постановник); «Кощій Бездушний» (1944, художник, у співавторстві) «Попелюшка» (1947, художник, у співавторстві) «Тіні» (1953, режисер-постановник і художник, у співавторстві) «Весна в Москві» (1953, фільм-спектакль; режисер-постановник) «Справа» (1955, фільм-спектакль; режисер-постановник і художник, у співавторстві) «Софія Ковалевська» (1956, сценарист у співавторстві) «Строкаті розповіді» (1961, фільм-спектакль; режисер-постановник у співавторстві)Фільмографія на kino-teatr.ru . </div>
Художня творчість
Виступав, як художник кіно. Працював у галузі станкового живопису, графіки, плаката. Серед робіт: портрети
Юрія Лаврова (1929, 1968); Романа Рубінштейна (1930); українських колгоспників (1930, 1931); Дмитра Шостаковича (1931); Сергія Юткевича (1934); Ірини Зарубіної (1936); Євгена Шварца (1938); Галини Уланової (1940); Миколи Охлопкова (1945); Олени Юнгер (1950); Ірини Гошевої (1950); Євгена Мравінського (1957); Аркадія Райкіна (1959); Георгія Товстоногова (1959); Ізакіна Гріншпуна (1968); дівчини з Чернівців (1968); Миколи Черкасова; Бориса Теніна.
</div> Виконав плакати до вистав «Продавці слави» (1925), «Тартюф» (1929), «Диктатура» (1930, за Іваном Микитенком); Ілюстрував і оформляв книги у видавництвах «Academia», «Полярная звезда», «Былое» та інших: збірки творів Анрі де Реньє (1924—1927) і Жуля Ромена (1925—1930); «Смерть пана Жюльєна» П'єра Боста (1926) та інші.
Мистецтвознавча діяльність З питань театрального мистецтва автор низки:
статей «Художник в театре» / «Жизнь искусства», 1928, № 10 ; «Художник в театре» / «Театр и драматургия», 1935, № 7, с. 7—12 ; «Валенсианская вдова» / «Искусство и жизнь», 1939, № 1, с. 44 ; «По поводу „Снежной королевы“» / «Искусство и жизнь», 1939, № 6, с. 32—34 ; «Больше требовательности к декорационному оформлению» / «Искусство и жизнь», 1940, № 3, с. 33 ; «Водевиль на нашей сцене» / «Огонёк», 1945, № 28, с. 12 ; «Трудности и перспективы жанра» / «Октябрь», 1958, № 6 ; «Из зрительного зала» / «Советская культура», 1 серпня 1961 . «Театр в настоящем и будущем» / , 1960, № 3 ; книг «О театре». Ленінград. Москва, 1962 ; «Не только о театре». Москва, 1966 . </div> На 1-му Всесоюзному з'їзді радянських художників, що проходив у Москві у 1957 році, виступив із співдоповіддю «Художники советского театра», про театрально-декораційне мистецтво. Матеріали опубліковані у 1958 році, с. 182—211..
Виставки експозиції Виставки робіт художника відбулися у 1947, 1958, 1961 і 1963 роках у Ленінграді та 1956 (виставка театральних афіш) і 1965 роках у Москві. Твори експонувалися на зарубіжних виставках у Нью-Йорку у 1934 році, Всесвітній у Парижі у 1937 році, Всесвітній у Брюсселі у 1958 році.
Ескізи його декорацій є в Театральному музеї імені Бахрушина у Москві, Санкт-Петербурзькому музеї театрального та музичного мистецтва та інших збірках.
Відзнаки Почесні звання: заслужений діяч мистецтв РРФСР (1939); народний артист Таджицької РСР (1945); народний артист РРФСР (1945); народний артист СРСР (1960). Ордена і медалі: два ордена Трудового Червоного Прапора (1939, 1961); орден Червоної Зірки; медаль «За оборону Ленінграда»; медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»; медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда». срібна медаль на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958; за ескізи до вистави «Справа» Олександра Сухово-Кобиліна).
Вшанування пам'яті
1970 року у Санкт-Петербурзі, на будинку № 4 по вулиці Гоголя (нині Мала Морська), з боку Кирпичного провулка встановлено меморіальну дошку (автор — архітектор Жан Вержбицький) з текстом: «У цьому будинку з 1945 р по 1967 р жив народний артист СРСР Микола Павлович Акімов»Енциклопедія Санкт-Петербурга ; У 1986 році ім'я Миколи Акимова присвоєно Ленінградському театру комедії; У 2001 році в фоє Театру комедії відкрито меморіальну дошку Миколі Акимову. Скульптор Григорій ;Ястребенецький, архітектор Олексій Гавричков; У 2011 році в Театрі комедії відкрита кімната-музей режисераМазурова С., Сладков А. В Петербурге открыли комнату-музей режиссёра Николая Акимова // Российская газета. — 2011. — 16 апреля. . На його честь названо астероїд 4521 Акімов.
Виноски
Примітки
Література
Акимов Микола Павлович // ; Акимов Микола Павлович // ;
.