Горленко Василь Петрович

Горленко Василь Петрович ( , село Ярошівка, тепер Українське Прилуцького району Чернігівської області — , Петербург, похований у Ярошівці) — український письменник, мистецтвознавець, фольклорист та етнограф.

Життєпис Народився в сім’ї штабс-ротмістра Новомиргородського уланського полку Петра Дмитровича Горленка (1820–1853) і Марії Яківни, вродженої Мамчич (1824–1894). Батько походив із давнього козацько-старшинського роду Горленків і був прямим нащадком полковників Прилуцьких Лазаря Горленка (1659–1687, з перервами) і Дмитра Горленка (1692–1708). Мати походила з козацького роду, її предки служили в Миргородському полку, а батько був миргородським поміщиком і мав чин колезького радника Людмила Розсоха. Естет із козацькою душею (Василь Горленко й Миргородщина). – Людмила Розсоха. Миргородська старина. – Кобеляки: Вид-во «Кобеляки». – 2002..

Батько помер через три місяці після народження синаДАЧО, Чернігів. Ф. 1530, о. 7, спр. 65, с. 413, зап. № 24. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших., Василя та його сестер Ольгу і Софію ростила мати, родина проживала в Ярошівці, а також у Миргороді . Для отримання середньої освіти Василя віддали до Полтавської гімназії, потім він продовжив навчання в класичній гімназії при Ніжинському юридичному ліцеї князя Безбородька, яка готувала учнів до вступу в ліцей і підпорядковувалась його дирекції. В гімназії навчався трохи краще за «посередньо», бо його більше цікавили не предмети, які викладалися, а знання, отримувані з книг по історії, культурі та мистецтвуІлько Борщак. Українець-європеєць Василь Горленко. – Україна. Українознавство і французьке культурне життя. – Ч. 10. – Париж, 1953. – С. 860..

По закінченні в 1871 р. гімназії був зарахований до Ніжинського юридичного ліцею, який давав середню спеціальну освіту. Восени того ж року перевівся до Демидовського юридичного ліцею (м. Ярославль), який прирівнювався до юридичних факультетів університетів, а 12 жовтня 1871 р. подав прохання ректору Санкт-Петербургського університету про прийняття на I-й курс юридичного факультету, але у проханні йому було відмовлено Императорский Петроградский университет. – ЦГИА СПб. Фонд 14. Опись 3. Дело 16925. Горленко Василий Петрович. 1871..

Незабаром В. Горленко виїхав до Франції, де став студентом Сорбонни. У Парижі навчався приблизно в 1878–1882 роках. Його світогляд формувався під впливом Сент-Бева, однієї з ключових постатей історії французької літератури, та письменника і критика Еміля Золя. Також сприйняв і надалі сповідував у своїй професійній діяльності філософію мистецтва Іпполіта Тена. Директор Архіву української еміграції у Франції І.Борщак писав: «Властиво Париж і був, правдоподібно, за справжню школу Горленка».

Після повернення почав журналістську діяльність, його перші фейлетони з’явилися в петербурзькій газеті «Голос», далі став активно досліджувати українську літературу, етнографію, образотворче мистецтво. Публікувався в часописі «Киевская старина» (1882–1885) і в столичних виданнях «Молва», «Отечественные Записки», «Русский Архив», «Всемирная Иллюстрация», «Труд», «Новое Время» та ін., де помістив десятки статей, заміток, рецензій. Його огляди та історико-літературні нариси з української літератури стосувалися як письменників минулого І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, так і сучасників І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Ю. Федьковича, І. Франка, Я. Щоголева та інших. Також досліджував творчість французького поета українського походження Віктора Гриценка. Вивчав і творчість українських митців доби класицизму В. Боровиковського і Д. Левицького, повернувши їх Україні із забуття. Багато подорожував Україною, збираючи історичні та етнографічні матеріали. Йому належать статті на історико-побутові та етнографічні теми, зокрема дослідження про українські думи і кобзарів. Частина праць опублікована в книгах «Южнорусские очерки и портреты» (1898), «Украинские были» (1899), «Отблески» (1905, 1908) Горленко Василь Петрович. Енциклопедія історії України. – Т. 2. – Інститут історії України. - К.: Наукова думка, 2004. Горленко Василь Петрович. – Енциклопедія сучасної України. Биографическая энциклопедия. Горленко Василий Петрович. Горленко, Василий Петрович. – Энциклопедический словарь / Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Биографический словарь. – Горленко Василий Петрович..

З початку 1880-х років діяльність В. Горленка була пов’язана з Санкт-Петербургом. Столиця приваблювала його значно вищим і цікавішим ритмом культурного життя, тут він спробував «знайти пристойну службу творчого характеру». Були і причини чисто матеріального змісту, бо він належав до тих людей, які можуть заробляти лише літературною працею, а в столиці імперії для цього було значно більше можливостей, ніж в УкраїніЗабіяка І.М. Епістолярна спадщина Василя Горленка.– С. 10-11..

Гостра необхідність у літературному заробітку була обумовлена складним становищем його фінансових справ. В. Горленко був багатим поміщиком, обирався гласним Полтавської губернії (1886–1888)Адрес-календарь Полтавской губернии на 1887 год. – Полтава, 1886. – С. 163. Адрес-календарь Полтавской губернии на 1888 год. – Полтава, 1887. – С. 6., гласним Прилуцьких повітових земських зборів (1884–1889)Адрес-календарь Полтавской губернии на 1899 год. – Полтава, 1898. – С. 4. Адрес-календарь Полтавской губернии на 1900 год. – Полтава, 1899. – С. 4. Адрес-календарь Полтавской губернии на 1901 год. – Полтава, 1900. – С. 4., був опікуном однокласного сільського народного училища в ЯрошівціПамятная книжка Киевского учебного округа. Часть 5. Полтавская губерния. 1890 год. – С. 147.. Від батька, крім садиби, успадкував близько 300 десятин орних земель та ділянку лісу. Велике господарство потребувало постійної участі і вмілого керівництва, що зовсім не поєднувалося з творчою вдачею і стилем життя поміщика.

Господарча діяльність В. Горленка відображена в листах за 1883–1907 роки. Його епістолярна спадщина досліджена істориком Іваном Забіякою. Господарювання було невдалим: кредити у Дворянському банку під заставу земель, виставлений за борги на продаж з аукціону маєток (1898), продаж 100 десятин і погашення боргів (1899), і знову борги. Після перемовин з банками В. Горленко здав землі в оренду (частково продав) селянам Ярошівки, які оформили кредити в Селянському банку. Але через революційні події 1905–1907 років плату за землю та відсотки по кредитах не сплачували, очікуючи на вирішення земельного питання Державною думою. У підсумку В. Горленко як орендодавець був змушений сплачувати за селян відсотки за їхніми кредитами.

До Санкт-Петербурга В. Горленко спочатку їздив на кілька тижнів чи на один-два місяці, а потім повертався в Ярошівку, також працював у Києві. Саме тоді в Санкт-Петербурзі під впливом М. Костомарова відбулася переорієнтація В. Горленка на українську тематикуЗабіяка І.М. Епістолярна спадщина Василя Горленка.– С. 11.. Приблизно з 1897 року він працював переважно в Санкт-Петербурзі, заробляючи гроші в різних виданнях. Закінчив свою літературну кар'єру в газеті «Новое Время», працюючи рецензентом, оглядачем літератури зарубіжних видань. Газета «Новое Время» на той період мала репутацію «прислужницької, реакційної та безпринципної газети»Русская газета: "Новое время" 1868—1917., що стало причиною звинувачень у відході В. Горленка від України, хоча існують різні думки з цього приводу. Сам В. Горленко в листах стверджував, що якби з’явилося видання із демократичними поглядами, він би пішов туди не задумуючись. А так він відповідає тільки за свій рядок, а не за всю газету. Ще називав перебування в Санкт-Петербурзі каторгоюЗабіяка І.М. Епістолярна спадщина Василя Горленка. – С. 215..

За політичними поглядами належав до представників старого малоросійського дворянства консервативного спрямування, вихідців з козацької старшини, протиставляв часи Івана Мазепи своєму часу. Скептично ставився до діяльності виборних гласних губернських і повітових земських зборівТам само. – С. 65, 72, 75.. Революція 1905 року налякала В. Горленка, йому цілком ґрунтовно здалося, що революційний рух «хоче звільнити його» «від усякого майна», а українська преса того часу видалася йому незрозумілою та «яскраво соціалістичною»Там само. – С. 231-233..

Особисте життя у В. Горленка не склалося. Він хотів одружитися з акторкою Марією Заньковецькою, супроводжував її трупу на гастролях, навіть пробував грати епізодичні ролі в спектаклях. Марія відносилася до нього приязно, але поєднатися відмовилась, маючи на те вагомі причини; він так і залишився неодруженимМикола Стороженко. Василь Петрович Горленко (1853–1907 рр.). – Альманах «Вітряк». Вип. 3. – К., 2007. – С. 18-19. Гліб Лазаревський. Київська старовина. Спогади.– Там само. С. 38-39.. З близьких родичів мав двох племінниць, доньок старшої сестри Софії, по чоловіку Чешихіної (1849–?)Российский родословный фонд. – Софья Петровна Горленко., яких цікавили лише його статкиЗабіяка І.М. Епістолярна спадщина Василя Горленка. – С. 124-125..

Невлаштований побут, тривале проживання в мебльованих номерах, харчування в ресторанах, часті переїзди – все це позначалося на його здоров'ї. В. Горленко хворів дуже часто, при будь-якій зміні погоди, про що неодноразово писав у своїх листах, починаючи з 1885 року. Іноді по кілька днів не міг встати з ліжка, а свої хвороби називав простудою. Навіть лікування в Криму в нього закінчилося захворюваннями на малярію і летучий ревматизмТам само. – С. 86, 234 .. У медицині така ситуація називається ослабленою загальною резистентністю, тобто здатністю організму до протидії різного роду інфекціям.

Наприкінці 1906 року потрапив до лікарні Оленинського інституту (Клінічного інституту великої княгині Олени Павлівни) з діагнозами «бронхіт» і «запалення легенів». Сучасники пишуть, що В. Горленко хворів на сухоти, або захворів на швидкоплинні сухотиД. Дорошенко. В. Горленко. – Україна, 1907, травень. – Альманах «Вітряк». Вип. 3. – К., 2007. – С. 16-17.. Імовірно, у нього була підвищена сприйнятливість до туберкульозної інфекції, можливо спадкова, адже його батько і сестра Ольга (1850–1872) померли від туберкульозуДАЧО, Чернігів. Ф. 679, о. 10, спр. 877, с. 100, зап. № 25. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших.. Лікування тривало 4 місяці і не дало результатів. В. Горленко помер у Санкт-Петербурзі 12 квітня 1907 рокуДАЧО, Чернігів. Ф. 679, о. 10, спр. 1267, с. 549, зап. № 17. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших., на його прохання був похований 17 квітня в селі Ярошівка поруч з батьками.

17 листопада 2021 року на батьківщині В. Горленка встановлено пам’ятникНародний пам’ятник на батьківщині Василя Горленка.

Благодійний фонд та премія імені Василя Горленка 7 березня 2019 року було засновано Благодійний фонд «Бібліотека альманаху “Вітряк”» імені Василя Горленка, завданням якого є підготовка та видання літературної спадщини Василя Петровича Горленка.

При Фонді засновано премію ім. Василя Горленка, яка присуджується в таких номінаціях: історико-краєзнавчі дослідження Талалаївського краю; фольклорно-етнографічна діяльність (сольне чи колективне виконання давніх українських народних пісень, створення етнографічних кутків, музеїв у школах, бібліотеках; народна вишивка та інші народні ремесла, збірники про фольклорні колективи); відновлення, збереження культурних пам’яток та утримування в належному стані занедбаних могил, кладовищ.

Переможці в номінаціях нагороджуються пам’ятною медаллю «Лауреат премії ім. Василя Горленка».

Видання творів Горленко В. Южнорусские очерки и портреты. Киев: Тип. Г. Л. Фронцкевича, 1898. – 229 с. Горленко В. Украинские были. Описания и заметки. Киев, 1899. – 170 с. Горленко В. Отблески: Заметки по словесности и искусству. СПб: Типо-литогр. «Энергия», 1905. – 236 с. Горленко В. Отблески: Заметки по словесности и искусству. СПб: Тип. т-ва М. О. Вольф, 1908. – 252 с. Горленко В. П.. Володимир Боровиковський. – Полтава: Газета «Рідне слово», 1919. – 34 с. Горленко В. П. Дмитро Левицький. – Полтава: Газета «Рідне слово», 1919. – 22 с.