Бароко в Речі Посполитій () — етап розвитку національної культури тодішньої Речі Посполитої, котрий охоплював період з кінця 16 століття до середини 18-го.

Культурні зв'язки з Італією

У Речі Посполитій склались давні, тісні культурні і релігійні зв'язки з Італією. В 16 столітті розпочалося розповсюдження ідей гуманізму, підтримане в Речі Посполитій спочатку королівським двором в Кракові. Тобто, з самого спочатку Відродження в Речі Посполитій отримало аристократичні риси. Королівська прихильність до італійських майстрів, запрошених Сигізмудом І Старим, розповсюдилась і на магнатів, шляхту і багатіїв в містах. Серед найкращих ренесансних споруд доби — перебудови 1502–1536 років готичного замку Вавель в ренесансний палац італійцем Франческо Фьорентіно (Francesco Fiorentino).

Як і в Італії, бароко в Речі Посполитій мало два головні джерела: культуру пізнього Відродження депресивний маньєризм, представники якого, однак, зберігали освіченість і високу ерудицію.

До того ж, похмурий маньєризм мав щось спільне з екзальтацією пізньої готики, позиції якої довго зберігали міць в культурі Речі Посполитої в 16 ст.

Так, костел Св. Андрія бернардинського монастиря у Львові 1600–1630 рр. архітектор Павло Римлянин створив в формах Відродження. Проте Павлу Римлянину не вдалося довести до кінця будівництво — він помер у 1618 році. За переказами, королю Сигізмунду III, що оглядав будівництво, задум Павла Римлянина здався занадто скромним для божого храму. Тому учень й наступник видатного архітектора швейцарець Амвросій Прихильний добудував споруду інакше. Йому належить щит-фронтон ускладненої і вигадливої форми. Саму споруду Амброзій Прихильний будував у стилі німецько-нідерландського маньєризму. Зразком віртуозності і вигадливості маньєризму стала і перебудова (1631–1644) замку Крижтопор, Опольське воєводство. В п'ятикутний двір фортеці артистично списано чудернацький план палацу з двома внутрішніми дворами — овальним та у вигляді трапеції. Це безпрецедентна споруда на теренах Речі Посполитої. І це в роки, коли на землях Речі Посполитої вже активно працює перша генерація італійських архітекторів — єзуїтів в стилі раннього бароко (Джакомо Бріано, Джованні де Россі, Ян Марія Бернардоні тощо).

Доба не відрізнялась спокоєм, а була насичена боротьбою політичних партій, замахами на короля, військовими перемогами, кризою в економіці, зупинками в будівництві і новими періодами пожвавлення в архітектурі, фортифікації, гравюрі тощо.

Класифікація Раннє бароко доби династії Ваза, (пізнє Відродження і маньєризм) Розвинене бароко доби Яна III Собеського Пізнє бароко і саксонські впливи, рококо

Початковий період. Архітектори-єзуїти

Наприкінці 16 — на початку 17 ст. Корона збільшила власні території за рахунок захоплених. Зросла міць магнатів і гордовитої шляхти. Форми Відродження зі значними домішками маньєризму поступаються стилю бароко. На Коронних землях переважає суміш італійських, фламандських та, пізніше, французьких впливів. Але перша, суто барокова споруда, створена на теренах сучасної Білорусі (в тодішньому складі Речі Посполитої), в резиденції Радзивіллів — місті Несвіж. Костел Господнього тіла створив (1584–1593 рр.) по замові Миколи Радзивілла Сиротки архітектор-єзуїт Ян Марія Бернардоні. Друга рання споруда бароко — костел єзуїтів в Любліні (1586—1604) архітектора Джованні Марії Бернардоні. Згодом звели колегіату Божого Тіла в Ярославі Руського воєводства(1591—1594) арх. Джузепе Брітіус; костел св. Войцеха в Каліші (1592—1597) арх. Джованні Марія Бернардоні; костел Апостолів Петра і Павла в Кракові (бригада архітекторів-єзуїтів: Джузеппе Брицио, Ян Марія Бернардоні, Джованні Баттіста Тревано). На сучасних теренах України першими звели костели Петра і Павла єзуїтів у Львові (1610—1630) та Луцьку (1616—1639) за проектами архітектора-єзуїта Джакомо Бріано. За зразок беруть головний храм єзуїтів — церкву Іль Джезу в Римі, творчо переробляючи її фасад.

Барокові риси отримують і перші світські за призначенням споруди (палац краківських єпископів, Кельце, 1637–1644, архітектори Томаш Пончіно,) з внутрішнім двором, відкритою лоджиєю садового фасада, двома бічними вежами по кутах споруди, бароковими дахами.

Італійські митці в Речі Посполитій

Серед архітекторів і будівничих, що працювали на теренах країни, переважали італійські митці та представники італійської Швейцарії:

Санті Гуччі (, 1530—1600) Джузеппе або Джозеф Брицио (Giuseppe Brizio) Джакомо Бріано (Giacomo Briano 1586—1649) архітектор Ян Марія Бернардоні (Giovanni Maria Bernardoni 1541—1605) архітектор Джованні де Россі (Giovanni de Rossi) архітектор Джованні Баттіста Тревано (Giovanni Battista Trevano ? — 1644) архітектор Джованні Баттиста Джизлені (Giovanni Battista Gisleni 1600—1672) архітектор Ян Катеначі (J. Catenaci) архітектор Маттео Кастеллі (Matteo Castelli 1560—1632) архітектор Джакомо Родондо (Giacomo Rodondo) Паоло дел Корте (Paolo del Corte) Андреа дель Аква (Andrea del Aqua 1584—1656) Бенедетто Моллі (Benedetto Molli) Томаш Пончіно (Tommaso Poncino 1590—1659) Тіто Лівіо Бураттіні (1617—1681) архітектор, науковець, механік Лоренцо Сенес, або Демерето (Demereto перша половина 17 ст.) П. Феррарі (P. Ferrari) Бернардіно Каноббіо де Джанотіс (Carlo Romanus) Якуб Мадлайн (Giacomo Madlaina перша половина 17 ст.) архітектор Якуб Фонтана (Giacomo Fontana, Jakub Fontana 1710—1773) архітектор Августо Лоцци (Augustyn Wincenty Locci 1640—1732) Джоанні Спаццо (Giovanni Spazzio ? — 1726) архітектор Ю. Белотті (J. Belotti) Паоло Фонтана (Paolo Antonio Domenico Fontana 1696—1765) архітектор Юзеф Фонтана (Giuseppe Fontana) архітектор Гаетано Кьявері (Gaetano Chiaveri 1689—1770) архітектор Домінік Мерліні (Dominik Merlini 1730—1797) архітектор Я. Х. Фальконі (J. Ch. Falconi), (скульптор) Б. Фонтана (B. Fontana), (скульптор) Томмазо Долабелла (Tommaso Dolabella 1570—1650, художник) Мікеланджело Паллоні (Michelangelo Palloni 1637—1712, художник)

Розвинене бароко доби Яна III Собеського

Династичні війни між представниками роду Ваза на роки призупинили розвиток архітектури в середині 17 ст. Лише в останній третині 17 століття (в добу Яна III Собеського) прийшла деяка політична стабільність і в мистецтві Речі Посполитої зміцніли позиції розвиненого бароко. Барокова культура зберігає попередній характер і впливи італійських, голланських, німецьких зразків — в країні плідно працюють німецький скульптор і архітектор Андреас Шлютер, гравер-голландець В. Гондіус, український художник Шимонович-Семигиновський Юрій Елевтерій, архітектор Тильман Ґамерський, голландець за походженням і низка італійських митців. Але зросла міць Франції, впливи якої теж має тогочасне мистецтво Речі Посполитої (архітектура, сад бароко, портретний жанр). Вихована і низка національних кадрів — Б. Вонсовський, Войцех Ленартович тощо. Давні замки або розбудовують, або додають важливі частини, що докорінно міняють їх структуру (Підгорецький замок, Замковий сад (Жовква) в Жовківському замку, Китайський палац в Золочівському замку).

З 1678 Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й пол. XVII — на початку XVIII ст., місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам'яних будівель, пишні садово-паркові ансамблі і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII — поч. XVIII ст.

Наприкінці 17 століття створено нову королівську резиденцію — Вілянівський палац з бічними вежами, галереями, величним курдонером, садом бароко (архітектори — Августин Лоцци, Джованні Спаццо, художники — Шимонович-Семигиновський Юрій Елевтерій, Мартин Альтомонте).

Від королівських резиденцій мало чим відрізняються палаци чи резиденції магнатів — палац Оссолінських, палац Красінських, палац Браницьких. Але в провінціях зберігались пізньоренесансні форми. Будинки міщан мають щипцові завершення з волютами, портали і фасади прикрашені ліпленим декором чи скульптурами, міжвіконні проміжки заповнені гірляндами та віньєтками. Забудова бідних — має багато спільного з сільською забудовою (дерев'яні мансардні поверхи, невеликі відкриті галереї першого поверху). Риси бароко в садибах масово бідної шляхти мають надто стриманий або спрощений характер.

Портретний жанр

Серед світських жанрів живопису доби бароко головне місце посів портретний жанр. Створювали як парадні портрети королівських особ, так і портрети для родинних портретних галерей. Парадні портрети короля Казиміра III Вази були замовлені і виконані в майстерні П. П. Рубенса. Кінний портрет короля наслідував зразок репрезентативного кінного портрета короля Англії Карла І. Поступово провінційні художники відходять від плаского зображення до більш об'ємного і менш статичного. Набули поширення портрети магнатів і заможної шляхти у повний зріст, в розкішних шатах, з зображенням парадної зброї, гербів, написів. Остаточно площинність та статичність були подолані лише в творчості митців 18 століття, коли до створення парадних портретів залучили низку іноземних майстрів з високою освітою ти значним художнім обдаруванням (Марчелло Бачареллі, Лампі старший та інші.)

Особлива галузь портрета — натрунні портрети. При похованні труну ставили на високий подіум. Погрудне зображення померлого розміщали на торці труни.

Скульптура і бароковий надгробок

Не зникає тип надгробка з фігурою, що лежить на труні, традиційно затверджений тип з доби Відродження. Але на традиційний тип мають суттєві впливи зразки художніх надгробків Італії, Фландрії, німецьких князівств. Отримують поширення архітектурно розроблені надгробки з колонами і пілястрами, фронтонами і важкими волютами, з нішами для алегоричних скульптур, з фігурами янголів, гірляндами, прапорами і військовою арматурою (надгробок П. Опалінського, 1641—1642 рр., костел в Серакові). Художню виразність барокових надгробків підсилюють контрастним поєднанням чорного і білого мармурів, алебастром, гербами шляхетних родин тощо. Померлого подають нібито уві сні або під час молитви. На землях Західної Русі також були відомі унікальні металеві надгробки, створені в Бережанському замку (скульптор Пфістер Ян) та рідкісні за виконанням надгробки Андреаса Шлютера (Храм святого священномученика Йосафата (Жовква)). В 2017 році в костелі Св. Трійці в Олиці на Волині були знайдені унікальні металеві натрунні портрети великого канцлера литовського князя Альбрехта Радзивілла та його дружини Кристини Анни Любомирської

Серед інших скульпторів Речі Посполитої, що працювали в провінціях — С. Сала, Я. Фальконі, Б. Фотнана, А. Фрончкевич, П. Корнецький, Я. Мональді.

Барокові фрески в Речі Посполитій

Стінописи мали місце в мистецтві Речі Посполитої і раніше. Декоративні фризи були створені в палацових залах Вавеля ще на початку 16 ст. (турніри ичарів, палацові свята, паради вояків). Але стінописи зберігали плаский, лінійний характер. Повний виразних деталей стінопис з зображенням «Баталії під Оршею», 1515 р., (Національний музей, Варшава).

На новому етапі розвитком декоративного мистецтва опікувався Ян III Собеський. Насідуючи приклад французького короля Луї XIV, він сприяв створенню Королівської майстерні живопис (котра пізніше буду перетворена в польську Академію живопису). В Королівську майстерню живопису входили Клод Калло, француз за походженням Мікеланджело Паллоні, італієць Шимонович-Семигиновський Юрій Елевтерій. Останній — мистецьку освіту здобув у Академії св. Луки в Римі, з 1682 року — академік. У 1683 році повернувся з Італії. Завдяки зусиллям цих майстрів зали і кабінети Вілянівського палацу прикрасили алегоричні плафони, декоративні фрески, облямовані пишними ліпленими орнаментами.