Монастири́ще — місто в Україні, в Уманському районі Черкаської області, адміністративний центр Монастирищенської міської громади. Розташоване на правому березі річки Конела (притока Гірського Тікичу) за 54 км на північний захід від міста Умань та за 6 км від залізничної станції Монастирище. Населення становить 8 647 осіб.

Історія Існує легенда, що назва Монастирище (Монастериська) виникла з двох слів — монастир на попелищі. За переказами, ця місцевість мала декілька монастирів, один з яких був кам'яним, а інші з дерева.

На території міста виявлено знаряддя праці доби пізньої бронзи.

Монастирища засновані князями Збаразькими на початку 17 століття. Перша документальна згадка датована 1622 роком. Думка про те, що Монастирище «вперше згадується у літописах другої половини 16 століття, як укріплене містечко»Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. — Київ, 1848. — Т. 1. — С. 127—130. Брацлавського воєводства, не є правдивою. Промовисто неісторичною є й «освячена» численними «клонуваннями» на різних рівнях та «святкуваннями» «теза» про «існування» Монастирища з 1050 року.

:1635 дідичем був князь Ярема Вишневецький.

1648 року повстанські загони під проводом Максима Кривоноса вигнали шляхту з міста. Збереглися руїни укріплень, біля яких 20—21 березня 1653 року 4-тисячний козацький загін Івана Богуна розбив 15-тисячне польське військо С. Чарнецького.  — писав про панічну втечу з поля бою шляхтич Твардовський.Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький. — С. 192.

У :1664 році Монастирище було розорене польськими каральними військами.Літопис Самовидця, с. 93. За Андрусівським перемир'ям 1667 року містечко знову відійшло до Польщі.

Після приєднання Правобережної України до Росії в кінці 18 століття, Монастирище 1797 року ввійшло до Липовецького повіту Київської губернії. Воно значилося містечком у ревізьких реєстрах 1795 року і офіційно затверджене в 1811 році.Городские поселения Российской империи, Т. 2. — С. 481. Населення переважно займалося хліборобством, садівництвом і бортництвом (бджільництвом).

1775 місто належало брацлавському воєводі М. Лянцкоронському. У місті було 68 осель, на передмісті 181 оселя. Палац у Монастирищі фундував Юрій чи Леон фон Кальм-Подоський (1824—1894).

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості, мешкало 4687 осіб, налічувалося 647 дворових господарств, існували 4 православні церкви, костел, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, постоялий двір, 4 постоялих будинки, 31 лавка, 4 водяних млини, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, проводилися базари у вівторки.

.

У 1897—1898 роках тут побудовано цукровий завод, на якому 1900 року працювало 420 робітників. Окрім нього діяли гуральня і цегельня, що належали власникові містечка, миловарний завод та понад два десятки млинів і кузеньСписок населенных мест Киевской губернии, стор.955..

За даними 1900 року, власнику маєтку належало 3020 десятин землі, церквам — 301 і 4118 десятин мешканцям міста, яких тоді налічувалося 9503 осіб.

У січні 1920 року у Монастирищі розпочалась тривала радянська окупація.

З січня 1923 року Монастирище стало районним центром і до жовтня 1930 року входило до складу Уманського округу. Тоді тут діяло 8 дрібних промислових підприємств (крупорушки, млини, олійниця, бондарня), на яких працювало кілька десятків робітників.

З 1926 року в селі працювала кінопересувка та бібліотека, у якій було 5356 книг.

1928 року запрацював Монастирищенський цукровий завод, який з 1922 року був на консервації. Відновив роботу спиртовий завод

Наприкінці 1929 року, під час масової колективізації, у селі організовано три товариства спільного обробітку землі: «Перший крок», «Нове життя» та «Спільний лан». На їхній основі, у травні наступного року, створено сільськогосподарську артіль «Нове життя». У 30-х роках створено кілька артілей промислової кооперації: «Коваль-Стельмах», імені «5 грудня», імені «21 роковини Жовтня», «Колективна праця» та іншіГазета «Шлях колгоспника», 1 січня 1940 р.. У 1931 році відкрито Монастирищенську МТС.

У 1930 році в місцевій лікарні працювали 9 лікарів. 1938 року при ній створено рентгенологічний та фізіотерапевтичний кабінети і окрему санітарну станцію. З 1937 року розпочав роботу дитячий садок.

23 липня 1941 Монастирище було окуповане військами нацистської Німеччини. 20 жовтня 1941 було утворено Монастирищенський ґебіт. 10 березня 1944 село реокуповане частинами 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Почалося відновлення господарства.

У 1944 році відбудовано і відремонтовано школи, лікарню, більшість установ, МТС, залізничну станцію. Упродовж 1944—1946 років, в основному було відбудовано пошкоджені виробничі приміщення промислових артілей і спиртзаводу. Стало частиною Вінницької області (деякі старожили вважають, що вони мешкають у Вінницькій області й дотепер).

З січня 1954 року Монастирище ввійшло до новоствореної Черкаської області. 2 квітня 1957 р. йому надано статус селища міського типу.

У 1971 році на станції Монастирище введено в дію новозбудований залізничний вокзал.

Станом на 1972 рік у місті працювала лікарня на 150 ліжок, два дитячі садки, дві середні школи, будинок культури на 450 місць.

Населення Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: Національність Відсоток українці 97,18 % росіяни 2,18 % інші/не вказали 0,64 %

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 97,46 % російська 2,12 % інші/не вказали 0,42 %

Храми міста У наш час місто має два храми Московського патріархату (Летичівка) та храм Київського Патріархату. Також на території району розташований один молитовний будинок адвентистів Сьомого дня, та один будинок молитви баптистів.

Промисловість

У місті працюють підприємства «Монастирищенський машинобудівний завод». З дня заснування завод виготовив і поставив 125 тисяч 300 парових і водогрійних котлів, які застосовуються в організаціях «Теплокомуненерго» і в інших установах важкої і легкої промисловості, де потрібні пара і тепло; Монастирищенський котельний завод «Енергетик»; Завод «Монфарм», що спеціалізується на випуску фармацевтичних засобів; ТОВ «Теплолідер» — виготовляє парові, водогрійні, твердопаливні котли тривалого горіння, транспортабельні котельні установки та інше функціональне котельно-допоміжне обладнання.) ТОВ «Монастирищенський котельний завод», спеціалізується на виготовленні засобів благоустрою територій (урни, лавки, автобусні зупинки, дитячі майданчики тощо.) «Кераміка Монастирище»; «Преміум Пак Україна».

Освіта «Ліцей «Ерудит» (раніше Школа № 1); Школа № 2; Школа № 5; Монастирищенський професійний ліцей (колишнє ПТУ); Ліцей-інтернат «Обдарованість».

Культурна спадщина У Монастирищі працює краєзнавчий музей, відкритий 1970 року. Є братські могили воїнів, партизан і мирних жителів, які загинули у Другій світовій війні, пам'ятні знаки жертвам політичних репресій та жертвам Голодомору 1932—1933 рр.. На честь радянських льотчиків встановлений літак МІГ-21, на честь сільгосппрацівників — трактор У-2.

Будинок челяді гетьмана Тарновського збудований в XVIII ст. (1712-​1720 рр.) і являється найстарішою спорудою в місті. Це єдине приміщення маєтку першого монастирищенського поміщика Тарновського − засновника містечка, яке збереглося до наших днів.

Архітектурною пам'яткою є районний будинок культури, який раніше був культовою спорудою (костелом).

У місті розташована ботанічна пам'ятка — Алея вікових лип та парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва - Парк Подоського

На честь міста Монастирище названа українська кіберспортивна організація Monte, засновником якої є уродженець міста Володимир «Woro2k» Велетнюк.

Відомі люди

Народилися Ковалевський Іван Іванович (1882— 1955, Інгольштадт, Німеччина) — український драматичний актор і співак, заступник директора театру Миколи Садовського. Мільнер Рафаїл Ісайович (1910—1979) — Герой Радянського Союзу. Шамрай Віталій Володимирович (1990—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Галерея

Примітки

Джерела та література

Нариси з історії поселень Монастирищенського району Черкаської області/ І. І. Волошенко. - Монастирище : [б.в.], 2003. - 464 с.

Степанков В. С. Монастирищенська оборона 1653 // Rulikowski E. . — S. 654—658.

Посилання Монастирище // ЕСУ