Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (, Київ, Київська губернія, Російська імперія — , Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Життєпис

Микола Пимоненко народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви. З 1873 року допомагав батьку розписувати церкви на Київщині.

1875 року навчався у іконописній майстерні Іванова.

З 1876 року навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників Миколи Мурашка, Йосипа-Казимира Будкевича, Харитона Платонова. 1881 року склав іспит при Київському навчальному окрузі, вчителював у Каневі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 року отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З вересня 1882 року навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів залишив у квітні 1884 року. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької академії мистецтв.

Повернувшись до Києва, з вересня 1884 року викладав у Художній школі Миколи Мурашка. Після її закриття, у 1900 році, обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 15 січня 1905 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.

У жовтні 1884 року брав участь у розписах Кирилівської церкви. У 1890-х роках брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. 1897 року за ці розписи отримав орден Святої Анни III ступеня.

У 1891 році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У листопаді 1904 року Рада імператорської Академії мистецтв «за відомість у художній царині» присвоїла йому звання академіка живопису.

1909 року експонував у Парижі в Салоні Товариства французьких художників картину «Гопак», яку пізніше придбав Лувр.

9 березня 1910 року громадськість відзначила 25-річчя творчої і громадської діяльності художника. Видано альбом його репродукцій. За картину «Гопак» здобув міжнародну премію «Ment on honorable». Відбулася виставка його картин у Лондоні.

1893 року одружився з донькою академіка живопису Володимира Орловського. У шлюбі народилися дві доньки Раїса та Ольга і син Микола. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вулиці Гоголівській, 28 збереглася понині, про її колишніх мешканців нагадує меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер у Києві року від хвороби печінки. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913 року, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1 000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

Творчий здобуток Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.

Вибране Гальорка (1885) Засватана (1886) В розлуці (1886) Після аукціону (1886) В чистий четвер (варіанти 1887 та 1891) Художник (1887) На канікулах (1887) Святкові гадання (Різдвяні ворожіння) (1888) Жниця (1889) Афанасій Іванович і Хавронія Никифорівна (1889)6 Сліпа стара жінка (кін. 1880-х) Атакований (1890) Біля дороги (1890) Весілля в Київській губернії (1891) Великодня утреня (1891) Свати (1893) Ворожіння (1893) Рекрути (1893) На базар (1893) По воду (1893) Парубки (1894) Сіренький деньок (1894) Дівчина з відром (1894) Посварилися (1894) Молодиця (1890-і) Київський вокзал Не жартуй (1895) Жнива в Україні (1896) На ярмарку (1898) Жертва фанатизму (1899, існують дві авторські копії) * Київська квіткарка (варіанти 1899 та 1908) В саду (1899) Молода господарка (1899) Після сінокосу перед грозою (1890-ті) Віночок на Івана купала (1890-ті) Самосуд (1900) З лісу (1900) Цигани (1900) Останній промінь (Вечоріє) (1900) Діти художника (поч. 1900-х) Брід (1901) На Дніпрі (1901) Плугатар (1901) У похід (1902) У ворожки (1902) Ревність (1902) Продавщиця полотна (1902) Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907) Вечір (1904) Ярмарка (1904) Квочка (1904) Українська ніч. Побачення (1905) Літо (1906) Перед грозою (1906) Рибалки на Дніпрі (1906) Суперники (1906) Сінокіс (1906) Зустріч з земляком (1908) Ідилія (1908) Весілля в Україні (1908) Побачення (1908) Суперниці. Біля колодязя (1909) Гопак (1909) Дівчина (1900-ті) У затінку (кінець 1900-х) Проводи запасних (1910) Гуси, додому (1911) Маруся (1911) Після дощу (1911) Нарада (1911) Хохлушка (1911) У сонячний день (1911) На містках. Праля (1900-ті)

Відомий також як портретист — автопортрет (1886), портрети художника Миколи Мурашка (1888), І. Мацнєва (1895), Лазаря Бродського (1897), Олександра Терещенка (1910), портрети рідних — дружини Олександри (1893), дочки Раїси (кінець 1890-х), дочки Ольги (1902), сина Миколи (1906).

У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.

Великий успіх мала картина художника «Гальорка» (1885). На цьому полотні автор створив переконливі, життєво-правдиві образи представників різних верств міського населення. Усі вони по-різному сприймають безсмертну комедію Гоголя «Одруження», але на обличчях кожного з них непідробні почуття, що так вдало передав автор твору.

У 1885—1887 роках, стверджує Ігор Шаров, у творчості Миколи Пімоненка відчутні наполегливі пошуки своєї теми і засобів її розв'язання. В цей час на академічних виставках з'являються його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже наприкінці 1880-х років провідною темою його творчості є зображення життя українського села. Великий успіх мала його картина «Святочне ворожіння», яка експонувалась на академічній виставці 1888 року. Художня критика високо оцінила це полотно.

Микола Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).

Пимоненко та Лувр

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Окрім Лувру, творчістю Пимоненка зацікавилися і в Німеччині. 1904 року один з мюнхенських музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х років.

Повторення в сюжетах Відомо, що Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.

Відомо щонайменше три варіанти картини «Жертва фанатизму» — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 рік) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 рік).

Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888 рік), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенка.

Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 рік), Херсонському художньому музеї імені Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок XX століття), Національному музеї «Київська картинна галерея» (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).

Цікаві факти Картина «До дому» призвела до скандалу в середовищі передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускалася горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити. У 2006 році поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка» — картину «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Музеї та пам'ятні місця У 1952 році на будинку № 28, що знаходиться на Гоголівській вулиці у Києві (колишній маєток Володимира Орловського), де у 1883—1912 роках жив та працював художник, встановлена меморіальна дошка (архітектор М. Говденко). У 1959 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у місті Київ (колишня Монастирська вулиця). У 1983 році до століття художника письменник Чіп Борис Миколайович створив історико-біографічний роман «Микола Пимоненко». У 1993 році іменем Миколи Пимоненка названа вулиця у Львові (колишня Донбасівська вулиця). У 1997 році у селі Малютянка, Фастівського району Київської області відкритий музей Миколи Пимоненка.

Галерея

Росія

Київ

Інше

Див. також «Жертва фанатизму» (1899) — одне з найвідоміших соціальних полотен художника в експозиції Харківського художнього музею.

Примітки

Джерела та література Т. І. Лазанська. Пимоненко Микола Корнилович // Дмитро Стефанович. Невтомний трудівник Микола Пимоненко. До 150-річчя з дня народження. // Київський політехнік. 06.03.2012. Ольга Жбанкова Класики й сучасники. // Дзеркало Тижня. 18-24.ІІ.2003. Некича М. Історія однієї вулиці. // «День», № 211, субота, 16 листопада 2002. Ю. Н. Москаленко Хто є хто: Довідник. Професори Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». — К.: Освіта, 1998. — 155 с. Чіп Б. М., Оганесян О. Г. Микола Пимоненко: біографічний роман. — К.: Молодь, 1983. — 256 с., іл.. — (Серія біографічний творів «Уславлені імена». Випуск 59). Микола Пимоненко: Альбом / Авт.-упоряд. І. В. Огієвська. — К.: Мистецтво. 1983. — 107 с., іл.. — Текст укр., рос., англ., фр., нім., ісп. Мовами. І. В. Огієвська Микола Пимоненко: альбом / Mykola Pymonenko. // К.: Мистецтво. 2013 Володимир Орловський (1842—1914). Микола Пимоненко (1862—1912): альбом / Нац. худож. музей України. — Хмельницький: Галерея, 2006. — 192 с: іл. Виставка творів Миколи Корниловича Пимоненка. Каталог // Київський державний музей українського мистецтва, 1963.

Посилання

Микола Корнилійович Пимоненко. Комплект листівок. Київ, Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1962. Микола Пимоненко. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1973.