Біолі́т ( — життя,  — камінь; , , ) — гірська порода, що складається з різних органічних залишків.

Біоліти поділяють на горючі (каустобіоліти) — буре та кам'яне вугілля, торф та ін. негорючі (акаустобіоліти)— крейда, вапняк, діатоміт тощо.

Загальний опис Біолі́ти — гірські породи і мінерали, що утворилися з решток організмів, напр. вапняки (молюскові, форамініферові, коралові тощо), крем'янисті породи (діатоміти, спонгіоліти, радіолярити), викопне вугілля, торф, а також, на думку ряду дослідників, нафта і фосфорити. Вміст скелетних та ін. решток організмів в Б. становить 50—100 % їхньої маси. Рад. геолог Я. В. Самойлов відносив до Б. також целестин, опоки, деякі осадочні залізні та мідні руди тощо, однак навіть при можливій участі організмів в утворенні цих порід і мінералів основна їхня маса (понад 50 %) — неорганогенного походження, а тому сучасні геологи не вважають їх за біоліти. Б. і взагалі роль організмів в утворенні гірських порід і мінералів вивчає біогеохімія.

Формування Органогенні гірські породи (біоліти) формуються за рахунок скупчень твердих скелетних решток різних організмів та перетворених рослинних залишків. Їх можна поділити на такі групи:

1) карбонатні породи, що складаються з мінеральних решток різних коралів, плечоногих, гольчастошкірих молюсків, водоростей – вапняки, крейда, доломітизовані вапняки, ракушняки та ін.;

2) кременисті осадки, що утворилися зі скупчень радіолярій, діатомових водоростей, крем’янистих губок – діатоміт, трепел, опока, яшми та ін.;

3) фосфатні породи, які сформовані рештками хребетних тварин та раковинами деяких плечоногих;

4) горючі породи, утворені в основному вуглецем у вільному стані й у формі складних органічних сполук із домішками різних кількостей азоту, водню, кисню і деяких мінеральних речовин. Серед горючих виділяють породи вугільного ряду – торф, буре і кам’яне вугілля, сапропель, горючі сланці та породи бітумного ряду – нафта, озокерит, асфальт, природні горючі гази.

Література

Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с.