Салах ед Дін, в європейській традиції Саладін (, Салах ад дін Юсуф ібн Аюб; власне ім'я — Юсуф, син Аюба, а Салах ад дін — почесна назва, що означає «Правота віри», 1137 чи 1138, Тікрит— 4 березня 1193, Дамаск) — мусульманський полководець, засновник династії Аюбідів в Єгипті та Сирії, керівник мусульманського протистояння хрестоносцям. Здобувши перемогу над військами Єрусалимського королівства, Салах ед Дін відвоював у християн Палестину. Є важливою постаттю в курдській, арабській та, загалом, мусульманській культурі. Водночас його шанують в Європі за лицарство і шляхетне ставлення до своїх супротивників.
Життєпис За походженням Салах ед Дін курд. Він народився в Тікриті, на території сучасного Іраку. Його особисте ім'я було Юсуф, арабська форма імені Йосип. Салах ед Дін — описовий епітет, що означає «праведність віри». Його сім'я була курдського роду, і походила з міста Двін, в середньовічній Вірменії. Його батька, Наджма ед Дін Айюба, 1139 року, у ніч народження сина, вигнали з Тікрита. Разом зі своїм братом Асад аль-Діном Ширкухом він переїхав до Мосула. Дитинство і юність Саладін провів у Баальбеку і Дамаску, навчався в Дамаску і Багдаді. Отримав різносторонню освіту, зокрема теологічну і правничу. 1152 року Саладін вступив на службу до Нур ед Діна. Як молодший командир закінчив військове навчання під керівництвом свого дядька в його армії.
Спочатку Нур ед Дін послав його разом із дядьком на оборону Єгипту і династії Фатімідів. Після смерті дядька в 1169 році став візиром, а після усунення останнього з Фатімідів перейняв владу в Єгипті. 1171 року оголосив себе султаном Єгипту. Його могутність зростала із завоюваннями нових територій.
Єгипетська кампанія У січні 1162 року у Фатімідському халіфаті посаду візира, а фактично — реального правителя халіфату, захопив представник єгипетської аристократії Шавур ібн Мужад. Посада давала велику пошану і багатство, але була небезпечною. Шавур мав добру стратегію втримання при владі, знищивши свого попередника із сім'єю і кількох емірів, привласнивши їхнє майно. Але довго він не втримався. Після менш ніж дев'яти місяців правління нового візира повалив один із його підручних Дирхам. Своєчасно попереджений, Шавур зумів покинути Єгипет цілий і неушкоджений і втік до Сирії, де намагався заручитися підтримкою Нур ед Діна, щоб повернути собі владу.
Хоча гість був розумний і красномовний, син Зенгі спочатку слухав його неуважно. Але дуже скоро події змусили його змінити свою позицію. За змінами в Каїрі уважно стежили в Єрусалимському королівстві. З лютого 1162 року хрестоносці здобули нового короля з неприборканими амбіціями: це був «Моррі» або Аморі I, другий син Фулька.
Очевидно, під впливом пропаганди Нур ед Діна, цей двадцятисемирічний монарх вирішив створити собі імідж людини поміркованої, побожної, яка бажає долучитися до релігійної науки й прагне до справедливості. Його надихала ідея завоювання Єгипту. Після того, як західні лицарі оволоділи Ашкелоном, останнім оплотом Фатимідів у Палестині, шлях у країну на берегах Нілу був відкритий. Каїрські візири, занадто захопилися боротьбою зі своїми суперниками, навіть, починаючи з 1160 року, почали платити хрестоносцям щорічну данину, аби останні утримувалися від втручання в їхні справи.
Відразу після повалення Шавура Аморі скористався проблемами, які вснували на землях Нілу, щоб вторгнутися туди під тим простим приводом, що належна за угодою сума в шістдесят тисяч динарів не була виплачена вчасно. Пройшовши через Синай по узбережжю Середземного моря, він намірився почати облогу міста Більбейс, розташованого на одному з нільських рукавів. Захисники міста спостерігали за франками, які встановлювали навколо їхніх стін облогові машини одночасно з переляком і здивуванням, оскільки справа була у вересні, а в рукаві Ніла в цей час починала прибувати вода. Досить було тому зруйнувати кілька дамб, і хрестоносці виявилися мало-помалу оточеними водою: вони ледве встигли ретируватися і повернутися до Палестини. Їхній перший похід був коротким, але завдяки йому в Алеппо і в Дамаску довідалися про наміри Аморі.
1164 року Нур ед Дін погодився на прохання Шавура й послав у Єгипет військо на чолі з дядьком Саладіна. Пішов у похід і Саладін. Їм вдалося відновити Шавура на посаді, після чого той став вимагати, щоб Шуркух із військом повернувся до Дамаска, але Шуркух не погодився, наполягаючи на тому, що Нур ед Дін велів йому залишитися. Тоді Шавур покликав на допомогу хрестоносців.
Взявши Більбайс, об'єднане військо християн та єгиптян вступило в битву на березі Нілу на захід від Гізи. У цій битві Саладін командував правим крилом війська зангідів. Спочатку перемагали хрестоносці, але місцевість була надто піщаною для їхніх коней, і перемогу здобули зангіди. Це дозволило їм підійти до Александрії, де їх радо зустріли. Християнсько-єгипетське військо, все ще маючи перевагу, розпочало облогу міста. Ширкух розділив свої сили, залишивши в Александрії Саладіна, а сам відійшов.
Протистояння продовжувалося до 1169 року, коли Шавара вбили, як вважається за наказом Саладіна, а дядько Саладіна Ширкух помер.
Емір Єгипту Після смерті Ширкуха Нур ед Дін призначив йому наступника, але халіф аль-Адід обрав Салах ед Діна візиром на місце Шавара. Можливо, причиною такого обрання було сподівання халіфа, що Салах ед Дін не здобуде підтримки в емірів і залишатиметься слабким. Можливо халіф намагався внести розкол у лави Зангідів. Все ж Салах ед Дін уже мав авторитет завдяки своїй ролі у битвах із хрестоносцями. 26 березня 1169 року Салах ед Дін став еміром. Йому все ще потрібно було зробити вибір між лояльністю Нур ед Діну та халіфу.
Того ж року в Каїрі виникла змова з метою вбити нового візира, але Салах ед Дін, довідався про неї й стратив головного змовника. За день збунтувалися 50 тисяч чорношкірих африканських найманців, але до 23 серпня Салах ед Дін придушив повстання, й більше в Каїрі проти нього бунтів не було.
Під кінець року Салах ед Дін отримав підкріплення від Нур ед Діна й завдав поразки значним силам хрестоносців та візантійців біля Дам'єтти. 1170 року Нур ед Дін відрядив до Єгипту на прохання Салах ед Діна його батька. Салах ед Дін отримав також листа від аббасидського халіфа аль-Мустаді, який бажав скинути свого супротивника фатимідського халіфа аль-Адіда. Салах ед Дін продовжував зміцнювати свою владу в Каїрі. Він наказав побудувати медресе для сунітів.
Зміцнившись у Єгипті, Салах ед Дін розпочав наступ на хрестоносців і 1170 року взяв в облогу Дарум. Коли Аморі кинув на допомогу Даруму тамплієрський гарнізон Гази, Салах ед Дін обійшов їх і напав на Газу. Він не зумів взяти замок, але знищив місто, яке його оточувало, вирізавши його жителів за відмову впустити його в замокPringle, 1993, p.208.. Того ж року він захопив замок хрестоносців Ейлат на острові у морі, який перешкоджав навігації торгових суден.
Султан Єгипту У червні 1171 року Нур ед Дін написав Салах ед Діну листа з вимогою відновити в Єгипті Аббасидський халіфат. Підтримував цю вимогу й факіх аль-Хабушані, борець проти шиїзму в країні. У цей час було вбито кількох єгипетських емірів, але халіф аль-Адід оголосив, що їх убили за бунт проти нього. Незабаром халіф захворів. Він покликав Салах ед Діна до себе, щоб доручити йому опіку над своїми дітьми, але Салах ед Дін, підозрюючи пастку, відмовився прийти. Пізніше, довідавшись про намір халіфа, він шкодував. Аль-Адід помер 13 вересня, а через 5 днів у Каїрі та Фустаті вже звучала хутба, в якій згадувався багдадський халіф аль-Мустаді.
25 вересня 1171 року Салах ед Дін пішов із Каїра на фортеці хрестоносців Керак та Монреаль. Було домовлено з Нур ед Діном, що одночасно проходитиме наступ із Сирії. Але перед Монреалем Салах ед Дін відступив, розуміючи, що, зустрівшись з ним особисто, Нур ед Дін не відпустить його до Єгипту, не бажаючи віддавати йому такі значні території. Колапс держав хрестоносців дав би Нур ед Діну шанс захопити Єгипет. Салах ед Дін пояснив свої дії змовою Фатімідів проти нього, але Нур ед Дін не прийняв цієї відмовки.
Улітку 1172 року Асуану почали загрожувати нубійські війська з Мукурри, до яких долучились вигнанці з Вірменії. Емір Асуана попрохав у Салах ед Діна допомоги, і той відрядив туди війська на чолі зі своїм братом Туран-Шахом. Нубійці відступили, проте з'явились знову 1173 року, і знову їх прогнали. Єгиптяни захопили нубійське місто Ібрім.
Минуло 17 місяців після смерті каїрського халіфа, а Нур ед Дін усе ще не вживав жодних заходів щодо Єгипту. Він висунув вимогу часткового повернення 200 тисяч динарів, затрачених на спорядження війська Ширкуха, і Салах ед Дін послав йому 60 тисяч та багаті подарунки. Війська, які супроводжували ці дари, принагідно спустошили землі хрестоносців, уникаючи нападу на замки, але переслідуючи бедуїнів, які служили франкам за провідників.
31 липня 1173 року батько Салах ед Діна Аюб травмувався під час верхової їзди й 9 серпня помер. 1174 року Салах ед Дін відрядив свого брата Туран-Шаха на завоювання Ємену. Він сподівався втекти туди у разі нападу Нур ед Діна.
Підкорення Дамаска Навесні 1174 року Нур ед Дін почав збирати військо для нападу на Єгипет. Довідавшись про це Аюбіди провели раду й стали стягувати війська до Каїра. 15 травня Нур ед Дін помер від отрути, і влада перейшла до його 11-річного сина ас-Саліха. Та смерть надала Салах ед Діну бажаної незалежності. У своєму листі до ас-Саліха він обіцяв діяти як його меч проти ворогів.
Відтоді Салах ед Діну потрібно було вирішити, чи напасти на християн з Єгипту, чи чекати запрошення від ас-Саліха й розпочати війну з Сирії. Була можливість захопити Сирію самому, перш ніж вона потрапить до рук сильного конкурента. Проте його стримувало те, що напад на землі свого колишнього володаря суперечив би законам ісламу, що могли б розцінити як лицемірство, а це зробило б його поганим лідером у війні проти хрестоносців. Для завоювання Сирії Салах ед Діну потрібні були або запрошення від ас-Саліха або загроза з боку хрестоносців.
Коли у серпні ас-Саліх перебрався до Алеппо, над ним взяв опіку Гумуштігін, емір міста й один із полководців Нур ед Діна. Гумуштігін планував побороти всіх конкурентів у Сирії, починаючи з Дамаска. Емір Дамаска звернувся по допомогу до еміра Мосула, але той відмовив, що змусило дамаського правителя покликати Салах ед Діна.
Салах ед Дін поїхав через пустелю на чолі загону з 700 вершників і дістався Басри, де його радо зустріли еміри, вояки та бедуїни. 23 листопада він дістався Дамаска й зупинився у батьковому домі, а за 4 дні йому відкрили ворота цитаделі. Жителі Дамаска вітали його.
Нові завоювання
Залишивши брата Тугтігіна правити у Дамаску, Салах ед Дін пішов підкорювати інші міста, що належали Нур ед Діну, але після його смерті стали практично незалежними. Він порівняно легко завоював Хаму, але не відважився брати Хомс через міцну цитадель. Далі Салах ед Дін пішов на Алеппо й 30 січня взяв його в облогу. Ас-Саліх, остерігаючись полону, вийшов з палацу й закликав мешканців міста не видавати його та не здавати місто. Як стверджує літописець, «люди підпали під його чари».
Гумуштігін попросив Рашида ед Дін Сінана, очільника сирійських асасинів, який уже ворогував із Салах ед Діном з часів повалення Фатімідів у Єгипті, вбити Салах ед Діна в його таборі. 11 травня 1175 року до табору пробрались 13 асасинів, але їх швидко виявили й ліквідували. Щоб зупинити Салах ед Діна граф Триполі Раймунд III зібрав на підступах до Нахр аль-Кабіра значні сили. Салах ед Дін повернув на Хомс, але відступив, довідавшись, що туди відрядив підкріплення Саїф ед Дін.