Повноголосся — властива для східнослов'янських мов наявність сполучень -оро-, -оло-, -ере-, -еле- у позиції між приголосними на місці праслов'янських *or, *ol, *er, *el. Протилежне явище називається неповноголоссям.

Уперше термін «повноголосся» вжив український мовознавець Михайло Максимович 1848 року в праці «Исследование о полноголосии».

Загальний опис

Сполуки *or, *ol, *er, *el у праслов'янський період були дифтонгами, які в різних діалектах мали неоднаковий характер, що й призвело до різних рефлексів у групах слов'янських мов. У південнослов'янських мовах, а також у чеській і словацькій довгота зосереджувалася на голосному, короткий сонант рано втратив свою складотворчість, закриваючи склад. Дія закону відкритого складу спричинила перестановку голосного, при цьому [о] змінилося на [а]: *ōr → ра: болг. брада; *ōl → ла: болг. млат; *ēr → ре: болг. бреза; *ēl → ле: болг. плен.

У західнослов'янських мовах утрата складотворчості r, l зумовила виникнення після них вторинного голосного, що спричинило редукцію попереднього [о] чи [е]: *er → e-r → ь-r → re: пол. brezg; *or → o-r → ъ-r → ro: пол. broda; *ol → o-l → ъ-l → lo: пол. mlody; *el → e-l → ь-l → le: пол. mleko.

У східнослов'янських говорах довгота зосереджувалася на r, l, що призвело до виникнення їхньої складовторчості; пізніша її втрата сприяла появі призвука після сонанта, який з часом перетворився на голосний повного творення: tort → to-r-t → to-rъ-t → to-ro-t (борода); telt → te-l-t → tö-l-t → to-lъt → to-lo-t (полон); tolt → to-l-t → to-lъ-t → to-lo-t (молот); tert → te-r-t → te-rь-t → te-re-t (береза).

Розвиток звукосполучення [-ел-] ускладнився через те, що до втрати сонорними складотворчої властивості відбулася лабіалізація /е/, що сприяло переходу його в /о/. Причиною лабіалізації /е/ був асимілятивний вплив лабіальної артикуляції складотворчого [l]. Так, на місці праслов'янського [-ел-] виникла повноголоса форма [-оло-]. Тільки в позиції після шиплячих залишалось [-ело-]: шеломъ, желобъ. Уже на ґрунті української мови, коли постійна м'якість перестала бути ознакою шиплячих, [-ело-] перетворилося на [-оло-]: шолом, жолоб.

В українській мові повноголосся фіксується з XI століття в найдавніших писемних пам'ятках давньої Русі: Остромирове Євангеліє, Ізборники Святослава, Архангельське Євангеліє тощоПовноголосся; Додаток 1. Мовні риси, засвідчені в писемних пам'ятках, які стали нормою української літературної мови: Повноголосся // Спочатку було Слово… Від мовного узусу — до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) / Віктор Мойсієнко, . — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024. — С. 79; 239. — ISBN 978-83-235-6702-8...

У сучасній українській мові є слова, у яких подібні до повноголосних сполуки не є повноголосі (укр. пелена, селезінка).

Друге повноголосся

Неповноголосся

Неповноголосся — наявність у слов'янських мовах сполучень -ра, -ла, -ре, -ле на місці праслов'янських дифтонгічних сполучень *or, *ol, *er, *el між приголосними (на місці tort, tolt, tert, telt). Це явище фонетично закономірне в південнослов'янських і в більшості західнослов'янських мовИванов В. В. Неполногласие // Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2., в українській та інших східнослов'янських трапляється в словах, запозичених з цих мов. Найчастіше неповноголосні лексеми в українській являють собою церковнослов'янізми (власті, врата, прапор, прах, храм), рідше — богемізми (брама, влада).

Окремий випадок становлять колишні сполучення плавних у лехітських (польській, кашубській) і лужицьких мовах.

Примітки

Література Историческая типология славянских языков: Фонетика, слообразование, лексика и фразеология / Под.ред. А. С. Мельничука. — К. — 1986. Крижанівська О. І. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навч.посіб. / О. І. Крижанівська. — К.: ВЦ «Академія». — 2010. — 248 с. Мойсієнко В. Про південноукраїнський ікавізм та поліські дифтонги. — Житомир. — 2007.

Посилання В. Г. Скляренко. Повноголосся //  — С. 495—496. Л. Т. Масенко. Неповноголосся //  — С. 410.