Міна ( — рудник, шахта, підкоп) — у військовій справі — вид боєприпасів, що застосовуються для влаштування наземних або морських загороджень, а також для стрільби з мінометів і гладкоствольних безвідкатних гармат.
Історія Спочатку міною називався підкоп, здійснюваний нападниками під фортечну стіну під час облоги. З появою пороху під терміном «міна» став розумітися заряд вибухової речовини, закладений на певній глибині, для руйнування фортифікаційних споруд противника. Вважають, що вперше успішно використали мінування війська Великого князівства Литовського і Руського та Польщі при звільненні Стародуба.
Наприкінці XVIII століття для боротьби проти бойових кораблів стали створюватися плавучі міни або такі, що утримувалися на якорях. З другої половини XIX століття почали застосовуватися морські «саморушні» міни. На цей час припадає й бойове використання польових, так званих самовибухових фугасів — прототипів сучасних протипіхотних мін.
Під час російсько-японської війни 1904—1905 років вперше були застосовані міни для стрільби з мінометів, у період Першої світової війни з'явилися протитанкові міни, у Другій світовій війні почали використовуватися також морські неконтактні міни (акустичні, магнітні та інші), авіаційні морські та інженерні міни, що скидаються з літаків, тощо.
Зміст Міна — боєприпас, що встановлюється під землею, на землі чи поблизу землі або іншої поверхні й призначений для вибуху, спричиненого присутністю, близькістю чи контактом людини або транспортним засобом.
Види мін: наземна міна; протитанкова міна (протитранспортна); протипіхотна міна; морська міна.
Саморушна міна — застаріла назва торпеди.
Мінометна міна — артилерійський снаряд для стрільби з мінометів.
Див. також М16 АРМ Розмінування Мінне поле ОЗМ-72 Гусеничний мінний загороджувач Інженерна розвідка
Примітки
Джерела
Посилання 1. Энциклопедия вооружения