Лати́нська імпе́рія (, , ; 1204–1261) — середньовічна імперія, що була утворена після четвертого хрестового походу. Латинською мовою імперія називалася Romania. Столицею Латинської імперії був Константинополь.
Історія Утворення імперії Четвертий хрестовий похід, який задумувався як експедиція проти мусульман, переріс у захоплення столиці Візантії Константинополя. 13 квітня 1204 року хрестоносці увійшли у стародавнє місто і жорстоко його розграбували. Імперія була розгромлена, а завойовники поділили між собою її території. За привід використали прохання царевича Олексія, сина скинутого у 1195 році візантійського імператора Ісаака II Ангела до німецького імператора. Син імператора обіцяв, що у разі успіху православна церква буде передана у підпорядкування «апостольського престолу». Оточивши Константинополь влітку 1203 року, хрестоносці домоглися відновлення на престолі Ісаака II, але він не зміг виплатити їм обіцяної суми. Тому вояки пограбували Константинополь. За договором, підписаним ще у березні між венеційським дожем Енріко Дандоло, графом Боніфацієм Монфератським та іншими очільниками хрестоносців, на території поваленої Візантійської імперії повинна була утворитися феодальна держава, на чолі якої постане вибраний імператор. Ця імперія повинна була займати одну четверту імперії, а решта мала бути поділена між хрестоносцями та венеційцями. Імператором обрали одного з вождів хрестоносців, графа Фландрії і Ено Балдуїна I. Втім, хрестоносцям не вдалося підпорядкувати собі всю державу. Візантійська імперія розпалася на численні дрібні держави, такі як Нікейська імперія, Трапезундська імперія, Епірський деспотат та інші. Романія отримала Константинополь, частину Фракії, острови Самотракі, Лесбос, Хіос, Самос і Кос. Населення зберегло свої закони і звичаї, самоврядування і свободу релігії, але за структурою держава перетворилася у феодальну за зразком інших країн Західної Європи.
Із самого початку свого існування Латинська імперія не могла налагодити стабільне співіснування двох ворожих народів — греків та європейців. Часткова стабілізація відбулася за імператора Генріха І (1205—1216), але вона була недовгою. Останній імператор Романії Балдуїн II де Куртене був змушений їздити до європейських монархів, випрошуючи підтримку та грошей у борг. Це все призвело до розпаду держави.
Захоплення Констанинополя візантійцями Венеційці часто відвідували Константинополь зі своїми торговими флотами, але війська із Заходу вже не з'являлися для підтримки Романії. Ватацес та його наступники дедалі ближче підступали до столиці і перекинули свої війська уже в Європу: з вирішальним кроком затягували лише з остраху перед монголами. Балдуїн змушений був закласти венеційським купцям власного сина, щоби отримати грошей; лише 1259 року його викупив французький король.
У 1260 році Констанинополь тримався лише з незначною допомогою венеційців, які на той час перебували у стані війни з Генуєю. У тому ж році нікейський дім поборов епірський та його франкських союзників і вступив у союз із генуезцями. 25 липня 1261 року, під час відсутності венеційського загону, Констанинополь потрапив у руки греків; 15 серпня імператор Михаїл VIII Палеолог помпезно вступив у стародавню столицю. Балдуїн із латинським патріархом Джуліані втік у Францію, де, сподіваючись знайти союзників, почав роздаровувати провінції втраченої імперії. Неаполітанський король Карл I Анжуйський отримав від нього Ахайю, Епір та інші області. У 1273 році Балдуїн II помер, а титул імператора залишався у родині Куртене та їхнії нащадків до кінця XIV століття.
Спадкоємці імперії
В Ахейському князівстві після Віллардуенів князями ставали представники Анжуйського дому, потім Аччаюоллі; з 1383 по 1396 тут панувала анархія, потім влада перейшла до морейського деспота Феодора I Палеолога (1383—1407).
Герцоги Афінські, з 1312 з дому Анжу, потім з дому Аччаюоллі, проіснували до 1460, коли Афіни були взяті турками.
В Епірі франки, які утвердилися в Дураццо, змушені були поступитися албанцям і сербам.
У Кефалонії і Занті з 1357 по 1479 правили пфальцграфи.
Деспоти ромеїв (з 1418) герцоги Левкадські, в 1479 році були підкорені турками. У другій половині XVI століття зникли останні залишки латинської «Нової Франції».
Територія Кордони та площа імперії постійно змінювалися. У 1204 році вона становила 179 тис. км², у 1209 році зросла до 206 тис. км². Але вже у 1228 році скоротилася до 47 тис. км². Напередодні падіння Константинополя склала 14 тис. км².
Устрій Імперія була сформована та управлялася на західноєвропейських феодальних принципах, включаючи деякі елементи візантійської бюрократії. Монарх носив титул «імператора Романії». Латинські імператори заявляли про претензії на всі території, контрольовані до того Візантійською імперією, з моменту завоювання Константинополя, та здійснювала контроль над частиною Греції — Солунське королівство, Ахайське князівство, Афінське герцогство, які номінально визнавали його зверхність.
Імператорові допомагала рада, що складалася з різних баронів, венеційського подести Константинополя та його ради з 6 членів. Ця рада мала значний вплив в управлінні королівством, особливо в періоди регентства, коли регент (moderator imperii) залежав від їхньої згоди на правління.
Венеційський подеста був надзвичайно впливовим був практично незалежним від імператора. Він здійснював владу над венеціанськими кварталами Константинополя та Пере та венеціанськими володіннями в межах імперії, маючи допомогу окремої групи чиновників. Його роль полягала радше в ролі посла та намісника Венеції, ніж васала імперії. Подеста отримав титул губернатора однієї чверті та половини Румунської імперії та мав право носити імператорські малинові чоботи, як і імператорHazlitt, William Carew. The Venetian Republic: Its Rise, Its Growth, and Its Fall 421–1797. Vol. 1, A. And C. Black, 1900.
Імперія перейняла багато візантійських традицій, таких як виготовлення офіційних документів, процедура коронації або призначення феодалівDavid Jacoby, After the Fourth Crusade: The Latin Empire of Constantinople and the Frankish States, in Jonathan Shepard, The Cambridge History of the Byzantine Empire c.500–1492, Cambridge University Press, 2019, p. 765. Останні, зокрема, повинні були присягнути на вірність короні та надавати військову допомогу у разі потребиJacoby (2019), p. 765-766.
Імператори
Ім'я Роки правління Балдуїн I Фландрський 1204–1205 Генріх I Фландрський 1206–1216 П'єр II де Куртене 1216–1217 Іоланда де Ено 1217–1219 Роберт де Куртене 1219–1228 Балдуїн II де Куртене 1228–1264У 1228—1237 роках регентом був Йоанн де Брієнн
Після захоплення Константинополя титул імператора Латинської імперії залишався у родини де Куртене до 1383 року, але був номінальним.
Суспільство Являлою собою феодальне суспільство. Феодальна система була встановлена договором 1204 рокуGiorgio Ravegnani, Bisanzio e l'Occidente medievale, Il mulino, 2019, p. 85. Елітою імперії були франкські та венеційські патриції на чолі з імператором, барони та нижчі васали й сюзерени, включаючи багатьох колишніх візантійських аристократів. З часом хрестоносці зменшили масштаби свого гноблення, віддаючи перевагу домовленості з місцевою знаттюAntonio Carile, Per una storia dell'impero latino di Costantinopoli (1204-1261), Bologna, Casa Editrice Pàtron, 1972, p. 227. Утвердження західного феодалізму в візантійській соціальній структурі спричинило помітні тертя, ймовірно, посилені бажанням лицарів накопичити значні суми за короткий час за рахунок своїх підданих і, можливо, узурпацією земель. Візантійських державних службовців та фемних військових командирів було витіснено станом феодалів, винагорода яких полягала в земельних пожертвах та селянській праціCarile (1972), p. 213.
У Константинополі венеційська громада жила в окремому кварталі, окремому від решти міста, і становила своєрідну паралельну сутність щодо латинського феодального суспільстваGiorgio Ravegnani, La Romània veneziana, su Storia di Venezia, Treccani, 1995. Поряд з ними, з 1218 року, також селилися інші італійські — генуезці, пізанці, амальфітці, уродженці Анкони — та провансальські купціCarile (1972), p. 259.
Основну масу населення становили православні греки, які поділялися за візантійською системою на класи доходів залежно від володіння землею. Умови життя нижчих класів залишалися незмінними, і це надзвичайно ускладнювало співіснування з латинянами, яких ненавиділи за їхню зарозумілість та різні релігійні переконанняFranco Cardini e Marina Montesano, Storia medievale, 2ª ed., Firenze, Le Monnier Università, 2019, p. 341.
Економіка Латиняни не довіряли професійній грецькій бюрократії та одразу після завоювання повністю демонтували грецьке економічне управління територіями, які вони контролювали. Результат був катастрофічним, порушивши всі форми виробництва та торгівлі. Майже з самого початку Латинська імперія надсилала запити про допомогу до папства. Після 1204 на захоплених хрестоносцями і венеціанцями землях відбувається інтенсифікація процесу приватноправних форм експлуатації селянства, розвивається ієрархічна структура земельної власності, система васально-ленних відносинКарпов, С. П. Латинская Романия / С. П. Карпов. — 2-изд., доп. — СПб.: Алетейя, 2024. — С. 26 — 27
Спостерігалося яскраво виражене переважання аграрної економікиСказкин, С. Д. История Византии. Глава 3. Латинская империя. — М.: Наука, 1967. — Т. 3. — 508 с.. Було характерно занепад економіки провінційних міст та повсюдне будівництво фортець-бургів для захисту території та управління доменами. До 1230-х років Константинополь, навіть з його різко скороченим населенням, зіткнувся з великою нестачею основних продуктів харчування. У багатьох сенсах єдиним значним експортом, на якому мала реальну основу економіка Латинської імперії, був продаж реліквій назад до Західної Європи, які були розграбовані з грецьких церков.
Занепаду візантійського ремесла в Латинській імперії сприяло те, що провідні позиції в торгівлі та промисловості цієї держави зайняли венеційціМ. А. Заборов, А. П. Каждан Латинская империя / Брокгауз-Ефрон и Большая Советская Энциклопедия объединенный словник.
Значний вплив у торгівлі мали італійські й провансальські купці, але з часом на перші позиції вийшли венеційці. Останній встановлюють контроль над торговельною поліцією, мають зразки мір і вагів. 1220 року венеційці будують у Константинополі для своїх купців розкішний вітальня. Константинополь був осередком обороту венеціанських капіталів. Вони були звільнені від мит за свої товари, водночас генуезці та пизанці були обкладені митами, розмір яких відповідав періоду Візантії. Грецьке купецтво в Латинській імперії та на землях її васалів було не відтіснено, а асоційовано в єдину торговельно-економічну систему (від Італії до берегів Чорного та Азовського морів) на правах молодших партнерів, отримало доступ до прогресивніших форм підприємництва. Протягом кількох років основними товарами, які вона експортувала з навколишнього регіону Фракії, були пшениця та хутро; вона також отримувала прибуток від стратегічного розташування Константинополя на основних торговельних шляхах. Серед повинностей для селян переважали панщина, натуральний оброк. Грецькі селяни були, як правило, прикріплені до землі, на них накладалися нові повинності (баналітети). Поступово намітилася тенденція до посилення ролі Константинополя у товарообміні між двома торговими зонами — Егеїди та Причорномор'я, переважно під контролем венеційців.