Христя (Христи́на) Олексі́ївна Алче́вська ( , Харків, Російська імперія — 27 жовтня 1931, Харків, Українська РСР, СРСР) — українська письменниця, драматургиня, прозаїкиня, поетеса та учителька. Походила з родини Алчевських, дочка Христини Алчевської та Олексія Алчевського. Працювала вчителькою гімназії в Харкові.

Життєпис

Народилася 16 березня 1882 року в родині промисловця в Харкові. Батько її — Олексій Кирилович — громадський діяч, брав участь в українських просвітницьких гуртках. Мати — Христина Данилівна — відома діячка народної освіти, організаторка просвітницької праці серед селянства і робітників. Христя була наймолодшою в сім'ї, мала чотирьох братів і сестру.

У 10-річному віці разом зі шкільними подругами видавала дитячий рукописний журнал «Товариш», у якому впродовж 1892—1894 років уміщала і свої вірші та оповідання. Захоплювалась творами української, російської, інших слов'янських та західноєвропейських літератур.

У 1902 році закінчила харківську Першу дівочу гімназію. Рік вчилася на вчительських курсах у Сорбонні в Парижі. Після повернення додому працювала вчителькою французької мови в гімназії. Одночасно працювала у видавничому комітеті Харківського товариства грамотності, планувала створити новий підручник з української літератури для трудової школи. Бувала у Тернополі, зокрема гостювала в сім'ї Марії та Онуфрія СолтисівМельничук Б. Алчевська Христя (Христина) Олексіївна // .

У 1905 році надіслала до редакції київської газети «Боротьба» революційний марш, що починався словами «Гей, на бій, за нами встануть». Рукопис потрапив до жандармерії. До харківської квартири Алчевських прийшли з трусом, однак нічого не знайшли.

З 1903 року працювала в недільній школі своєї матері, де, попри загальну заборону, читала учням українські книжки. Водночас вона робила перші кроки в нелегальній діяльності, спробувала створити український жіночий гурток. Дебютувала у листопаді 1905 року поетичним зверненням «До дітей мого краю» у газеті «Хлібороб». 1905 році Христина Олексіївна працювала викладачкою української та французької мов у середніх і вищих навчальних закладах Харкова. Тоді ж написала ряд художніх творів, спочатку російською, потім українською мовами, в яких відбилися настрої та сподівання демократичної інтелігенції, засуджувалися соціальна нерівність й національний гніт. Її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник» та інші.

Роки творчості Христини Алчевської-молодшої припадали на епоху складних соціальних потрясінь і напружених ідейно-естетичних суперечок і розбіжностей у літературному середовищі. Її друзями та подругами за листуванням були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Олександр Олесь.

У роки революції брала активну участь в організації й проведенні мітингів і страйків учнів середніх шкіл, мала зв'язки з підпіллям.

Визволення народу Христина Алчевська пов'язувала з українізацією молоді. Вона відновила свою роботу в учнівських гуртках. Протягом тривалого періоду ця робота була виключно культурницькою, спрямовувалася на формування знань з рідної мови, літератури, історії, прищеплення любові до України.

Події в Східній Галичині, придушення українського руху на Наддніпрянщині переконали письменницю в тому, що Українці в Російській імперії приречені на денаціоналізацію й асиміляцію. Порятунок бачився в об'єднанні Східної й Західної України під зверхністю Австро-Угорщини, уряд якої щедро роздавав західноукраїнській громадськості обіцянки щодо створення національної автономії. У 1915 році на квартирі Христі Алчевської відновилися регулярні зібрання гуртка української молоді.

З 1907-го по 1917 рік опублікувала 11 збірок, серед них — «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар», «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (1914), «Спомини» (1915), «Мандрівець» (1916) й інші. Остання, 12-а, збірка вийшла 1922 року в Каліші (Польща). З 12 її збірників тільки один, 10-й, «Мрії», був виданий російською мовою.

У її творах звучить заклопотаність долею Вітчизни та всього світу, показано самотність і беззахисність людини в суспільстві, звеличується подвиг борців за свободу, віддається шана видатним майстрам літератури й мистецтва, оспівано красу природи й глибоко інтимні почуття.

У 1917 році помер її брат Іван, у 1920-у померли мати й брат Григорій. Деякий час вона нічого не могла писати. У 1922-му публікує збірку «Clematis». У 1926 році написала драматичну поему «Луїза Мішель» (опублікована в 1930-у) — твір про паризьку комунарку, побудований на історичному матеріалі, з використанням реальних персонажів. Цим твором Христя Алчевська розпочала у своїй творчості розробку революційно-історичної тематики. У 1927 році вона познайомилася з Анрі Барбюсом — відомим французьким письменником.

Друкувалася в харківських газетах і журналах, була членкинею Українського товариства драматургів і композиторів, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світ. Вона залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та в Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.

Померла самотньою на п'ятдесятому році життя.

Творча діяльність Літературну і педагогічну діяльність почала 1903.

Збірки поезій: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1910), «Моєму краю» (1914), «Пробудження» (1917) та ін.

За радянської влади друкувалась в «Комунарці України», «Червоному шляху», «Всесвіті», «Зорі». Написала драм, поему «Луїза Мішель» (вид. 1930) та ін.

Перекладала Беранже, Вольтера, Гюго, Жуля Верна, Л. Толстого.

Пам'ять У 1982 році в зв'язку зі 100-річчям від дня народження Христини Алчевської на честь визнання її заслуг і таланту ЮНЕСКО внесла її ім'я в календар знаменних дат.

Бібліографія

Публікації творів «Не боюся я нічого…» — Рідний край, 1906, № 1, грудень, стор. 4. На спомин Т. Шевченка.— Рідний край, 1906, № 8, лютий, стор. 6. «Колись давно-давно, північною добою…» — Громад, думка, 1906, № 42. Далеко, далеко…— ЛНВ, т. XXXIV, 1906, кн. 4, стор. 61. «Співайте пісні голосніш!» — Вільна Україна, 1906, № 4, стор. 19. «Гомоніли люди…» — ЛНВ, т. XXXIV, 1906, кн. 5, стор. 360. Що то за люди?..—ЛНВ, т. XXXIV, 1906, кн. 6, стор. 563. Спомини з Яремча. I—IV.—ЛНВ, т. XXXVI, 1906, кн. 10, стор. 1. Жадоба освіти.— Рада, 1906, № 40. Туга за сонцем. М., тип. И. Д. Сьітина, 1907. 88 стор. Зміст: «Самітня смерека — журба та похила…»; «Як тяжко!..»; «Крізь темнії хмари проглянуло яснеє сонце…»; До дітей мого краю; Воля; «Чи бачиш, самітня смерека зітхає…»; «Тече Джонка по каміннях…»; «Не плач, не плач, о руська мати…»; «Я не можу дивитись байдужо на небо осіннє…»; «Хризантеми схилялись над нею…»; «Чистий сніг на тих велетнях-горах…»; «Лілеї білої моєї…»; «Нам треба волі і землі…»; «Так! — то було давно; мене ти знав малою…»; Мімоза; «Повіяло весною, повіяло теплом…»; «Пролетіла, прошуміла молодая буря…»; «Молодая та весела жартовливая весна…»; «Сизий, мов голуб, спускається вечір…»; «Візьми мене за море хмар…»; «Осіннє листя при заході сонця…»; «Тиша… Тиша самотності…»; Пісня («Ой не журися, милий козаче…»); «Тихі, ніжні почуття душі молодої…» [Решта друкувалися раніш]. «Душа — се конвалія ніжна…» — ЛНВ, т. XXXVII, 1907, кн. 2, стор. 224. «Великеє сонце! зійде над землею…» — ЛНВ, т. XXXVII, 1907, кн. З, стор. 385. Проліски.—ЛНВ, т. XXXVIII, 1907, кн. 4, стор. 88. До збуджених надій.—ЛНВ, т. XXXVIII, 1907, кн. 5, стор. 239. Пісня («Ясний сокол серед степу…»).— Рідний край, 1907, № 5, листопад, стор. 9. Слово (Українській літературі).— Рідний край, 1907, № 7 грудень, стор. 8. Пісня лілії.— Рідний край, 1907, № 9, грудень, стор. 10. Пісня життя.—ЛНВ, т. XL, 1907, кн. 12, стор. 401. Лист до М. К. Заньковецької.— Рідний край, 1908, № 2 січень, стор. 14. «Мамо, мамо, подивися…» — Молода Україна, 1908, № 2, лютий, стор. 28. «Я сонце волі викликала…» — ЛНВ, т. XLI, 1908, кн. 2, стор. 296. «Де вільні орли на просторі клекочуть…» — Рідний край, 1908, № 7, лютий, стор. 9. На самоті.—ЛНВ, т. ХНІ, 1908, кн. 4, стор. 118. З весняних настроїв («Кинь життям журитись марно…»).— ЛНВ, т. XLII, 1908, кн. 6, стор. 499. Літні пісні. І. «Ясний сокіл серед степу…» II. «На білу хатоньку мою…» III. «Забуті… обдерті, в старенькій свитині…» — ЛНВ, т. XLIII, 1908, кн. 8, стор. 287—288. Відповідь.— ЛНВ, т. XLIV, 1908, кн. 11, стор. 319. «Забуті здавна почування…» — Рідний край, 1908, № 37, листопад, стор. 7. Шляхом сонця [Про нову бандуру С. Дрімченка].— Рідний край, 1908, № 43, грудень, стор. 10—11. До П. («Я знов живу і знов сміюся…»). — Українська хата, 1909, № І, стор. 87. З моїх дум. І. «Мов легка, хмаронька, у сні…» II. «Я плачу й сміюся, як пісні складаю…» III. «Ой співає, зодягає…».— ЛНВ, т. XLVI, 1909, кн. 4, стор. 46—47. З пісень смутку. І. «Я не хочу нічого казати тобі…» II. «Коли твій жаль засне, Вкраїно?» III. «Тихо людина спускається з кручі…» —ЛНВ, т. XLVII, 1909, кн. 7, стор. 63—64. Весняна ніч (Посвята проф. А. Кримському).— Українська хата, 1909, № 7—8, стор. 373. Про діячів.— Українська хата, 1909, № 7—8, стор. 405—407. Сонце з-за хмар. X., тип. «Художественный труд» Р. Радомышельского, 1910. 18 стор. Зміст: Мої думи; Молитва сліпих; Пісня й день; Ніколи; Дівчина маненька; Пісня на поталу; Хмарний вечір; Сокіл; Вільні хмари; Білі крила; Вечірня мрія; Осіння пісня; Світлий край. Посвята А. Кримському; Кобзарі. «Найкращий цвіт свого життя…» — Українська хата, 1910. № 1, стор. 15. Сподівання.— Українська хата, 1910, № 3, стор. 166. Країна творчості.— Українська хата, 1910, № 5, стор. 319. «Я бачу, що весна цвіте…»; «Тане день і сходе зоря…» — ЛНВ, т. LI, 1910, кн. 7, стор. 70. Майстри слова (Критичний шкіц).—Українська хата, 1910, № 7—8, стор. 475—484. «Тихо хитаються віти похилії…» — Українська хата, 1910, № 12, стор. 713. «О, розправ білосніжнії крила…» — Рідний край, 1910, № 3, грудень, стор. 11. Пісня життя. X., тип. «Художественный труд» Р. Радомышельского, [б. р.]. 16 стор. Зміст: До сонця; Голос життя; На чужині; Дикунка; Насті; Над річкою; Смерть Чайки; До сестер-українок; Чому; Рідний батько; Не вчені; Люби життя; До стомлених. Мужицька дитина — Василь Стефаник. 1911. 16 стор. «Тихо небо вечоріє…» — Українська хата, 1911, № 3, стор. 137. Із зшитка «Вишневий цвіт»: 1. «Цвітуть фіалки…»; II. «Любов моя тиха…» — Рідний край, 1911, № 13—14, стор. 3. «В'ються чайки срібнокрилі…» — Рідний край, 1911, № 15, квітень, стор. 2. Забутим —ЛНВ, т. LIV, 1911, кн. 5, стор. 221. Із циклу «Вишневий цвіг»: І. «Вас повести в мій рай, рай моєї душі…» II. Милому. III. Тебе нема.— Українська хата, 1911, № 5—6, стор. 271—272. Весна.— Молода Україна, 1911, № 6, стор. 2. Із зошита «Вишневий цвіт»: Біла лебідь; Подих весни; Ніч; Хмарна юність; Весною; Nocturno.— ЛНВ, т. LV, 1911, кн. 9, стор. 298—299. Хатка — манюня.— Молода Україна, 1911, № 11, стор. 21. Оранка.—ЛНВ, т. LVI, 1911, кн. 12, стор. 429. Вишневий цвіт. X., тип. Р. Радомышельского, 1912. 88 стор. Зміст: «Шумить, шумить зелений гай…»; «В сяйві ранку золотого…»; М. К. З-кій; «Чарівна ніч і сонних хвиль дрімота…»; «Бачиш далеч блакитну і волю степів?..»; «Чом же ви не схаменулись?..»; До весни; На чужині; До портрета; Спомини з Wienerwald'y; 3 листування; «Гасне проміння вечірнього сонця…»; Вишні; До няні; «Сіяють алмазом і світяться ясно…»; До В.; До К; Іграшки мрій; Крик чайки; «Я придивляюся до чар і світла ночі…»; «Спить повитая серпанком…»; Поезії в прозі і оповідання. Мелодія (Шопенівський марш); Кінець щоденника (Уривки «Записок молодого українця»); Одлітають; Одірвана гілка. [Решта друкувалися раніш]. До свого краю.— Рідний край, 1912, № 1, січень, стор. 4. З молодих пісень: Калина й Тополя; До молоді; На верхів'ях; Поцілунки краси; Молоді пісні.— ЛНВ, т. LVII, 1912, кн. З, стор. 478—480. До ведмедика,— Молода Україна, 1912, № 4, стор. 22.