Англійці (English people) — етнічна група та нація, автохтонна для Англії. Розмовляють англійською — мовою західногерманської групи, і поділяють спільне походження, історію та культуру.
Англійська ідентичність бере початок з англосаксів, які називали себе , що означає «рід англів» або «англійський народ». Їхній етнонім походить від англів — одного з германських народів, які оселилися у Британії приблизно у V столітті н.е.
Англійці переважно походять від двох основних історичних груп населення: західногерманських племен — зокрема англів, саксів та ютів, які оселилися у східній та південній Британії після відходу Західної Римської імперії, а також від романо-британських бриттських мешканців, які жили там раніше.
Колективно відомі як англосакси, вони заснували те, що згодом стало Королівством Англія до X століття — частково у відповідь на вторгнення та масштабне поселення данів та інших скандинавів, яке розпочалося наприкінці IX століття.
Згодом відбулося Нормандське завоювання та обмежене поселення норманів у пізньому XI столітті, а також прибуття значної кількості французьких протестантів у XVI–XVIII століттях.
Англія є найбільшою та найнаселенішою країною Сполученого Королівства. Більшість людей, що проживають в Англії, є громадянами Великої Британії. Відповідно до Актів про Унію 1707 року, Королівство Англія та Королівство Шотландія об’єдналися, утворивши Королівство Велика Британія.
З плином часу англійські звичаї та ідентичність стали тісно пов’язаними з британською культурною ідентичністю загалом. Демоніми для чоловіків і жінок з Англії — англієць та англійка.
Англійська національність
Англія не має власного децентралізованого уряду. У 1990-х роках спостерігалося зростання англійської національної самосвідомості. Це пов’язано з проявами національної ідентичності інших британських націй — Уельсу, Шотландії та частково Північної Ірландії, які набули чітких форм у нових децентралізованих політичних інституціях у межах Сполученого Королівства, а також зі зменшенням спільної британської ідентичності після завершення Британської імперії.
Багато нещодавніх іммігрантів до Англії прийняли виключно британську ідентичність, тоді як інші сформували подвійні або змішані ідентичності.
Використання терміна «англійський» щодо британців з етнічних меншин є складним, оскільки більшість небілих мешканців Англії ідентифікують себе як британці, а не як англійці. У своєму щорічному демографічному опитуванні 2004 року Управління національної статистики порівняло етнічну та національну ідентичність населення. Було встановлено, що 58% білих мешканців Англії вказали свою національність як «англійську», тоді як небілі респонденти значно частіше називали себе «британцями».
Втім, у переписі 2021 року 58,4% респондентів у Англії обрали варіант «британська» ідентичність, тоді як лише 14,9% — «англійська». За даними ONS, така зміна, ймовірно, пов’язана зі зміною структури питання, де «British» було подано як перший варіант відповіді для Англії.
Взаємовідносини з британськістю
Точна кількість британців, які вважають себе саме англійцями, залишається незрозумілою. Слова «англійський» і «британський» часто помилково використовуються як взаємозамінні, особливо за межами Великої Британії.
У своєму дослідженні англійської ідентичності Крішан Кумар описує поширену мовну помилку, коли люди кажуть «англійський, тобто британський». Він зазначає, що така помилка зазвичай властива самим англійцям та іноземцям, тоді як неанглійські мешканці Сполученого Королівства рідко плутають ці терміни. Кумар вважає, що це відображає домінантне становище Англії в межах держави, але водночас ускладнює формування чіткої англійської національної ідентичності.
У 1965 році історик А. Дж. П. Тейлор писав:
Коли серію Oxford History of England було започатковано покоління тому, слово «Англія» все ще мало всеохопне значення. Воно означало водночас Англію і Уельс, Велику Британію, Сполучене Королівство і навіть Британську імперію…
Попри те, що Тейлор вважав таке змішування понять таким, що зникає, історик Норман Девіс у своїй праці The Isles: A History (1999) наводить численні приклади того, як «британський» і «англійський» і надалі використовувалися як синоніми.
Історичне та генетичне походження
Заміщення неолітичних землеробів носіями культури дзвоноподібних кубків
Англійці, як і більшість європейців, значною мірою походять від трьох основних родових ліній: мезолітичних мисливців-збирачів, нащадків популяції кроманьйонців, які прибули до Європи близько 45 000 років тому; неолітичних землеробів, що мігрували з Анатолії під час неолітичної революції близько 9 000 років тому; та ямних степових пастухів, які поширилися в Європі з Понтійсько-Каспійського степу близько 5 000 років тому в контексті індоєвропейських міграцій.
Недавні генетичні дослідження свідчать, що неолітичне населення Британії було значною мірою витіснене популяціями з Північної континентальної Європи, пов’язаними з культурою дзвоноподібних кубків близько 2400 року до н.е. Ці групи пов’язують із ямною культурою Понтійсько-Каспійського степу.
Ці носії культури дзвоноподібних кубків не мали тісної генетичної спорідненості з іберійськими носіями тієї ж культури, натомість були близькі до культури шнурової кераміки Західної Європи.
Наразі залишається невідомим, чи ці популяції принесли на Британські острови кельтські мови, чи кельтські мови з’явилися пізніше внаслідок інших міграцій.
Англосакси, вікінги та нормани
Вплив пізніших вторгнень і міграцій на англійське населення тривалий час був предметом наукових суперечок, оскільки дослідження, засновані лише на сучасній ДНК, давали суперечливі результати та різні інтерпретації. Проте використання давньої ДНК дозволило отримати значно чіткішу картину.
Дослідження 2016 року, засноване на аналізі ДНК із поховань залізної доби та англосаксонського періоду в Кембриджширі, показало, що зразки з сучасної Східної Англії мають у середньому 38% англосаксонського походження, тоді як у зразках із Уельсу та Шотландії цей показник становив близько 30%. Автори зазначили, що подібність між групами, ймовірно, пояснюється пізнішою внутрішньою міграцією.
Інше дослідження того ж року, проведене на основі поховань у північній Англії, виявило істотну генетичну різницю між населенням залізної доби/римського періоду та англосаксонської доби. Сучасні жителі Уельсу виявилися ближчими до давніх бриттів, тоді як мешканці більшої частини Англії — особливо Східної Англії — до англосаксів.Martiniano, R., Caffell, A., Holst, M. et al. "Genomic signals of migration and continuity in Britain before the Anglo-Saxons". Nat Commun 7, 10326 (2016).
Дослідження 2018 року дійшло висновку, що сучасні південні, центральні та східні англійці мають переважно англосаксоноподібне походження, тоді як північна та південно-західна Англія зберегла значнішу частку корінного бриттського населення.Byrne et al. (2018)
Масштабне дослідження 2020 року, присвячене вікінзькій добі, показало, що сучасні англійці мають майже рівний внесок від корінного «північноатлантичного» населення та популяцій, близьких до данських. Приблизно до 6% цього внеску пов’язують безпосередньо з данськими вікінгами, а ще близько 4% — з норвезькими вікінгами.
Дослідження 2022 року встановило, що сучасні англійці мають плюральне англосаксонське походження з істотною домішкою корінного кельтсько-бриттського та середньовічного французького компонентів, із вираженою регіональною різницею.
Історія англійського народу
Англосаксонське заселення
Першими людьми, яких почали називати «англійцями», були англосакси — група тісно споріднених германських племен, що почали мігрувати до східної та південної Британії з півдня Данії та півночі Німеччини у V столітті н.е., після відходу римлян. Англосакси дали назву Англії («Engla land» — «земля англів») і англійцям.
Англосакси прибули на територію, вже заселену народами, яких зазвичай називають романо-британцями — нащадками корінного бриттського населення, що жило в Британії за римського панування у I–V століттях н.е. Багатонаціональний характер Римської імперії означав, що в Англії до приходу англосаксів могли бути присутні невеликі групи інших народів. Археологічні дані, наприклад, свідчать про присутність вихідців з Північної Африки у римському гарнізоні в Абалаві (нині Берґ-бай-Сандс, Камбрія): напис IV століття згадує підрозділ «Numerus Maurorum Aurelianorum» («загін маврів Авреліана») з Мавретанії (сучасне Марокко). Водночас генетичні дослідження свідчать, що римляни не здійснили значного генетичного впливу на населення Британії.
Точний характер приходу англосаксів та їхніх відносин із романо-британцями є предметом наукових дискусій. Традиційна точка зору стверджує, що масове вторгнення англосаксонських племен призвело до значного витіснення корінного населення у південній та східній Британії (сучасна Англія, за винятком Корнуоллу). Цю позицію підтримують праці Гільда, який описував різанину та голод серед бриттів унаслідок вторгнення саксів (aduentus Saxonum).
Також на користь цієї теорії наводять той факт, що англійська мова містить лише незначну кількість запозичень з бритонських мов. Водночас назви багатьох річок, міст і поселень мають бритонське або добритонське походження, і їхня частота зростає у західних регіонах Британії.
Пізніше деякі археологи та історики переглянули цю модель, припустивши більш обмежену міграцію — можливо, у вигляді військової еліти, яка встановила владу над місцевим населенням і поступово його асимілювала. Цей процес часто описують як «панування еліти».
Інший механізм англосаксонізації пояснюють соціально-правовими стимулами, зокрема системою верґельду, закріпленою у законах короля Іне Вессекського, що створювала матеріальні переваги для переходу до англосаксонської ідентичності або мови.
Сучасна позиція дедалі частіше полягає в тому, що масштаби заміщення населення істотно різнилися залежно від регіону. Масова міграція була характернішою для східних областей, зокрема Східної Англії та Лінкольнширу, тоді як у частинах Нортумбрії значна частина корінного населення залишалася на місці, а прибульці формували правлячу еліту.
Вікінги та Данелаг
З приблизно 800 року н.е. хвилі нападів данських вікінгів на узбережжя Британських островів поступово змінилися постійним поселенням скандинавів в Англії. Спочатку вікінгів чітко відрізняли від англійців як окремий народ. Це розмежування було юридично закріплене, коли Альфред Великий уклав Договір Альфреда і Ґутрума для створення Данелагу — поділу Англії між англійським та данським правлінням, за яким данці контролювали північну та східну частини країни.Hill, P. The Age of Athelstan (2004)
Однак наступники Альфреда згодом здобули військові перемоги над данцями й включили більшу частину Данелагу до складу зароджуваного Королівства Англія. Данські вторгнення тривали й у XI столітті, і в цей період на англійському троні перебували як англійські, так і данські королі. Наприклад, Етельред II (978–1013 та 1014–1016) був англійцем, тоді як Кнут (1016–1035) — данцем.
Поступово данці в Англії почали сприйматися як «англійці». Вони справили помітний вплив на англійську мову: багато сучасних англійських слів, зокрема anger, ball, egg, knife, take, they, мають давньонорвезьке походження. Також численні географічні назви із закінченнями -by та -thwaite мають скандинавське походження.Bragg, M. The Adventure of English (2003)
Об’єднання Англії
Англійське населення не було політично об’єднане до X століття. До того часу існувало багато дрібних королівств, які поступово злилися у гептархію з семи держав, серед яких наймогутнішими були Мерсія та Вессекс.
Формування англійської держави почалося в умовах спротиву данським вікінзьким вторгненням, що розпочалися близько 800 року н.е. Упродовж наступних півтора століття Англія здебільшого залишалася політично єдиною, а остаточне об’єднання було завершене у 954 році.