Миха́йло Юхи́мович Кольцо́в (; ім'я при народженні Мойсе́й Ха́їмович Фрі́дляндЗапис про народження Мойсея Фрідлянда в метричній книзі Київського рабинату за 1898 рік (ЦДІАК України. Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 442. ), псевдонім в Іспанії — Міґель Мартінес; )За іншими даними — помер у квітні 1942. — російський радянський журналіст, депутат Верховної Ради РРФСР.

Життєпис Народився року в Києві. Батьки — Фрідлянд Хаїм Мовшевич (Юхим Мойсейович) (1860–1945), ремісник-взуттьовик, міщанин Мінської губернії Ігуменського повіту містечка Смиловичі, та Рохля Шевахівна, до шлюбу Хахман (Рахіль Савеліївна) (1880–1969). Після переїзду батьків у Білосток навчався в реальному училищі, де разом з молодшим братом Борисом видавали рукописний шкільний журнал: брат (майбутній художник і карикатурист Борис Єфімов) робив світлини до видання, а Михайло — редагував.

У 1915 році вступив до Психоневрологічного інституту в Петрограді. Друкуватися в газетах почав з 1916 року.

Активний учасник Лютневої революції і Жовтневого перевороту. З початку 1917 співпрацював у петроградських журналах. У лютому 1917 року в брошурі «Як Росія звільнилася» під псевдонімом «Мих. Юхимович» захоплено оцінив створення Тимчасового уряду і роль О. Ф. Керенського.

Член РКП (б) з 1918 року (з рекомендацією А. В. Луначарського), в тому ж році заявив про вихід з партії, відкритим листом до «Кіногазети», пояснюючи, що йому не по дорозі з радянською владою та її комісарами, проте в кінці того ж року виявляється в зайнятому німецькими військами Києві у складі радянської дипломатичної місії.

На початку 1918 року очолював групу кінохроніки Наркомату освіти. З 1919 року служив у Червоній Армії, співпрацював в одеських газетах і в київській армійській газеті «Червона Армія». З 1920 року працював у відділі друку Наркомату закордонних справ. Спеціальний кореспондент ряду періодичних видань, у тому числі газети «Правда» (1922–1938).

Багато працював в жанрі політичного фейлетону. Часто виступав з сатиричними матеріалами і був найвідомішим журналістом СРСР. Засновник і редактор журналу «Огонёк», редактор журналу «За кордоном», член редколегії «Правди» і «За кермом», керівник Журнально-газетного об'єднання. Співробітник сатиричного журналу «Бегемот». Творець сатиричного журналу «Крокодил». Творець і незмінний головний редактор гумористичного журналу «Чудак», в якому вів постійну рубрику «Календар Чудака».

Він показав себе майстром фейлетону, образного, стиснутого, захоплюючого стилю, який іронією, парадоксами і гіперболами блискуче посилював політичну спрямованість його творів.

Під час перебування редактором «Огонька» (1927) придумав і реалізував практично унікальний літературний проект — створення колективного роману-буриме «Великі пожежі». 25 письменників і журналістів (у тому числі і сам Кольцов) послідовно пишуть по одному розділу, які тут же друкуються в журналі. Роман вийшов цікавий, проте, для того історичного періоду нежиттєздатний. Неважко здогадатися, що в разі арешту хоча б одного учасника роман видаватися не буде. Репресованими виявилося шестеро, тому окремою книгою «Великі пожежі» вийшли тільки в 2009 році.

Керівник іноземного відділу в Спілці письменників СРСР. Відвідав багато країн світу, з них деякі — нелегально. Делегат міжнародних конгресів на захист культури в Парижі (1935) і в Барселоні (1937, керівник радянської делегації). З 1938 — депутат Верховної Ради РРФСР.

Кольцов написав близько 2000 газетних статей на актуальні теми внутрішньої і зовнішньої політики. З 1928 по 1936 тричі виходили багатотомні зібрання його творів.

Іспанія Під час Громадянської війни 1936–1939 років був спрямований до Іспанії, як кореспондент «Правди» і одночасно негласний політичний представник влади СРСР при республіканському уряді. В Іспанії активно брав участь у подіях, як організатор опору заколотникам. Іспанські газетні рапортажі послужили основою книги «Іспанський щоденник» (1938), де про легальну частину своєї роботи Кольцов розповів від першої особи, а про таємну — як про діяльність мексиканського комуніста Мігеля Мартінеса. Проводячи лінію Сталіна в міжнародному робітничому русі, в публікаціях дискредитував «троцькістів», звинувачуючи їх у тому числі в тому, що вони знаходяться на службі у Фаланги і фашизму. У романі Е. Хемінгуея «По кому подзвін» М. Кольцов виведений під ім'ям Каркова.

Арешт і загибель В 1938 році був відкликаний з Іспанії і в ніч з 12 на 13 грудня того ж року заарештований в редакції газети «Правда». Дружина наркома Єжова — Євгенія була редактором «Ілюстрованої газети», і Кольцов, як член редколегії і часто головний редактор «Правди», зустрічався з нею. Одного разу нарком Єжов навіть брав Кольцова разом з Бабелем на свою дачу. На очній ставці з Кольцовим тепер уже колишній нарком Єжов показав: «Я зрозумів, що Єжова пов'язана з Кольцовим по шпигунській роботі на користь Англії». Як і інші, Кольцов не витримав тортур і сам обмовив понад сімдесят учасників «змови». «Мені були відомі деякі політичні настрої Кольцова, його морально побутове розкладання», — відзначала журналістка Ольга Войтинська у своєму листі до Сталіна в січні 1939 року.

Як розповідав Костянтин Симонов в «Очима людини мого покоління»:

1 лютого 1940 Кольцов був засуджений до смертної кари за звинуваченням у шпигунстві.

Деяким дослідникам ця акція Сталіна здається незбагненною, оскільки Кольцов на їхню думку, фанатично вірив Сталіну. Досить імовірно, що Кольцов був усунутий як свідок таємних операцій НКВД в Іспанії — безпосередньою причиною арешту послужив лист Сталіну генерального секретаря інтербригад в Іспанії Андре Марті, який звинувачував Кольцова у зв'язках з ПОУМ і, побічно, в шпигунстві. Міг позначитися опублікований на початку 1920-х років темпераментний нарис про Льва Троцького.

За офіційною версією М. Кольцов розстріляний в лютому 1940 року; в довідниках 1960–70-х років вказувався 1942 і 1938 роки. У 1954 році реабілітований. З 1956 року твори М. Кольцова знову широко видавалися в СРСР. Багато статей та фейлетонів 1920-х років залишаються неперевиданими.

Родина Кольцов був одружений тричі. Перша дружина — актриса Віра Юренєва (1918–1922), друга дружина — Єлизавета Ратманова-Кольцова (разом з чоловіком працювала в Іспанії) (1924–1930), третя дружина (цивільна) — німецька письменниця-комуністка Марія Остен (1932–1937).

Двоюрідний брат радянського фотографа та журналіста Семена Фрідлянда, рідний брат художника-карикатуриста Бориса Єфімова. В останні роки жив у Будинку на набережній у Москві (вулиця Серафимовича, 2).

Нагороди Нагородждений орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки.

Примітки

Посилання Михаил Ефимович Кольцов // Вебсайт «Хронос». Фейсбук-пост Стефана Машкевича о датах рождения Михаила Кольцова и Бориса Ефимова. 17 февраля 2019.

Джерела Кольцов Михайло Юхимович // Медовой Б. Б. Михаил и Мария: Повесть о короткой жизни, счастливой любви и трагической гибели М. Кольцова и М. Остен. — М. : Политиздат, 1991. — 329 с. Савченко О. В. Кольцов Михайло Юхимович // Метрична книга Київського рабинату за 1898–1899 роки, народження // ЦДІАК України. Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 442. Арк. . Запис 310.