Йо́сип Йо́сипович Гірня́к (14 квітня 1895, м-ко Струсів, нині село Тернопільської області — 17 січня 1989, Нью-Йорк, США) — український актор і режисер. Брат Никифора, Володимира і Юліана Гірняків. Член Української академії мистецтв і науки.
Життєпис Народився 14 квітня 1895 року в містечку Струсів (Теребовлянського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Теребовлянський район, Тернопільська область, Україна).
Акторський шлях розпочав у 1914 р. в театрі товариства «Руська Бесіда», продовжив на професійній сцені 1915 р. в Театрі Українських січових стрільців, куди записався добровольцем.
1919 року, після закінчення Першої світової війни, переїхав до Києва, де познайомився з Лесем Курбасом. Спочатку грав у «Молодому театрі» Курбаса, а потім приєднався до його театру «Березіль». Грав у трьох зіркових виставах за п’єсами Миколи Куліша: «Народному Малахії», «Мині Мазайлі» й «Маклені Ґрасі» — всі вони зрештою були заборонені у радянській Україні. Також грав у Київському театрі юного глядача.
1933 року був заарештований, однак йому пощастило отримати короткий термін ув’язнення і вирватися з радянських таборів живим. На засланні він приятелював з Остапом Вишнею, що згодом детально описав у мемуарах.
Після 1941 року вийшов на волю, виїхав до Галичини, де продовжував сценічну діяльність. 1942–1944 рр. — в драматичній трупі Львівського оперного театру, в якому поставив спектаклі «Гамлет» Вільяма Шекспіра у перекладі М. Рудницького (вперше на українській сцені українською мовою), а також «Камінний господар» Лесі Українки, «Облога» Юрія Косача та вже заборонену в Радянському Союзі п'єсу «Мина Мазайло» Миколи Куліша.
Навесні 1944 р. емігрував до Австрії, згодом — до Німеччини, працював в українському табірному театрі.
1946 р. з дружиною Олімпією Добровольською організував театр-студію, де поставив 15 вистав.
Займав відповідальні посади в Асоціації українських акторів Німеччини.
Від 1947 р. — в Нью-Йорку. Тут очолював Український театр в Америці, Театр слова (разом із дружиною).
Помер Йосип Гірняк 17 січня 1989 р. у Нью-Йорку. Його поховано на українському католицькому цвинтарі Фокс Чейз у Філадельфії.
Театральні ролі
Зіграв у театрі 171 роль:
Феноген («Хазяїн» I. Карпенка-Карого), Кукса («Пошились у дурні» М. Кропивницького), Мина Мазайло, Кум, Зброжек («Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Маклена Граса» М. Куліша).
Режисерські роботи
Як режисер поставив 65 вистав:
«Облога» за Юрієм Косачем (1943 р.), «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1945 р.), «Мати і я» та «Зайві люди» за М. Хвильовим (1949 р.) та ін.
Фільмографія
Знявся у фільмі «Вендетта» (1924 р., Одеса). Від 1956 р. — продюсер і диктор української студії радіо «Свобода».
Праці
«Двадцятиріччя „Народного Малахія“» (1948 р.); «Лебедина пісня Леся Курбаса» (1951р.); «Спомини» (1982 р.); Статті в періодиці.
Примітки
Джерела
Бубній П. Лесь Курбас і Йосип Гірняк: Долі і ролі // Тернопілля'95: Регіон. річник. — Тернопіль, 1995. — С. 674—675. . Словникова частина. — Т. 1. — С. 384. Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 151. Корнієнко Н. М. Гірняк Йосип Йосипович // Кушнерик Г., Мельничук Б. Гірняк Йосип Йосипович // Теребовлянщина: Краєзнавчий і літературно-мистецький альманах-календар на 2001 рік. — Т., 2001. Театральна Тернопільщина. Бібліографічний покажчик // Уклад.: П. К. Медведик, В. Я. Миськів, Н. К. Іванко. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. Йосиф Гірняк [Текст] // З Україною в серці : Книга Пам'яті Теребовлянщини / ред.-упоряд. М. Ф. Ковальчук. — Тернопіль, 2019. — С. 725-726 : фот. Йосип Гірняк - Історія України в датах та подіях - Ярослав Грицак. Гірняк Й. Спомини. — Нью-Йорк: Сучасність, 1982. — 473 с. Гірняк Й. Вибрані листи // Світовид. — 1995. — № 4. — С. 50-73; іл. — Бібліогр.: С.: 69-73. Гірняк Й. До сторіччя з дня народження Катерини Рубчакової // Сучасність. — 1983. — № 7-8. — С. 63-75. Гірняк Й. З книги «Спомини» // Укр. театр. — 1990. — № 1. — С. 14-18; № 2. — С. 26-28. Гірняк Й. Лебедина пісня Курбаса // Київ. — 1951. — № 4. — С. 169—172. Гірняк Й. Людина, якій «везло» // Сучасність. — 1970. — № 9. — С. 48-52. Гірняк Й. Моя біографія / Публ. Г. Дутчак // Кіно. Театр. — 1998. — № 3. — С. 34-36. Городинський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині. — Львів: Каменяр, 1998. — стор. 219—221: Про Й. Гірняка. З хроніки культурного життя на західноукраїнських землях 1942 р. // Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали 1939—1953. — К., 1995. — Т. 1. — стор. 156—157. Ревуцький В. В орбіті світового театру. — К.; Харків; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1995. — 243с ., іл. Ревуцький В. Нескорені Березільці: Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська. — Нью-Йорк: Слово, 1985. — 200 с. Рубльов О. С., Чернеченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції у 20-50-ті роки ХХ ст. — К.: Наук. думка, 1994. — стор. 32, 114, 132. Танюк Л. Марьян Крушельницкий. — М.: Искусство, 1974. — стор. 60, 70, 76, 96, 99, 100. Хмурий В., Дивнич Ю., Блакитний Є. В масках епохи: Йосип Гірняк. — Б. М.: Вид-во «Україна», 1948. — 107 с. Андрущук Т. Шлях театру до незалежності: [Й. Гірняк і театр «Березіль»] // Сучасність. — 1997. — № 12. — С. 151. Антонюк Н. Знаний і незнаний Іларіон Чолган: [Й. Гірняк — керівник театру-студії] // Дзвін. — 1997. — № 5-6. — С. 144—145. Антонюк Н. На шляхах творчих пошуків: До сценічної співпраці Йосипа Гірняка та Іларіона Чолгана // Сучасність. — 1998. — № 5. — С. 122—127. Бойчук Б. Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська // Сучасність. — 1975. — № 4. — С. 16-30. Бубній П. Йосип Гірняк, побратим Остапа Вишні // Тернопіль. — 1991. — № 1. — С. 43-44. Бубній П. На вівтарі краси: Минуло 100 років від дня народження актора, режисера Й. Гірняка // Свобода. — 1995. — 18 квіт. «Від шекспірівського реалізму — до реалізму доби. На тій дорозі був наш театр на чолі з Курбасом»: З листів Йосипа Гірняка до Ірини Стешенко // Культура і життя. — 1995. — 12 квіт. Гайдукевич Я. Родина Гірняків // Свобода. — 1995. — 11 лип. — (Славетні імена). Дуда І. Гірняк Йосип // Свобода. — 1992. — 10 груд. Грицеволя П. Актор головної ролі: Олександр Довженко називав його гру геніальною // Тиждень. — 1997. — 18-24 квіт. — (Вибрані часом). Губ'як В. Славетні імена Теребовлянщини // Дивослово. — 1996. — № 9. — С. 23. Доценко Р. Йосип Гірняк у Львові // Березіль. — 1999. — № 7-8. — С. 181. Дутчак Т. З когорти непокірних // Кіно. Театр. — 1998. — № 3. — С. 34. Дутчак Т. Між Харковом і Нью-Йорком: [Спогади] // Культура і життя. — 1991. — 15 серп. Канарська Г. Йосип Гірняк, якого ми не знаємо // Укр. театр. — 1995. — № 4. — С. 23. Корнієнко Н. …А далі — Пантеон: До 100-річчя з дня народження Йосипа Гірняка // Культура і життя. — 1995. — 12 квіт. Корнієнко Н. Актор з великої літери // Урядовий кур'єр. — 1995. — 15 квіт. Корнієнко Н. Актор як метафізична проблема: Лесь Курбас та Йосип Гірняк // Укр. театр. — 1997. — № 1. — С. 30-31. Корнієнко Н. Чарлі Чаплін українського театру // Укр. культура. — 1995. — № 7-8. — С. 12-16. Кошелівець І. Український Мюнхен // Всесвіт. — 1996. — № 12. — С. 212—214. Кушнерик Г. Під покровом Мельпомени // Воля. — 1995. — 1 верес. Муяссарова Н. Видатний майстер трагігротеску // Народне слово. — 1995. — 21 квіт. Нескорені березільці [Й. Гірняк і О. Добровольська] // Сучасність. — 1986. — № 3. — С. 120—123. «Олтар скорботи». Театральні діячі України — жертви сталінського терору: (Й. Гірняк) // Вітчизна. — 1996. — № 5-6. — С. 72-73. Ревуцький В. До 50-ліття театру — студії Гірняка, Добровольської // Сучасність. — 1997. — № 10. — С. 151—153. Ревуцький В. Нескорені березільці // Сучасність. — 1985. — №. 7-8. — С. 91-103. Тарнавський О. Йосип Гірняк у Львові / Публ. Р. Доценка // Березіль. — 1999. — № 7-8. — С. 181—188. Ткач В. Вікно: Мрії та історії [Спогади емігрантки з США] // Культура і життя. — 1995. — 17 трав. Федорук О. Ми одного роду…: Розп. про актора Курбасового театру Й. Гірняка // Вільне життя. — 1990. — 22 серп. Черкашин Р. Майстер трагігротеску // Укр. театр. — 1990. — № 1. — С. 14-17. Доманська Г. Ювілей заньківчан: [Українською діаспорою Канади засновано премію ім. Й. Гірняка] // Кіно. Театр. — 1998. — № 2. — С. 23. Сергій Романов. Юрій Косач Хмурий В. Йосип Гірняк: етюд / В. Хмурий. — Харків: Рух, 1931. — 42 с.