Ганс Крі́стіан А́ндерсен (; ; 2 квітня 1805, Оденсе — 4 серпня 1875, Копенгаген) — данський письменник, казкар, автор відомих у всьому світі казок «Непохитний олов'яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка», «Дівчинка з сірниками», «Принцеса на горошині» та інших. Казки Андерсена перекладені більш ніж 150 мовами світу, вони стали основою для численних екранізацій, мультфільмів, театральних постановок, балетів тощо.

Життєпис

Дитинство

Ганс Крістіан Андерсен народився в Оденсе — місті на данському острові Фюн. Його батько — Ганс Андерсен (1782—1816) був бідним шевцем, мати — Ганна Марі Андерсдаттер (1775—1833) — прачкою (вона походила з бідної сім'ї, у дитинстві мусила жебракувати, її поховали на кладовищі для бідних).

У Данії існує легенда про королівське походження Андерсена, бо в ранній біографії він писав, що в дитинстві грався з принцом Фрітсом, який згодом став королем Фредеріком VII, і у нього не було друзів серед вуличних хлопчаків — лише принц. Дружба Андерсена з принцом Фрітсом, згідно з фантазією Андерсена, тривала і в дорослому віці до самої смерті Фрітса. За винятком родичів, нібито лише Андерсен був допущений до труни покійного. Причиною цієї фантазії були розповіді батька Ганса Крістіана про те, що він нібито є родичем короля.

Хоча батьки Ганса були постійно зайняті важкою працею, щоб забезпечити існування сім'ї, вони оточили єдиного сина великою любов'ю та турботою. У нього завжди були цікаві іграшки, які майстрував йому батько. Він і прищепив майбутньому літератору любов до книг: вечорами читав вголос Біблію, історичні романи, новели та оповіданняУ своїй автобіографії «Правдива історія мого життя» (1846) Андерсен писав: «Мій батько виконував усі мої бажання. Я повністю займав його думки і серце, він жив мною. У вихідні він робив для мене збільшуване скло, улаштовував театр, виготовляв малюнки, які можна було змінювати, а з них складати історії». Та й від своєї матері Ганс почув чимало народних переказів і пісень. Надмірна опіка у ранньому дитинстві призвела до того, що він був доволі замкнутим хлопчиком, зазвичай сидів у кутку і займався своєю улюбленою грою — ляльковим театром. Це захоплення він зберіг і в юності. З дитинства майбутній письменник виявляв схильність до мріяння і письменництва, часто влаштовував імпровізовані домашні спектаклі, що викликали сміх і нерозуміння-знущання сусідських дітей. Ймовірно, що така мрійливість передалася Гансу по батьковій лінії, адже його діда Андерса Хансена, різьбяра по дереву, також вважали в місті диваком, тому що він вирізав дивні фігурки напівлюдей-напівтварин із крилами.

Дитяча зрілість Безтурботне дитинство закінчилося дуже швидко — у 1816 році помер його батько, проживши недовго і залишивши дружину з малолітнім сином і дочкою-немовлям. Щоб урятувати сім'ю від злиднів, бідний швець пішов у солдати. У битвах тримався стійко і прямо, після війни повернувся геть хворим і невдовзі помер.

Мати Андерсена з бідняцького роду змушена була шукати шляхів, щоб прогодувати дітей та себе. Відтак вона, по смерті чоловіка, стала працювати прачкою, а потім вдруге одружилася. А малий Ганс змушений відтоді заробляти собі на прожиття. У 12 років Андерсена віддали в підмайстри на суконну фабрику, а потім на тютюнову.

Перша спроба дати освіту синові виявилася невдалою: батьки віддали його вчитися до вдови перчаточника, але після першої прочуханки Ганс Крістіан забрав свій буквар і гордо пішов. Пізніше, час від часу, ходив до школи для бідняків — здобувати початкову освіту. Там викладали тільки Закон Божий, письмо й арифметику. Андерсен не любив учитися: уроків майже не готував, учитель часто бив його по пальцях так, що ті розпухали. Натомість з великим задоволенням він розповідав друзям вигадані історії, героєм яких був сам. Звичайно ж, цим історіям ніхто не вірив. Відтак Ганс доволі пізно навчився читати й писати — лише у 10 років. Пізніше довелося матері перевести його в благодійну школу (куди брали і єврейських дітей), де фізичні покарання не практикувалися; нею керував християнин Феддер Карстенс.

Величезне враження на Андерсона справив випадковий виступ на сцені справжнього театру. З Копенгагена до Оденсе приїхала театральна трупа. Для вистави був потрібен статист, і Ганс Крістіан отримав безсловесну роль кучера. З цього моменту хлопчик вирішив, що театр — його покликання, він марив ним.

Юність та зрілі роки У 1819 році, заробивши трохи грошей і купивши перші чоботи, Ганс Крістіан вирушив до Копенгагена. Завдяки своїм опікунам та покровителям він вивчав літературу, данську, німецьку і латинську мови, відвідував уроки у балетній школі.

Упродовж року в Копенгагені Ганс Крістіан намагався потрапити до театру. Спершу він прийшов додому до відомої співачки і, від хвилювання заливаючись сльозами, просив її влаштувати його в театр. Вона обіцяла все влаштувати, щоб тільки відв'язатися від настирливого дивного довготелесого підлітка, але, звісно, не виконала своєї обіцянки. Набагато пізніше вона скаже Андерсену, що просто сприйняла тоді його за божевільного. Ганс Крістіан був довготелесим підлітком з видовженими й тонкими кінцівками, шиєю і таким же довгим носом, він був свого роду життєвим аналогом Гидкого Каченяти. Але завдяки чудовому сопрано і його проханням, а також із жалю, Ганса Крістіана, попри неефектну зовнішність, прийняли до Королівського театру, де він грав другорядні ролі. Але з часом його все менше й менше залучали до вистав, відтак почалася вікова ломка голосу, і його звільнили. Після того, як один зі столичних акторів сказав, що з Андерсена актора не вийде, з мрією про сцену йому довелося розлучитися. Натомість інші колеги з театру говорили, що вважають Андерсена поетом. Сприйнявши цю пропозицію близько до серця, він починає писати.

Зневірений і живучи голодно, Ганс Крістіан вирішив написати п'єсу в п'яти актах «Сонце ельфів» і написав листа королю, переконавши його дати гроші на її видання. До цієї книги входили й вірші. Також він подбав про рекламу і дав анонс у газеті. Книгу надрукували, але ніхто її не купував, тож її довелося використати як обгортку. Ганс Крістіан не втрачав надії та запропонував театру поставити виставу за його п'єсою. Йому відмовили з приписом «з огляду на повну відсутність досвіду в автора й автор узагалі безграмотний». Але довколишні з приязню ставилися до настирливого юнака, які поспівчували бідному і чутливому хлопчикові та поклопотали перед королем Данії Фредеріком VI, який дозволив йому вчитися в школі в містечку Слагельсе.

І у 1822 році юнак вирушив до Слагельсе і був зарахований до другого класу латинської гімназії. Тож тепер довелося знову сідати за парту: у 17 років він став другокласником, але до кінця життя так і писав з помилками. Бідував: ходив у лахмітті, підошви підв'язував мотузками, щоб взуття трималося купи. Винаймав куточок у найбіднішому районі міста. Господиня з жалю щоранку наливала йому кави й давала шматок булки. На довгі місяці це стало його їжею. Писав п'єси, водевілі, вірші, казки, які волів називати оповіданнями.

Він знову й знову стукав у двері літератури: урешті-решт за публікацію в газеті «Арфа» першого акта «Розбійників у Віссенберге» він отримав свій перший літературний гонорар. Його творчі потуги привернули увагу директора столичного театру Й. Колліна, який і вибив йому стипендію і навчання в школі-гімназії Гельсінгера. Це означало, що більше не потрібно було думати про шматок хліба, про те, як прожити далі. Учні в школі були на 6 років молодші за Андерсена. Він згодом згадував про роки навчання у школі як про найпохмурішу пору свого життя через сувору критику ректора навчального закладу і болісно переживав із цього приводу до кінця своїх днів — бачачи ректора в кошмарних снах.

У 1826—1827 роках були опубліковані перші вірші Андерсена («Вечір», «Присмертне дитя»), які отримали позитивний відгук критики, а автор мріяв поступити ще до столичного університету. Тим паче, що у своїх намірах він мав підтримку відомих данських письменників тогочасся — лідера романтичного напряму А. Г. Еленшлегера і визнаного драматурга Й. Л. Хейберга.

Мандрівник Андерсен Родина Андерсена була з-поміж зубожілих, тому уже з дитинства він звик був поневірятися по родичах та різних опікунах (після смерті батька). Відтак значну частину його життя складали різні поїздки (короткочасні чи тривалі). Найпершою тривалою поїздкою слід вважати переїзд із рідного Оденсе до Копенгагена (що було пов'язане із зароблянням грошей та навчанням). Оселившись у столиці, де він жив у доволі спартанських та ощадливих умовах, Ганс не полишав своїх мрій (як театральних, так і письменницьких).

У 1828 році Ганс Крістіан Андерсен вступив до Копенгагенського університету й по закінченні склав два іспити на звання кандидата філософії. Заняття в університеті він поєднував з діяльністю дописувача та сценариста (бо вважав, що мав досвід у театральних трупах). Написаний ним водевіль зацікавив режисерів і був поставлений в Королівському театрі. Тоді ж він написав і першу романтичну прозу. На отримані гонорари Ганс Андерсен вирушив до Німеччини, де познайомився з кількома цікавими людьми і написав чимало нарисів-творів під враженням від поїздки.

У 1833 році Ганс Крістіан зробив подарунок королю Фредеріку — це був цикл його віршів про Данію — і отримав після цього від нього грошову допомогу, яку витратив повністю на подорож Європою. Відтоді він безперервно подорожував і був за кордоном 29 разів, а також близько десяти років прожив за межами Данії. Андерсен познайомився з багатьма письменниками і діячами мистецтва. У Парижі він познайомився з Генріхом Гейне, у Римі — з відомим тоді скульптором Торвальдсеном. Далі вирушив до Флоренції, Неаполя, Венеції — і написав есе про Мікеланджело і Рафаеля. В Англії зав'язалася дружба із Чарльзом Дікенсом, з яким вони ще довго листуватимуться. У Франції Андерсен зблизився з Віктором Гюго, познайомився з Оноре де Бальзаком і Олександром Дюма. На його вірші написали романси Шуман і Мендельсон.

У поїздках він черпав натхнення для своєї творчості, а володіючи даром імпровізації, він переносив свої враження на папір. Відтак усі мандри Андерсена описані в його подорожніх книгах нарисів, присвячених Італії, Швеції, Іспанії, Португалії, Балканам. Данська публіка частково висловлювала невдоволення його тривалим перебуванням далеко від дому, але в Європі Андерсена оцінили раніше, ніж на батьківщині; в Німеччині та Англії його вважали великим майстром слова. Правда, вже в 1840-х роках Андерсен користувався заступництвом короля Крістіана VIII, а після смерті монарха в 1848 році, коли почалося повстання в Шлезвіг-Гольштейн, яке загрожувало цілісності данської держави, він написав кілька віршів у патріотичному дусі.

Відтак, окрім численних уявних мандрів за життя, Ганс Крістіан Андерсен здійснив 29 великих подорожей по світу і вже в літах повернувся у рідне місто. На його честь там влаштували феєрверк, а в школі скасували заняття.

Світове визнання Розквіт творчості Ганса Крістіана Андерсена припав на другу половину 1830—1840-х років; тоді написано більшість казок, які згодом принесли йому світову славу.

У 1867 році Ганс Крістіан Андерсен отримав чин статського радника і звання почесного громадянина свого рідного міста Оденсе. Він був також нагороджений лицарським орденом Данеброг в Данії, орденом Білого Сокола Першого класу в Німеччині, орденом Червоного орла Третього класу в Пруссії, орденом Святого Олава в Норвегії.

У 1875 році за наказом короля оголошено в день народження письменника, що йому поставлять пам'ятник у Копенгагені в королівському садуПисьменникові не сподобалися макети декількох пам'ятників, де він був в оточенні дітей. Андерсен не вважав себе дитячим письменником і сам не цінував своїх казок, але й далі писав нові й нові.

Хвороба і смерть