Васи́ль Дзіко́вський (, 4 січня 1893, Підліски, Мостиський повіт, Королівство Галичини і Лодомерії — листопад 1918, Львів, ЗУНР) — український військовик, підхорунжий Легіону Українських Січових Стрільців, автор спогадів про бої за гору Лисоня під назвою «Коло Потутор» (1917). Навчався в українській гімназії в Перемишлі, де входив до Драгоманівського гуртка, а згодом на філософському факультеті Львівського університету.
З серпня 1914 року Дзіковський служив у Легіоні УСС, брав участь у боях від Карпат до Стрипи, у вересні 1917 року був поранений у бою над Збручем. Як член Пресової кватири УСС відзначився у жанрі військових хронік і спогадів, був автором численних статей та воєнних описів, що висвітлювали життя та боротьбу українських стрільців.
У 1918 році відряджений до Січових Стрільців у Києві. Загинув під час вуличних боїв із польськими військами у Львові в листопаді 1918 року, що припало на період боротьби за незалежність Української держави.
Життєпис
Австрійська доба Василь Дзіковський народився 4 січня 1893 року в селі Підліски Мостиського повіту Галичини в родині вчителя. Середню освіту здобув у державній гімназії з українською мовою навчання в Перемишль, яку закінчив в 1913 році. Того ж року розпочав історичні студії на філософському факультеті Львівського університету імені Франца I. У студентські роки долучився до українського стрілецького руху та громадського життя молоді. За спогадами Олени Степанів, Василь Дзіковський з 1913 року належав до товариства «Січ».
З 1913 року Василь Дзіковський брав участь в українському студентському та січовому русі. У той період, не чекаючи офіційних розпоряджень від офіційного Відня, він долучився до керівного комітету новоствореної студентської стрілецької організації, де працював пліч-о-пліч з Іваном Чмолою та іншими провідними діячами молодіжного військового середовища. У межах цього осередку Дзіковський брав безпосередню участь у перетворенні аматорських гуртків на структуровану військову одиницю. Спільно з іншими організаторами стрілецького студентського руху у Львові, він зосередився на розробці інтелектуального та організаційного фундаменту майбутнього війська, зокрема займався написанням військових підручників та формуванням фахової української термінології. Тоді ж Василь Дзіковський долучився до створення візуальної ідентичності підрозділів, беручи участь у розробці та впровадженні характерного стрілецького однострою.
Василь Дзіковський належав до середовища національно свідомої студентської молоді, яка сприймала ідею самостійної України як практичний дороговказ до дії. Він був переконаний, що здобуття державності неможливе без формування власної збройної сили, а тому важливим завданням уважав підготовку суспільства до цієї мети через розвиток стрілецького руху та військове виховання молоді. Попри скепсис і нерідко байдуже ставлення частини галицького суспільства до ідеї українського війська, Дзіковський послідовно працював над її популяризацією. Він виступав із доповідями, долучався до дискусій, публікував статті в пресі та намагався зацікавити ширші кола українства потребою організованої військової підготовки. Тоді ж важливою ділянкою його діяльності стало студентське середовище Львова, де вагому роль зіграло товариство «Академічна громада». Упродовж 1912—1913 років тут організовувалися виступи й обговорення, присвячені міжнародному становищу українців і необхідності військового виховання. Такою інтелектуальною та публіцистичною працею Дзіковський сприяв формуванню серед молоді переконання в потребі активної боротьби за національні інтереси та підготовки до майбутніх визвольних змагань.
Військова служба Із початком Першої світової війни у серпні 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. Брав участь у бойових діях на російському фронті, пройшовши фронтовий шлях від Карпат до річки Стрипа. Певний час виконував обов’язки ординарця співкоманданта легону полковника Їндржиха Моліка. Згодом служив у сотні Василя Дідушка. У квітні 1915 року Василя Дзіковського було подано до урядового списку втрат.
У 1917 році Василь Дзіковський, стрілецький літописець і член «Пресової Кватири», був залучений до опису роботи технічної сотні УСС четаря Івана Сіяка над річкою Збруч під час постою у селі Збриж. Сотня прокладала дротяні перегороди перед недобудованою лінією окопів, а стрілецькі відділи працювали спільно з нею під командуванням хорунжого Осипа Кваса. Дзіковський пішов разом з технічної сотні УСС, щоб на власні очі ознайомитися з її діяльністю та задокументувати роботу. Операції відбувалися в нічний час за складних умов: часто йшли сильні дощі, а під час місячних ночей ворог обстрілював позиції. Стрільці працювали хвилями, відволікаючи вогонь, проте небезпека була великою. За кілька годин після початку спостереження Василь Дзіковський отримав поранення руки і змушений був відійти до пункту надання першої медичної допомоги. За інформацією дослідника Костя, поранення Дзіковський отримав 26 вересня 1917 року.
У 1916–1918 роках входив до Пресової кватири УСС, був воєнним дописувачем Бойової управи, хронікером та популяризатором стрілецького руху. Співпрацював із українською пресою, зокрема з журналами «Світ», «Шляхи», газетами «Діло» та «Українське слово». Брав участь у впорядкуванні стрілецьких поховань, а також належав до кола авторів, які працювали над проєктом герба майбутньої української держави. Часто публікувався під псевдонімом (криптонімом) «ДІ.ВА.».
1918 року був відряджений до київських Січових стрільців як зв’язковий УСС в організаційних і політичних справах. Загинув під час Листопадових боїв 1918 року у Львові. Ймовірно похований на території Львівської політехніки.
Творчість
Спадщина Дзіковський є автором книги спогадів «Коло Потутор» (Відень, 1917) та рукописної праці «На Веселій» (1917), фрагменти якої опубліковано у збірнику «За волю України». Залишив численні воєнні нариси й публіцистичні тексти про діяльність УСС і події Першої світової війни. Його спадщина належить до важливих джерел з історії Українських січових стрільців і стрілецької журналістики.
Проект державного герба Василь Дзіковський у окремій праці щодо майбутнього українського державного герба наголошував на історичній тяглості української символіки та необхідності її поєднання в майбутньому державному гербі. На його думку, архангела Михаїла слід прийняти не лише тому, що цей образ здавна вживався в Україні, а й тому, що він належить до стародавніх українських емблем і був відомий ще до приєднання українських земель до Литви. Таким чином, архангел уособлював глибоку історичну традицію державного знаку. Водночас Дзіковський пропонував доповнити символ галицьким левом, розміщеним на щиті «наче на охорону». Він підкреслював особливу роль Галичини як «заборола і охорони українського життя і культури», тобто як краю, що тривалий час виступав оборонцем української ідентичності. Поєднання архангела і галицького лева мислилося ним як символічний акт єднання українських земель і традицій. Злука обох гербів, за його задумом, мала вирівняти в ідеї те, що було роз’єднане історією, та стати візуальним утіленням соборності майбутньої української держави.
Вплив отця Миколи Кишакевича Великий вплив на світогляд Василя Дзіковського справив греко-католицький священник Микола Кишакевич. У некролозі для газети «Діло» взимку 1917 року Дзіковський пригадував першу зустріч із о. Миколою та його родиною в Бортятині, де його прийняли як близького родича і щиро гостинно зустріли. Він відзначав непохитність священника, його невтомну працю та любов до народу, а також готовність розділяти з вірними всі труднощі. Дзіковський особливо підкреслював, як о. Микола у Вишенщині завдяки своїй рішучості та вмінню переконувати людей об’єднав громаду та зберіг її вірність українській церкві. За словами Дзіковського, приклад мужності, самовідданості та пастирської відданості о. Кишакевича став для нього важливим зразком громадянської і духовної відповідальності. Нагороди Австро-Угорщина:
Бронзова медаль «За хоробрість».
Оцінки діяльності Історик Микола Лазарович оцінював Василя Дзіковського як видатного ідейного діяча та відданого поборника української справи. На його думку, Дзіковський поєднував у собі риси талановитого організатора, мужнього воїна та проникливого літописця. Лазарович відзначав здатність Дзіковського документувати бойовий шлях УСС із винятковою точністю та відданістю, при цьому сам залишаючись активним учасником подій. Особливо Лазарович підкреслював невтомну працю Дзіковського як члена Пресової кватири та воєнного дописувача: його публікації, хроніки й літописи формували уявлення про внутрішнє життя УСС та бойові здобутки війська. Лазарович також високо оцінював внесок Дзіковського у формування ідеології УСС і популяризацію національної символіки, зокрема в розробці проекту герба Української держави, а також його діяльність у виданнях «Світ», «Шляхи», «Діло» та «Українське слово». На думку Миколи Лазаровича, Дзіковський поєднав у собі чесноти військового, журналіста та громадського діяча, ставши одним із ключових свідків і творців історії Українського Війська.
Праці Статті
Дз. В. УСС в боротьбі, життю і традиції // Буков. правосл. кал. на 1918. Відень. Дзіковський В. Бій під Веречками // Шляхи. — 1916. — Ч.11 — Сс. 376—378. Дзіковський В. В недавній борбі. <Пам'яти потуторських героїв> // Укр. Сл. — Л., 1916. — Чч. 227. — Сс. —2; 229. — Сс. —2; 230. — Сс. —2. Дзіковський В. Від Веречок до Семиковець. Спроба нарису // Стріл. кал.-альм. на 1917. — Сс. —30. Дзіковський В. До історії Гуцульської сотні. Св. п. сотн. Клима Гутковського // Стріл. кал.-альм. на 1917. — Сс. —133. Дзіковський В. Із дневника: Бій під Бережанами // Стріл. кал.-альм. на 1917. — Сс. —146. Дзіковський В. Кріваві бої. <Начерк стрілецьких боїв над річками Синявкою і Золотою Липою в літі і осени 1916 року> // "Крівавого року" — від.-альм. — 1917. — Сс. 182—202. Дзіковський В. Маківка. 29. IV. 1915 — 29. IV. 1917 // Світ. — 1917. — Ч. 4. — Сс. 55—60; Маківка. — Сс. 5—8; Кал. Ч. К. на 1930. — Сс. 1—10. Дзіковський В. На Збруч! <Слідами Українських Січових Стрільців> // Укр. Сл. — Л., 1917. — Чч. 195—201. Дзіковський В. Під Бережанами. Лист У. С. Стрільця з поля // Діло. — 1916. — Чч. 226. — Сс. —2; 227. — Сс. —2; 228. — С. . Дзіковський В. Під Синевідськом. <Боєвим шляхом У.С.В.> // Шляхи. — 1916. — Ч.6 — Сс. 192—194. Дзіковський В. Поміж ворогами // Шляхи. — 1916. — Ч. 7—8. — Сс. 241—244; — Ч. 9—10. — 304—306. Дзіковський В. Послідня ніч // Укр. Сл. — Л., 1916. — Ч. 232. — С. . Дзіковський В. Різдвяні свята УСС 1914 р. // Діло. — 1917. — Ч. 10. — С. 3. Дзіковський В. Семиковецькі бої // Світ. — 1918. — Чч. 1. — Сс. 7—9; 2. — Сс. 21—24; 3. — Сс. 42—44. Дзіковський В. Герб України. Світ. 1917. № 8. С. 129—138. Дзіковський В. Стрілець Саджениця на Маківці // Кал. Ч. К. на 1929. — Квітень. Дзіковський В. УСС на Поділлю. <Воєнні спомини>. Частина І // Світ. — 1917. — Сс. 31—33, 49—50, 70—71, 79—85, 96—98, 111—116. Дзіковський В. Через боєву лінію // Шляхи. — 1916. — Ч. 3—4. — Сс. 85—90.
ДІ. ВА. З внутрішнього життя Українського Січового Війська // Шляхи. — 1915. — Ч. 2. — Сс. 64—68. ДІ. ВА. Останні бої над Стрипою. <Із записок одного січ. товариша> // Шляхи. — 1915. — Ч. 1. — Сс. 29—33. ДІ. ВА. Проломи // Шляхи. — 1916. — Ч.6 — Сс. 216—217.
Книги Дзіковський В. Коло Потутор. Відень: Накладом Центральної Управи Українських Січових Стрільців. Друкарня Адольфа Гольцгавзена, 1917. 32 с.
Посилання
Література