Поті́ївка — село в Україні, адміністративний центр Потіївської сільської територіальної громади Житомирського району Житомирської області. Населення 1663 осіб.

Населення Лаврентій Похилевич у праці «Сказання про населені місцевості Київської губернії» 1884 року вказує, що село Потіївка разом з південною околицею Букачами мало населення 571 мешканців, 70 з яких були римо-католиками.Л. Похилевич. Сказания о Населённых местностях Киевской губернии. Киев, 1864 год. стор. 118 (126 pdf)

За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 2 682 особи, з них українців — 2 363, росіян — 83, німців — 8, євреїв — 43, поляків — 39, чехів — 113, інших — 146.

Географія Село розташоване на обох берегах річки Павлівщина, яка формує великий ставок. У центрі села лівого боку до Павлівщини впадає річка Очеретянка (на якій є Христинівський ставок), а з правого боку - річка Вітряківка.

Символіка Герб у золотому полі червоне вістря, на якому хрест, накладений на нього півмісяць ріжками додолу, під ними обабіч два трикутники вершинами вниз, а між тими - три укорочені зрізані бруски, всі золоті; у золотих полях - по зеленій шишці хмелю. Золоті хрест, півмісяць, трикутники та бруски в червоному полі є елементами герба митрополита Іпатія Потія, на честь якого й було назване поселення. Шишки хмелю вказують на розвинене хмелярство. Золоте поле символізує добробут і щедрість.

Прапор Квадратне полотнище, з нижніх кутів до середини верхнього краю йде червоний клин, на якому хрест, накладений на нього півмісяць ріжками додолу, під ними обабіч два трикутники вершинами вниз, а між тими - три укорочені зрізані бруски, всі жовті; на жовтих полях у верхніх кутах від древка і з вільного краю - по зеленій шишці хмелю.

Історія

Час заснування і походження назви

Історик В. Кисиленко віднайшов польськомовний документ, де йшлося, що Потіївка була заснована з дозволу митрополита Іпатія Потія його підданим Петром Андрійовичем 28 червня 1603 року й була названа на його честьhttp://potiivka-radomyshl.blogspot.com/2015/04/Загадкове село Веремійки біля Потіївки / В. Кисиленко // Зоря Полісся. — 2023 — 31 березня.

Осецька шляхта

У XVIII—XIX століттях Потіївка стала осередком тривалого юридичного та соціального спротиву місцевого селянства проти закріпачення, що згодом детально вивчався істориком Л. В. Тимошенком. Кілька великих потіївських родин (Кисиленки, Харченки, Лукашенки, Мартиненки, Костюченки та інші) об'єдналися у спробі вийти з кріпосного стану, масово прийнявши спільне прізвище польського роду Осецьких гербу Доленга та пов'язавши його із назвою зниклого місцевого поселення Осічаhttps://sites.google.com/site/knygatymoshenkapropotiivku2005/%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81-2-%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85%D1%82%D0%B0-%D0%B2%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B4%D0%BE-%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97-%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%82-%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%96%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%8E?authuser=0. Окрім подання численних скарг до Київського дворянського депутатського зібрання, ця боротьба супроводжувалася відкритими заворушеннями, відмовою від панщини та втечами, а під час масових виступів 1807 року за опір судовим властям був заарештований 31 селянинhttps://historypages.kpi.ua/article/view/362853/350127 ОБҐРУНТУВАННЯ ШЛЯХЕТСТВА РОДУ ОСЕЦЬКИХ НА ПОТІЇВЩИНІ: КРИТИЧНИЙ Аналіз / Кисиленко В. Ю. // Сторінки історії. - 2026. - Випуск 62.

Сучасний критичний аналіз оригінальних архівних матеріалів ДАКО та ЦДІАК, проведений істориком В. Кисиленком, повністю спростував існування шляхетського роду Осецьких на Потіївщині. Дослідження довело, що землі зниклої Осічі та новозаснованої Потіївки незмінно належали Київській митрополії, а місцеві жителі від самого початку фіксувалися виключно як тяглі селяни-кріпаки. Ба більше, слово «Осецький» у тогочасних регіональних актах виявилося не родовим прізвищем шляхтича, а прикметником-назвою на позначення територіальної приналежності залежних людей до села Осіча, що підтверджують документи 1583 та 1640 років, де «осєцкиє мужья» чітко зазначені як піддані панів Тиша-Биковських з сусіднього, другого села Осічаhttps://historypages.kpi.ua/article/view/362853/350127 ОБҐРУНТУВАННЯ ШЛЯХЕТСТВА РОДУ ОСЕЦЬКИХ НА ПОТІЇВЩИНІ: КРИТИЧНИЙ Аналіз / Кисиленко В. Ю. // Сторінки історії. - 2026. - Випуск 62.

Справжній шляхетський рід Осецьких гербу Доленга фіксувався у Бжесць-Куявському воєводстві Польщі й не мав жодного стосунку до Потіївщини, тож співзвучність цього прізвища із самоназвою кріпаків була використана селянами для створення колективної генеалогічної легенди. Феномен потіївських «закріпачених панів» не був поодиноким, адже аналогічні масштабні спроби фальсифікації дворянства та масового самозаписування у шляхту з метою уникнення кріпацтва фіксувалися також у сусідніх поліських поселеннях, зокрема в Чайківці та Чоповичах. Попри остаточну відмову Сенату, ця понад столітня судова тяганина увійшла в історію як унікальний зразок колективної солідарності, правової вигадливості та інтелектуального самозахисту українського селянства у боротьбі за власну свободуhttps://historypages.kpi.ua/article/view/362853/350127 ОБҐРУНТУВАННЯ ШЛЯХЕТСТВА РОДУ ОСЕЦЬКИХ НА ПОТІЇВЩИНІ: КРИТИЧНИЙ Аналіз / Кисиленко В. Ю. // Сторінки історії. - 2026. - Випуск 62.

Подальші розшуки В. Кисиленка в актових джерелах XVII століття (зокрема аналіз скарги від 7 серпня 1640 року з фондів ЦДІАК) розкрили реальне підґрунтя формування цієї непокірної селянської самосвідомості. Документ засвідчив, що ще за століття до виникнення «шляхетського міфу» потіївські піддані Київської митрополії, діючи під орудою заставного орендаря Вацлава Затиркевича, чинили регулярний економічний тиск і напади на сусідні володіння шляхтичів Тиш-Биковських (зокрема на землях Осічі (Заньки) та Молодилова), що супроводжувалося захопленням худоби, нищенням чужого бортництва та свідомим винищенням межових знаків. На думку дослідника, саме ця тривала практика локального самоправства та підпорядкованості виключно віддаленій церковній адміністрації викристалізувалася в колективній пам'яті потіївців, ставши ментальним підґрунтям для пізнішого конструювання легенди про «втрачену шляхетську честь»https://subota.online/shliakhetskyj-mif-i-skarha-1640-roku-nespodivana-istoriia-potiivky-na-zhytomyrshchyni/?fbclid=Iwb21leAT Шляхетський міф і скарга 1640 року: несподівана історія Потіївки на Житомирщині / Кисиленко В. // Інтернет-видання "Субота". - 2026. - 15 липня.

Подальші події Село з поч. XVII ст. було митрополичим маєтком, а в XVIII ст. Радомишль був осідком греко-католицьких митрополитів; Потіївка з церквою і приходом належала до Радомишльського ключа.

Через те, що це село заселили вихідці з сусіднього села Вереміївка, стосовно Потіївки у документах XVII—XVIII ст. зустрічається дві назви — Вереміївка і Потіївка. Але з XIX ст. залишається одна, поточна назва.

Зі статистичного збірника Київського губернського правління 1900 р. в селі Потіївці було 215 дворів, 1098 жителів. Населення займалось землеробством, а крім того — виробництвом коліс на суму 250 крб. на рік. В селі була одна церква, одна церковно-приходська школа в якій один учитель навчав до 40 дітей заможних селян, один вітряк, один хлібний магазин. Був ще пожежний обоз з чотирьох бочок і чотирьох багрів.

Першу звістку про Лютневу революцію в селі поширив учитель місцевої школи, який відзначався вільнодумством. Навесні 1917 р. в селі з'явилися перші дезертири з фронту.

4 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду у Потіївці зупинилась на ночівлю Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки. Група простояла у Потіївці до 6 листопада.

В 1924 р. в Потіївці комуністами було створено комнезам, який поставив питання про перерозподіл землі. Частина малоземельних селян одержали землю на західній околиці села і заснували там новий хутір  — Нова Громада. В кінці 1927 р. в Потіївці було створено комуну, у якій спочатку ввійшли 18 господарств. Комунари одержали землю, усуспільнили все майно, побудували декілька господарських приміщень. Комуні було передано панський паровий млин в селі Рубанці (нині Малинського району), який давав їй значні прибутки. В 1929 р. в селі був організований колгосп ім. Чубаря, а в 1930 р. було утворено другий колгосп — «Червоноармієць», які в 1950 р. об'єдналися в один — колгосп ім. Леніна, з 1962 р. — «Шлях до комунізму», а з 1964 р. — «Прогрес». В 1924 р. в Потіївці була побудована початкова школа, яка в 1926 р. стала семирічкою, а з 1936 р. — середньою.

В 1922—1959 рр. Потіївка була районним центром. Тут діяла машинно-тракторна станція, яка була створена в 1931 р., цегельний завод, потужністю 3 млн шт. цегли в рік, будівництво якого було завершено в 1958 р., діяв млин, маслозавод, лікарня на 75 ліжок, сільгосптехніка, яка обслуговувала 9 колгоспів, кінотеатр, будинок культури, середня школа, школа-інтернат, комунгосп, поштове відділення та ін.

У 2-й пол. ХХ ст. до складу Потіївки приєднали хутори: Нова Громада та Журатин.

Місцевості

Хутір Журатин Журатин — хутір, що був у полі між селами Нераж та Потіївка. Існував у першій половині XX століття. Розташовувався на заболочених полях при витоках річки Павлівщина. Станом на 1943 рік мав 22 двориМапа 1912 рокуМапа 1943 рокуМапа 1944 року.

Веремійки та Нова Громада

Під 1514 роком уперше згадується село Веремійки (Осіча), яке історик В. Кисиленко локалізував у межах вулиці Шевченка села Потіївка. У 1601 році поселення мало всього лише 4 двори (дими)http://potiivka-radomyshl.blogspot.com/2015/04/1897.html?m=1. А у 1603 році село припинило існування через заснування Потіївки та переселення його мешканців у нове поселенняКнига Тимошенка Леоніда Володимировича «Потіївка та її околиці в XVI—XIX ст.».

За даними історика Леоніда Тимошенка, перша писемна згадка про село Осіча датується грамотою 1514 року. Назва походить від однойменної річки Осіча (нині — річка Павлівщина на території села Потіївка). З 1569 року село належало київським митрополитам.

У 1924 році в Потіївці комуністами було створено комнезам, який поставив питання про перерозподіл землі. Частина малоземельних селян одержали землю на західній околиці села і заснували на місці колишнього села Веремійки новий хутір — Нова Громада. Станом на 1943 рік хутір мав 32 двори. У другій половині XX століття хутір було приєднано до складу села ПотіївкаІсторія ПотіївкиЗагадкове село Веремійки біля Потіївки / В. Кисиленко // Зоря Полісся. — 2023 — 31 березня..

Стовпець-Букачі

Лаврентій Похилевич у праці «Сказання про населені місцевості Київської губернії» 1884 року пише, що Букачами називалася південна частина села Потіївки. У 1920-х — 1930-х роках до складу села приєднали поселення Букачі (Стовпець), що було південніше Потіївки.

У 1923 р. увійшло до Потіївської сільради Потіївського району. Станом на 1941 рік на обліку не значиться.Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795—2006: Довідник / упоряд. Р. Ю. Кондратюк. Д. Я. Самолюк, Б. Ш. Табачник .- Житомир: Волинь, 2007. — с. 461

Економіка Наприкінці XIX століття неподалік Потіївки, у поселенні Вівче, оселилися чеські переселенці. Вони привезли культуру вирощування хмелю, яка стала важливою для регіону.

До початку 2000-х років у Потіївці активно вирощували хміль, а в 1970-х хмелерадгосп «Прогрес» висадив під нього понад 200 гектарів. Для місцевих жителів це була можливість добре заробити.Греко-католицька спадщина Київського Полісся: інтерв’ю з відомим істориком родом з Потіївки — Леонідом Тимошенком

Відомі люди Народились: Бєлкін Володимир Володимирович — український конструктор, науковець і організатор досліджень, розробок і виробництва у галузі радіоелектроніки для авіаційної промисловості. Савченко Юрій Васильович (1954) — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Узбекистані. Самойленко Анатолій Михайлович  — академік НАН України, директор Інституту математики НАН України .