Броненосці класу «Ерцгерцог Карл» — броненосці берегової оборони Австро-Угорщини початку XX століття.
Історія Броненосці класу «Ерцгерцог Карл» були наступною серією лінійних кораблів в австро-угорському флоті. Вони були побудовані на основі досвіду ескадрених броненосців класу «Габсбург». Завдяки наполегливості командувача флотом адмірала Германа фон Шпауна закладка нових кораблів відбулась ще до того, як попередні увійшли у стрій. Проте через спротив угорської делегації, яка виступала проти витрат на флот, адмірал Шпаун у 1904 році змушений був подати у відставку.
У 1902—1907 роках на верфі «Stabilimento Tecnico Triestino» у Трієсті було збудовано три броненосці: «Ерцгерцог Карл», «Ерцгерцог Фрідріх», «Ерцгерцог Фердинанд Макс». Кораблі отримали назви на честь полководця епохи наполеонівських війн, ерцгерцога Карла Людвіга Тешинського, адмірала, командувача австрійським флотом протягом 1844-1847 років, ерцгерцога Фрідріха Австрійського і ерцгерцога та імператора Мексики Фердинанда Максиміліана відповідно.
Наявні в Австро-Угорщині верфі не дозволили надто збільшити розміри, тоннаж кораблів, але вони мали достатньо надійний броньовий захист, розвивали доволі високу швидкість і мали доволі скорострільну артилерію головного калібру, який проте поступався калібру гармат сучасних броненосців Британії, Франція, Німеччини.
Конструкція
Корпус та бронювання Корпус корабля був збудований з мартенівської сталі і мав подвійне дно на 65% довжини. Архітектура корпусу була традиційною для броненосців австро-угорського флоту - гладкопалубну, з центральною надбудовою (казематом) на всю ширину палуби.
Корпус був захищений круппівською бронею, за винятком палуби, яка була сталевою. Броньовий пояс товщиною 210 мм закривав 67% корпусу і мав ширину 2,65 м, з них 1,42 м були під водою. Він замикався траверзами такої ж товщини. Борт над головним поясом захищався бронею товщиною 120 мм.
Броня казематів мала товщину 170 мм. Кожна гармата була відділена від інших протиосколковою перегородкою товщиною 35 мм. Барбети башт головного калібру мали товщину 240 мм. Самі башти головного калібру мали броню товщиною 240 мм, тилова частина - 150 мм. Башти гармат калібру 190 мм мали товщину броні 150 мм спереду, 120 мм по боках, дах - 30 мм.
На кораблях було дві бойові рубки. Носова мала броню товщиною 220 мм, кормова - 120 мм.
Силова установка Силова установка кораблів складалась з двох 4-циліндрових парових машин потрійного розширення потужністю 14 000 к.с., які працювали на 2 вали. Пару для них виробляли 12 парових котлів Ярроу, розміщені у трьох котельних відділеннях. Розрахункова швидкість - 19,25 вузлів.
Запас вугілля становив 550 т, максимальний - 1 315 т. Дальність плавання - 4 000 миль на швидкості 10 вузлів.
Озброєння Броненосці типу «Ерцгерцог Карл» мали дещо незвичне поєднання гармат головного та другорядного калібрів. І якщо 240-мм гармати головного калібру були традиційними для австро-угорських броненосців, то 190-мм гармати були більш характерними для крейсерів.
Чотири 240-мм гармати головного калібру виготовила фірма «Шкода» за зразком гармати C/94 фірми Круппа. Гармати розміщувались попарно у двох баштах у носовій та кормовій частинах корабля. Сектор обстрілу становив 260°, кути підвищення від -3° до 20°. Гармати вистрілювали 140-кілограмові снаряди на відстань 16,9 км.
Дванадцять 190-мм гармат фірми «Шкода» розміщувались наступним чином: 4 гармати в одиночних баштах побортно на верхній палубі, 12 гармат - в одиночних казематах, розміщених на палубу нижче. Кути підвищення становили 15°, сектори обстрілу - 145°. 190-мм гармати середнього калібру вистрілювали 97 кг снаряди на 20 км.
Дванадцять 66-мм/45 протимінних гармат розміщувались побортно на палубі одноярусної надбудови, в середній частині корабля. Вони вистрілювали 4,5 кг набої на 9,14 км та могли вести круговий обстріл під кутами від -10° до — 20°.
Чи не вперше на броненосцях використали 37-мм зенітні кулемети фірми «Вікерс», що могли вести круговий обстріл під кутом до 80° на відстані до 1,8 км.
Торпедне озброєння складалось з двох 450-мм підводних торпедних апаратів, встановлених під кутом до діаметральної площини корабля між носовою баштою та бойовою рубкою. Кораблі мали боєзапас у 6 торпед.
Таким чином, броненосці типу «Ерцгерцог Карл», озброєні двома вузькоспеціалізованими групами гармат - головного калібру (240 мм і 190 мм) та протимінними (70 мм), були позбавлені ефективної зброї проти атак сучасних міноносців. Фактично вони програвали у цьому плані навіть попереднім броненосцям, оскільки не мали зброї середнього калібру.
Представники Назва Верф Закладений Спущений на воду Вступив у стрій Доля «Ерцгерцог Карл»SMS Erzherzog Karl «Stabilimento Tecnico Triestino», Трієст Зданий на злам у 1921 році «Ерцгерцог Фрідріх»SMS Erzherzog Friedrich «Stabilimento Tecnico Triestino», Трієст Зданий на злам у 1921 році «Ерцгерцог Фердінанд Макс»SMS Erzherzog Ferdinand Max «Stabilimento Tecnico Triestino», Трієст Зданий на злам у 1921 році
Історія служби На час Першої світової війни броненосці використовувались мало. Брали участь 24 квітня 1915 в обстрілі узбережжя Італії, яка вступила у війну. Обстрілювали порт Анкона.
Після завершення війни 1919 кораблі ненадовго перейшли до Югославії. Згодом за умовами мирного договору «Ерцгерцог Карл» передали Франції, яка продала його Італії для порізки на брухт (1920), а два інші потрапили до Великої Британії, де вони були пущені на злом (1921).
Посилання
http://www.battleships-cruisers.co.uk/erherzog_karl_class.htm (англ.) «Ерцгерцог Фрідріх» (англ.) «Ерцгерцог Карл» (англ.) «Ерцгерцог Фердинанд Макс» (англ.)
Джерела Koburger, Charles (2001). The central powers in the Adriatic, 1914—1918: war in a narrow sea (5 ed.). Greenwood Publishing Group. ISBN 978-0-275-97071-0. Retrieved 26 May 2010. Sokol, Anthony (1968). The Imperial and Royal Austro-Hungarian Navy. Annapolis: Naval Institute Press.