Ліка́рська росли́нна си́ровина (ЛРС)Наголос у слові «ліка́рська» має бути саме там, бо цей термін не стосується «лікарів», а «ліків» — К. А. Булаховський Цікаве мовознавство. Одеса, «Астропринт». — 2016. с.57 ISBN 978-966-927-9 — цілі лікарські рослини або їх частини, які використовують у висушеному (іноді у свіжому) вигляді для отримання лікарських речовин, лікарських засобів рослинного походження (фітопрепаратів) та лікарських форм і дозволені до використання.

Види лікарської рослинної сировини

Бру́ньки (); Бру́нька (); Бу́льба () Бу́льби () — потовщена м'ясиста частина пагона чи кореня, в якій відкладаються запасні поживні речовини (крохмаль, іноді інші вуглеводи або олія). Розрізняють надземні (кольрабі) та підземні бульби (картопля); Бу́льбоцибулини () — видозмінений підземний пагін, зовнішнім виглядом подібний до цибулини, а будовою до бульби. У бульбоцибулини лісткові луски сухі, а запасні поживні речовини відкладаються в м'ясистій стебловій частині — денці (шафран, косарики) ; Буто́ни (); Ко́рінь (), Ко́рені () — вегетативний орган вищих рослин, що виконує функції прикріплення до субстрату й поглинання з нього води і поживних речовин, синтезу органічних сполук та переміщення їх до інших органів, виділення деяких продуктів обміну, зв'язку рослини з організмами, що населяють ґрунт, нагромадження запасних та інших (зокрема, лікарських) речовин, вегетативного розмноження; Кореневи́ще () — підземний багаторічний пагін у кущів, напівкущів і багаторічних трав'янистих рослин, що виконує функцію відкладання запасних поживних речовин, вегетативного відновлення і розмноження; (Кореневище від кореня відрізняється анатомічною будовою, відсутністю кореневого чохлика, наявністю лускоподібних листків, бруньок і додаткових коренів). Кореневи́ща з корі́нням (); Кореневи́ща та ко́рені (); Кві́ти (); Кора́ () — зовнішня частина стебла і кореня, відділена центральної частини твірною тканиною (камбієм). По корі від листків до коренів і плодів пересуваються пластичні речовини. Кора захищає рослину від шкідливих впливів зовнішнього середовища, в ній відкладаються різні поживні речовини; Ли́стя () — один з головних вегетативних органів вищих рослин. Типовий листок складається з листкової пластинки (lamina), черешка (petiolus) та прилистків (stipulae); Насі́ння (); Па́гін (), Па́гони () — один з основних органів вищих рослин, що складається з осьової стеблової частини, листків і бруньок. Має вузли (ділянка стебла, що несе листки) і меживузля. У багатьох рослин утворюються надземні і підземні видозміни пагона (колючки, вусики, кладодії, бульби, цибулини, кореневища); Плоди́ (); Рильця (кукурудзяні приймочки; ) Трава́ (), Тра́ви () — лікарська сировина у вигляді квітучих, облистнених пагонів; Цибули́ни (), Цибули́на (); Я́годи (); Ш́ишка ();

Збирання і первинна обробка лікарської рослинної сировини

Збирання Лікарські рослини збирають в такі періоди вегетації, коли в них накопичується максимальна кількість діючих речовинДіючі речовини — біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму чи виявляють профілактичну, діагностичну або лікувальну дію та які використовують у виробництві готових лікарських засобів..

Надземні частини рослини слід збирати тільки в суху погоду, в середині дня, коли рослини обсохнуть від роси. Підземні частини можна викопувати і у вологу погоду — їх однаково доводиться перед сушінням мити. Деякі рослини збирають у визначені часи дня: наприклад, кмин та інші легко опадаючі плоди і насіння — рано-вранці («по росі»). Призначення первинної обробки полягає в усуненні недоліків збору, вилученні домішок, дефектних частин рослин і підготовці сировини до сушіння. Чистота збору — одна з основних вимог заготівлі.

Збирати треба старанно, уникаючи попадання в зібраний матеріал сторонніх домішок та інших частин тієї самої рослини. Наявність домішок знижує якість сировини, а іноді робить її зовсім непридатною, бо наступне сортування часто буває утрудненим і занадто дорогим. Не слід збирати дуже запилені або чим-небудь забруднені рослини, поблизу шосе та залізничних колій, а також пошкоджені комахами, іржею або грибковими захворюваннями.

Для одержання якісної сировини, підвищення продуктивності праці збирачі повинні мати необхідний інвентар та знати способи збирання.

Кожний вид сировини має свої календарні періоди і особливості збирання. Розглянемо загальні правила. Експериментально доведено, що в надземних частинах рослини вміст біологічно активних речовин досягає максимуму в період цвітіння і на початку плодоношення, в плодах — у період повного дозрівання, в коренях — після відмирання надземної частини рослини, в корі — в період весняного руху соку.

Бруньки збирають рано навесні, коли вони набубнявіли, але не лопнули. Збирають по-різному: соснові бруньки підрізають під «коронкою», березові звичайно збирають під час заготівлі віників, обдираючи гілки. Перед сушінням видаляють сторонні домішки і бруньки, що почали розпускатися.

Кору збирають навесні, у квітні-травні. в період руху соку, коли вона легко відокремлюється. Треба мати ніж з дуже гострим кінцем, за допомогою якого роблять кілька поперечних надрізів на відстані 20—25 см і 2—3 поздовжні, після чого кору відтягують у напрямку нижнього надрізу, не доводячи до нього і залишають на деякий час для підв'ялювання, після чого здирають.

Для медичних потреб кору збирають тільки з молодих гілок: кору старих гілок і стовбурів, вкриту товстим корковим шаром мертвої тканини, не заготовляють. Бажано кору і бруньки заготовляти із зрубаних, зрізаних або спиляних гілок на лісових вирубках, а не з дерев та чагарників, які ще ростуть.

Трави збирають перед початком або під час цвітіння. їх зрізають серпом або ножем на рівні нижніх листків. У деяких рослин (полин, череда, кропива собача, звіробій) зрізають або зламують вручну тільки квітучі верхівки завдовжки 10—15 см і бокові гілочки. Багаторічні трави не можна відривати разом з підземними частинами. Велику кількість трав можна скошувати, звільнивши спочатку від бур'янів. Для відновлення заростей залишають на 1 м² декілька добре розвинутих рослин, а також молоді екземпляри для доростання. Врожай культивованих рослин збирають сіножатками.

Листки збирають перед початком або під час цвітіння рослин, коли вони повністю сформувалися. У таких цінних видів як беладонна, наперстянка обривають вручну, щоб не пошкодити рослину, в інших випадках збирають траву, висушують її і вже потім знімають листки вручну або обмолочують (кропива, м'ята, мучниця). Якщо сировиною є розеточні листки (блекота), їх зрізають ножем, намагаючись не пошкодити корені. При заготівлі листків з дикорослих багаторічних рослин частину їх слід залишати, щоб рослина не загинула.

Квітки збирають залежно від періоду цвітіння, але частіше на початку його, запобігаючи розпаданню квітки або суцвіття. У більшості рослин квітки обривають вручну; інколи збирають цілі суцвіття, після сушіння протирають їх крізь сито, звільняють від квітконіжок (бузина), або відривають квіткові кошики з квітконосів вручну (пижмо). У деяких видів збирають частини квітки, наприклад у соняшника — крайові язичкові квітки. Кошики аптечної ромашки збирають, обчісуючи їх спеціальним совком.

Пуп'янки збирають до розпускання квітів (софора японська). Під час заготівлі пуп'янок, квіток і суцвіть з рослин найкращі екземпляри треба залишати для запліднення і наступного відновлення рослин, а при заготівлі цих видів сировини з дерев та чагарників — не зрізувати, не спилювати і не обламувати гілок.

Плоди, насіння збирають дозрілими або повністю, або на 60—70 % (Селераселерові, льон, гірчиця). При заготівлі сухих плодів і насіння надземну частину рослини скошують, висушують і обмолочують (кмин, льон). Соковиті плоди (чорниця, малина) збирають вручну, без плодоніжок, рано-вранці або ввечері. Збирати плоди краще в корзини, зсередини обшиті мішковиною, бо плоди, зібрані в миску, швидко псуються. Ягоди обліпихи або шишкоягоди ялівцю збирають, обтрушуючи гілки.

Підземні органи можна збирати навесні, та краще восени, коли надземні частини починають в'янути, але впізнати потрібний вид ще можна. Перевага осіннього збирання в тому, що восени підземні органи більші, завдяки накопиченню в них за літній період крохмалю та інших цінних речовин. Крім того, при осінньому збиранні опале насіння дає можливість природного відновлення заростей.

Корені, кореневища, бульби викопують лопатами, кирками, вилами або граблями (кореневища аїру). Після цього всю ділянку необхідно старанно вирівняти.

З одиниці площі допускається збирати від загального біологічного запасу в середньому в таких межах: підземні частини рослин (коріння, кореневища, бульби, цибулини) — 15—20 %; трава, листя, квітки, суцвіття трав'янистих рослин, дерев і чагарників — 30—40 %.

Періодичність заготівель не повинна перевищувати при збиранні: підземних частин рослин — 5 років; трави — 2 роки; листя, квіток, суцвіть, плодів, насіння — 1 рік.

Зібрані листки, квітки, ягоди тощо рекомендується укладати в корзини якомога пухкіше; трави, кору, корені складають у мішки, але не щільно, щоб уникнути самозігрівання вологої маси. Сировину не можна залишати на ніч у принесеній тарі або купках — це призводить до руйнування діючих речовин. Якщо з якихось причин сушіння затримується, сировину слід розсипати тонким шаром на дошках, рогожах, у захищеному від дощу і роси приміщенні. В такому вигляді її можна зберігати не більше 10—12 год.

Сушіння

Сушіння — метод консервування рослин шляхом оптимального зневоднення.

Свіжозібрана лікарська сировина містить вологи, як правило, 85—90 %, а висушена — 8—15.

Біохімічні процеси в зібраній сировині спочатку перебігають, як в живій рослині, тобто переважає синтез біологічно активних речовин. 3 часом, оскільки припиняєтеся доступ вологи і поживних речовин, починається розпад БАР, що призводить до зниження їх вмісту в сировині. Але в деяких випадках ці процеси збільшують вміст діючих речовин. Так, відмічено накопичення ефірних олій, серцевих глікозидів під час повільного сушіння (валеріани, наперстянки). Оптимальний режим сушіння має базуватися на експериментальних даних про його вплив на вміст тих чи інших груп біологічно активних речовин.

Загальні правила сушіння такі: сировину, яка містить ефірні олії, сушать при температурі 30—45 °С, розкладаючи шаром 10—15 см, щоб запобігти їхньому звітренню; сировину, яка містить глікозиди, сушать при температурі 50—60 °С — це дозволяє швидко інактивувати ферменти, які руйнують глікозиди; для сировини, яка містить алкалоїди, найкраща температура — до 50 °С; сировину, яка містить аскорбінову кислоту, сушать швидко при температурі 80—90 °С.

Виявлено, що в коренях барбарису, женьшеню, траві мачка жовтого, собачої кропиви, конвалії звичайної, плодах глоду вміст діючих речовин вищий, якщо їх сушать при температурі в межах 80—90 °С. Для кореневищ і коренів оману, які містять ефірну олію та сесквітерпенові лактони, оптимальна температура — 50 °С.

Під час експериментальних досліджень підраховано, скільки сировина втрачає у масі після висушування: бруньки — 65—70 %, квітки і пуп'янки — 70—80 %, листки — 55—90 %, трава — 65—90 %, корені і кореневища — 60—80 %, кора — 50—70 %, бульби — 50—70 %, плоди — 30—60 %, насіння — 20—40 %.

Способи сушіння лікарської рослинної сировини поділяють на групи: сушіння природним теплом, без штучного підігрівання (повітряно-тіньове, сонячне); сушіння зі штучним підігріванням (теплове); сушіння під вакуумом; сушіння у середовищі рідкого азоту.

Метод і умови сушіння вибирають, виходячи з морфолого-анатомічноїбудови сировини, її хімічного складу, ступеня стабільності діючих речовин, можливостей підприємства.