Павло Андрійович Кін (, село Мізірічі Чернігівської губернії, тепер Клинцівський район Брянської області, Російська Федерація — ) — радянський партійний і політичний діяч. Народний комісар внутрішніх справ Української СРР, голова Одеського губревкому, голова Одеського, Миколаївського і Волинського губвиконкомів. Член ВУЦВК. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1920 — квітні 1923 року. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в квітні 1923 — травні 1924 року.
Життєпис Народився 3 червня (або 27 вересня) 1882 році в Мізірічах Чернігівської губернії (або в Клинцовському повіті Орловської губернії) в родині німецького колоніста—ткача. Мати була росіянкою. Освіта початкова.
У вересні 1894 року влаштувався учнем на кондитерську фабрику Жоржа Бормана («Прогрес») у Харкові, де пропрацював до жовтня 1897 року. З жовтня 1897 до вересня 1901 року — учень-ливарник Луганського металургійного заводу Гартмана.
У жовтні 1901 — 1902 року — робітник-ливарник Бельгійського вагонобудівного заводу в місті Усть-Катав Уфимської губернії. З 1902 до квітня 1903 року працював робітником-ливарником механічного заводу Хатісова в Баку.
Член РСДРП(б) з березня 1903 року.
У квітні — вересні 1903 року — робітник-ливарник механічного заводу в місті Армавірі; робітник-ливарник машинобудівного заводу в місті Бердянську.
З жовтня 1903 до липня 1904 року — чорнороб пристані озера Сиваш міста Олександрівська Катеринославської губернії.
У липні 1904 — листопаді 1905 року — ливарник, чорнороб машинобудівних і механічних заводів міст Сулин, Мелітополь, Царицин, Самара, Єкатеринбург (завод Ятеса).
З 1905 року — активний учасник більшовицьких бойових загонів в Єкатеринбурзі (на Уралі), заступник голови Єкатеринбурзької ради робітничих депутатів. За спогадами колег «був вольовим виконавцем, хорошим організатором». Його описували «з вічно димлячою трубкою в губах; незмінно зберігав крижану холоднокровність при всіх обставинах та небезпеках».
З листопада 1905 до лютого 1906 року перебував на підпільній партійній роботі в містах Нижній Тагіл та Усть-Катав на Уралі.
У лютому 1906 року заарештований, до жовтня 1907 року сидів у в'язницях міст Уфа та Самара.
У листопаді 1907 — січні 1909 року — ливарник приватних механічних і металургійних заводів міст Омська, Самари та села Лукашово Катеринославської губернії.
У січні 1909 року заарештований, до квітня 1909 року перебував у в'язниці міста Олександрівська Катеринославської губернії.
У травні 1909 — вересні 1911 року — ливарник механічного заводу Платкова в місті Самари та машинобудівного заводу Фукса у місті Великий Токмак Таврійської губернії.
У вересні 1911 — вересні 1913 року — ливарник Харківського паровозобудівного заводу, механічного заводу села Шензей Харківської губернії та металургійного заводу в місті Керчі Таврійської губернії.
У жовтні 1913 — листопаді 1915 року — ливарник заводу «Кабель» у Санкт-Петербурзі, Бельгійського суднобудівного заводу в місті Ревелі (Таллінні).
У листопаді 1915 — березні 1917 року — ливарник приватних механічних заводів у Таврійській губернії та місті Харкові.
Після Лютневої революції 1917 року — працював робітником на завод Шиманського (майбутній «Червоний Жовтень») у Харкові. До приїзду Миколи Руднєва займався створенням загонів Червоної гвардії.
З березня 1917 року — заступник голови Харківської ради робітничих депутатів.
З вересня до листопада 1917 року — голова Харківської ради робітничих депутатів та голова виконавчого комітету Харківської губернської ради.
З листопада 1917 — заступник голови Харківської ради робітничих депутатів.
З 5 березня 1918 року — військовий комендант міста Харкова, творець місцевої міліції. Після евакуації уряду ДКР, з березня до квітня 1918 року — військовий комендант міста Луганська.
З травня до червня 1918 року — військовий комісар міста Казані (переїхав туди разом з наркомом ДКР Межлауком). З червня до 1 липня 1918 року — голова надзвичайної революційно-слідчої комісії із боротьби з контрреволюцією при виконавчому комітеті Казанської губернської ради, з 1 липня до 1 серпня 1918 року — голова Казанської губернської надзвичайної комісії (ЧК). З 1 серпня 1918 року — заступник голови Казанської губернської ЧК, військовий комісар бронепоїзду на Східному фронті.
З вересня до 3 жовтня 1918 року — комендант міста Казані.
У листопаді 1918 — 1 грудня 1918 року — комендант (військовий комісар) міста Симбірська.
У грудні 1918 року — військовий комісар штабу Лівобережної групи військ Східного фронту.
З лютого 1919 року — комендант міста Харкова. 21 лютого — квітень 1919 року — голова Харківської міської ради.
У травні — 7 червня 1919 року — голова виконавчого комітету Харківської губернської ради. У червні 1919 року — член Революційної військової ради Харківської фортечної зони; голова Ради оборони Харківського району.
З червня до серпня 1919 року — голова виконавчого комітету Харківської губернської ради в місті Сумах.
До жовтня 1919 року — комендант Тамбовського укріпленого району. До грудня 1919 року — в розпорядженні РВР Південного фронту РСЧА.
У грудні 1919 року — військовий комендант міста Харкова.
З грудня 1919 до лютого 1920 року був головою правління району Полонбіжу в місті Тамбові.
11 лютого — 9 квітня 1920 року — голова Одеського губернського революційного комітету.
У квітні — червні 1920 року — голова виконавчого комітету Одеської губернської ради.
У 1920 році — голова Житомирського міського революційного комітету.
У липні 1920 — лютому 1921 року — голова правління Бахмутської районної солі міста Бахмут Донецької губернії.
З 13 квітня до липня (вересня) 1921 року — народний комісар внутрішніх справ Української СРР.
У вересні 1921 — листопаді 1922 року — голова виконавчого комітету Миколаївської губернської ради.
З січня до вересня 1923 року — голова Центральної комісії із чистки партійних і радянських органів у Шепетівському та Коростенському повітах Волинської губернії.
У вересні 1923 — травні (вересні) 1924 року — голова виконавчого комітету Волинської губернської ради.
У вересні 1924 — вересні 1926 року — — голова виконавчого комітету Нижньо-Тагільської окружної ради на Уралі.
З 1926 року — на радянській, партійній та господарській роботі в Північно-Кавказькому краю.
У вересні 1926 — листопаді 1927 роках — голова виконавчого комітету Грозненської окружної (міської) ради Чеченської АО.
У листопаді 1927 — травні 1928 роках — повноважний представник Північно-Кавказького крайвиконкому в Москві.
У травні 1928 — серпні 1930 року — голова виконавчого комітету Чорноморської окружної ради Північно-Кавказького краю.
У вересні 1930 — 1931 року — голова виконавчого комітету Новоросійської міської ради Північно-Кавказького краю.
До вересня 1931 року лікувався в Новоросійську.
З жовтня 1931 до грудня 1933 року — державний арбітр Північно-Кавказького краю.
У січні 1934 — листопаді 1935 року — голова виконавчого комітету Туапсинської районної ради Північно-Кавказького краю.
З грудня 1936 до вересня 1941 року — уповноважений Комітету заготівель СРСР по Туапсинському району Краснодарського краю.
Одночасно в травні 1940 — 1941 року — заступник голови виконавчого комітету Туапсинської районної ради депутатів трудящих Краснодарського краю.
З вересня 1941 до 1943 року — на пенсії.
Джерела Ярмыш А. Н., Головко А. Н., Добреля Л. П., Пикина В. В. Во главе города: Руководители Харьковского городского самоуправления. — Харьков: Криница, Ун-т внутр. дел, 1998. — 160 с. (Харківський біографічний словник) РГАСПИ, Регбланк 1936; РГАСПИ, ф.17, оп.100, д.1018 (лд); РГАСПИ, ф.17, оп.17, оп.21, д.2266.
Посилання Довідник з історії Комуністичної партії та Радянського Союзу Слобожанский календарь