Лі́дія-Константина Ерастівна Бурачи́нська, у шлюбі Рудик (, Гринява, нині Верховинський район, Івано-Франківська область — , Філадельфія, США) — українська публіцистка, журналістка, громадська діячка. Псевдонім — Л. Бура.

Життєпис Народилась 28 грудня 1902 р. у с. Гринява Косівського повіту (тепер Верховинський район Івано-Франківської обл., Галичина) у сім'ї інженера-лісівника Ераста Бурачинського та шляхтянки Олени, до шлюбу Лопатинської.

Навчалася у початковій школі у селі Бергомет на Буковині, куди переїхала родина. Далі вступила до дівочої гімназії сестер Василіянок у Львові, однак із початком війни разом із родиною переїхала до Відня, де навчалася в українській гімназії.

Після повернення у 1915 році навчалася у 1916—1917 роках у гімназії у місті Вижниця на Буковині, у 1918—1921 роках — у гімназії в Чернівцях. Згодом відвідувала торговельні студії у Бухаресті, після їх закриття продовжила навчання у Вищій економічній школі у Празі (закінчила у 1929). Під час навчання познайомилася з Є. Маланюком, Наталею Лівицькою-Холодною, Оленою Телігою.

Після закінчення студій у 1929 р. переїхала до Галичини, влаштувалася на роботу до Земельного банку у Львові, однак затрималася там лише на рік, поринувши у бурхливе громадсько-культурне життя. У 1932—1939 рр. редагувала журнал «Нова хата». Була співорганізаторкою щорічних показів народного одягу у Львові упродовж 1934—1939 рр.

6 жовтня 1934 року одружилася з громадським діячем та журналістом Степаном Рудиком. 13 листопада 1936 року народила єдиного сина Василя.

Після арешту чоловіка у жовтні 1939 році органами НКВС і засудження до ув'язнення (зник безвісти у радянських таборах), разом із малим сином перебралася до батьків у Чернівці. 1940 року разом із родиною виїхала до німецького міста Лянгенау. У березні 1941 р. запрошена на роботу в інформаційний відділ Українського Центрального Комітету (УЦК) до Кракова, куди й перебралася вся сім'я. Через рік була скерована до філії УЦК у Калуші — спершу працювала у бюро УЦК, а після відкриття у місті торговельної школи почала викладати у ній. Після дворічного перебування у Калуші знову була переведена до Кракова. Там влітку 1944 р. сталася родинна трагедія — від менінгіту помер син Василь.

Того ж року, уникаючи репресій через наступ радянських військ, разом із матір'ю виїхала до Австрії, до м. Ґрац, згодом осіла у м. Інсбрук. Працювала у будівельній компанії, англійському бюро з рецензування листів. Водночас не залишила волонтерської і громадської праці.

1949 р. разом із матір'ю емігрувала до США, оселилася у м. Філадельфія, викладала українську мову у Коледжі сестер василіянок. Вступила до Союзу українок Америки, упродовж 1971—1974 рр. очолювала його. У 1973—1977 р. обіймала посаду заступниці, а у 1977—1982 рр. — голови Світової федерації українських жіночих організацій, започаткувала при ній секцію журналістики. Також долучилася до заснування Українського музею у Нью-Йорку. Належала до управи Злученого українсько-американського допомогового комітету.

У 1951—1972 роках — редакторка журналу «Наше життя», вела розділ «Вісти СФУЖО».

У 1970-х роках входила до управи Філадельфійського осередку Наукового товариства імені Шевченка. У 1980 році була обрана дійсною членкинею НТШ.

Померла 9 січня 1999 року у Філадельфії, похована на цвинтарі св. Марії в Фокс Чейсі (Пенсільванія).

Творчість Авторка праць: «Українське жіноцтво Детройту» (1956), «У 75-ліття українського жіночого руху» (1959), «У поклоні Л. Українці» (1977), «Український народний одяг» (1992) та ін.

Примітки

Джерела

Мацько В. Білий цвіт на калині. — Хмельницький: Просвіта, 2001.— С. 19-20. Семчишин М. Бурачинська Лідія // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 84-85. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с. Бурачинська-Рудик Лідія / Письменники Прикарпаття — Режим доступу: https://sites.google.com/site/xatachytalnya1/pismenniki-prikarpatta/buracinska-rudik-lidia