Членом Європейського Союзу може стати будь-яка країна географічно розташована в Європі, яка відповідає критеріям викладеним у Маастрихтському договорі (див. Копенгагенські критерії). Серед них це демократичні (верховенство права, дотримання прав людини, тощо) та економічні (стабільна ринкова економіка).

Є 9 визнаних кандидатів на членство в Європейському Союзі: Туреччина (подана у 1987 році), Північна Македонія (подана у 2004 році), Чорногорія (подана у 2008 році), Албанія (подана у 2009 році), Сербія (подана у 2009 році), Боснія і Герцеговина (подана у 2016 році), Україна (подана у 2022 році), Молдова (подана у 2022 році), Грузія (подана у 2022 році). Косово, незалежність якого не визнається п'ятьма країнами-членами ЄС визнано ЄС потенційним кандидатом на членство. Поки інші прогресують, турецькі перемовини були заморожені через недотримання європейських цінностей.

Критерії приєднання включені до Копенгагенських критеріїв, узгоджених у 1993 році, та Маастрихтського договору (стаття 49). Стаття 49 Маастрихтського договору (із змінами та доповненнями) говорить, що будь-яка «європейська держава», яка поважає «принципи свободи, демократії, поваги прав людини та основних свобод та верховенства права», може подати заявку на вступ до ЄС. Європейська країна чи ні є предметом політичної оцінки з боку інституцій ЄС.

З чотирьох найбільших західноєвропейських країн, які не є членами ЄС, Ісландія, Норвегія та Швейцарія подавали заявки на членство, але згодом заморозили їх, тоді як Велика Британія є колишнім членом. Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія та Ісландія беруть участь в Єдиному ринку ЄС, а також беруть участь у Шенгенській зоні, що робить їх тісно пов'язаними з ЄС; однак жоден не входить до Митного союзу ЄС. У 2014 році ЄС підписав Угоди про асоціацію з країнами Східного партнерства: Грузією, Молдовою та Україною. Європарламент прийняв резолюцію, що визнає «європейську перспективу» всіх трьох країн. Азербайджан, Білорусь і Вірменія поки не планують євроінтегруватися та вступати в Європейський Союз, адже ведуть інтеграцію з Російською Федерацією.

Поточні члени Після виходу Великої Британії з ЄС у 2020 році кількість держав-членів скоротилась до двадцяти семи. Нові члениРікКількість держав-членівБельгія, Франція, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди19576Данія, Ірландія, Велика Британія19739Греція198110Португалія, Іспанія198612Австрія, Фінляндія, Швеція199515Кіпр, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія200425Болгарія, Румунія200727Хорватія201328Вихід Великої Британії202027

Принципи розширення Європейського Союзу У контексті політики розширення Європейський Союз керується окремим набором принципів, які випливають із загальних цінностей ЄС, закріплених у статті 2 Договору про Європейський Союз (ДЄС), та юридичної процедури вступу, передбаченої статтею 49 ДЄС. Ці принципи визначають порядок, критерії та методологію оцінки нових держав-членів і були суттєво оновлені у 2020 році з ухваленням Європейською комісією нової методології розширення.

До ключових принципів розширення належать:

Сувора обумовленість (кондиціональність): просування країни-кандидата на шляху до ЄС безпосередньо залежить від виконання нею конкретних вимог, насамперед Копенгагенських критеріїв (політичних, економічних та адміністративно-інституційних). ЄС оцінює реальні результати імплементації реформ, а не лише формальне ухвалення законів. Принцип «Фундаментальні сфери передусім» (Fundamentals First): цей підхід вимагає, щоб переговорний кластер №1, який охоплює верховенство права, правосуддя, фундаментальні права, функціонування демократичних інституцій та економічні реформи, відкривався першим і закривався останнім. Прогрес у цих сферах є передумовою для відкриття інших переговорних розділів і визначає загальний темп переговорів. Принцип зворотності (Reversibility): гарантує здатність ЄС реагувати на стагнацію або відкат у проведенні реформ (особливо у сфері правосуддя та демократії) в країні-кандидаті. Застосування цього принципу дозволяє Європейській раді призупинити переговори про вступ, повторно відкрити вже закриті розділи або призупинити фінансову допомогу. Принцип власних заслуг (принцип регати): кожна країна-кандидат оцінюється виключно на основі її індивідуальних досягнень. Держави не об'єднуються в нерозривні групи (блоки) для одночасного вступу; швидкість приєднання залежить від індивідуального темпу адаптації національного законодавства до acquis ЄС.

Поточний порядок денний Ця програма розширення Європейського Союзу стосується Туреччини, держав Західних Балкан та Східної Європи — Албанії, Боснії та Герцеговини, Косово, Північної Македонії, Чорногорії та Сербії, Молдови і України. Ці держави повинні домовитись про умови вступу до ЄС із чинними країнами-членами та узгодити своє внутрішнє законодавство із законодавством ЄС до вступу.

Туреччина має давню заявку на співпрацю з ЄС, але переговори про їх приєднання зупинились з 2016 року. Це пов'язано з політичними проблемами, пов'язаними зі вступом країни. Що стосується країн Західних Балкан, то ЄС пообіцяв включити їх після їхніх громадянських воєн: фактично дві держави вступили (Словенія та Хорватія), є п'ять кандидатів (Албанія, Боснія і Герцеговина, Північна Македонія, Сербія та Чорногорія), а Косово має договір про вступ.

Є інші держави в Європі, які або прагнуть до членства, або потенційно можуть подати заявку, якщо їхні поточні зміни у зовнішній політиці або ЄС подасть сигнал про те, що вони можуть бути включені до порядку денного розширення. Однак це формально не є частиною поточного порядку денного, який вже відкладається через двосторонні суперечки на Балканах та труднощі з повною реалізацією acquis communautaire (прийнятого органу законодавства ЄС).

У 2005 році Європейська Комісія запропонувала у стратегічному документі, що поточний порядок денний про розширення може потенційно заблокувати можливість майбутнього приєднання Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови та України. Оллі Рен, єврокомісар з питань розширення між 2004 і 2010 роками, іноді зазначав, що ЄС повинен «уникати надмірного розтягування нашого потенціалу, а натомість консолідувати нашу програму розширення», додавши, «це вже є складною програмою для нашого процесу вступу».

Раніше нормами для розширень було бачити одночасне входження кількох учасників до Союзу. Єдиними попередніми розширеннями однієї держави були прийняття Греції у 1981 році та прийняття Хорватії у 2013 році.

Однак члени ЄС попередили, що після значного впливу п'ятого розширення в 2004 році в майбутньому буде застосовано більш індивідуальний підхід, хоча вступ пар або невеликих груп країн, швидше за все, буде збігатися.

Асоційоване тріо

Грузія, Молдова та Україна ратифікували Угоду про асоціацію з ЄС, а в 2014 році Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій стверджується, що «відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз, Грузія, Молдова та Україна, а також будь-яка інша європейська країна, яка має європейську перспективу, може подати заявку на членство в ЄС з дотриманням принципів демократії, поваги до основних свобод і прав людини, прав меншин та забезпечення верховенства прав». Вони також увійшли до поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС, яка створює «рамку для модернізації […] торгових відносин та економічного розвитку шляхом відкриття ринків шляхом поступового скасування митних тарифів і квот, а також шляхом широкого гармонізація законів, норм і правил у різних галузях торгівлі, створення умов для узгодження ключових галузей» їх економіки зі стандартами ЄС.< EU-Ukraine Deep and Comprehensive Free Trade Area . trade.ec.europa.eu. Однак у 2010-х роках ЄС не наважився на початок розширення на пострадянський простір.

Грузія

Молдова

Україна

Угода про асоціацію України з ЄС була підписана в 2014 році та стала чинною в 2017 році. 28 лютого 2022 року, в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну, президент України Володимир Зеленський підписав заявку на членство України в ЄС. Також разом із головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком і прем'єр-міністром Денисом Шмигалем було підписано Спільну заяву. У документах ідеться про те, що Україна поважає цінності, закріплені у статті 2 Договору про Європейський Союз, і має честь подати заявку на членство відповідно до статті 49 цього Договору. Україна проситиме розглянути заявку за спеціальною процедурою, тобто невідкладно почати формальний процес, що приведе до надання державі статусу кандидата на членство.

1 березня 2022 року Європейський парламент переважною більшістю голосів затвердив резолюцію, яка рекомендує державам-членам ЄС працювати над наданням Україні статусу кандидата на вступ. 23 червня 2022 року на саміті Європейської ради, що розпочався в Брюсселі, Україна та Молдова офіційно отримали статус країн-кандидатів. У грудні 2023 року Єврорадою ухвалено рішення про початок переговорів"Перемога, що додає сил". ЄС підтримав початок переговорів про членство України, BBC, 25 червня 2024 офіційно оголосили про початок переговорів про вступ.

Західні Балкани

Саміт Європейської Ради 2003 року в Салоніках визначив інтеграцію Західних Балкан пріоритетом розширення ЄС. Це зобов'язання було прийнято з метою стабілізації регіону внаслідок Югославських війн — серії етнічних воєн до 1990-х років, що призвели до розпаду Югославії.

Словенія, перша колишня югославська країна, яка здобула незалежність, приєдналася до ЄС у 2004 році, за нею — Хорватія у 2013 році.

Албанія, Сербія, Північна Македонія та Чорногорія — усі країни-кандидати, які ведуть переговори. Боснія і Герцеговина подала заявку на приєднання та отримала статус кандидата 15 грудня 2022 р., тоді як Косово, яке проголосило незалежність у 2008 році, не визнається усіма країнами ЄС.

Сербія і Чорногорія можуть приєднатися до Європейського Союзу в 2025 році. Європейська Рада схвалила початок переговорів з Північною Македонією та Албанією 26 березня 2020 року, і вони можуть приєднатися після 2025 року.

Болгарія заблокувала переговори про вступ Північної Македонії до ЄС. 18 липня 2022 року ЄС погодився почати перемовини про вступ з Албанією та Північною Македонією.

Туреччина

Кандидатура Туреччини для вступу до ЄС була предметом великого значення та суперечливих питань з моменту її надання в 1999 році. Туреччина мала історично тісні зв'язки з ЄС, маючи угоду про асоціацію з 1964 року, перебуваючи в митному союзі з ЄС з 1995 року і спочатку подав заявку на вступ у 1987 р. Лише після саміту в Брюсселі 17 грудня 2004 р. (після великого розширення 2004 р.) Європейська рада оголосила, що переговори про членство з Туреччиною були офіційно відкриті 3 жовтня 2005 р.

Туреччина є тринадцятою за величиною економікою у світі і є ключовою регіональною державою. У 2006 році міністр закордонних справ Швеції Карл Більт заявив, що «[приєднання Туреччини] надасть ЄС вирішальної ролі для стабільності у східній частині Середземного моря і Чорного моря, що явно відповідає стратегічним інтересам Європи.»

Однак інші, такі як колишній президент Франції Ніколя Саркозі та канцлер Німеччини Ангела Меркель, продовжують протидіяти членству Туреччини. Противники стверджують, що Туреччина не поважає ключові принципи, які очікуються в умовах ліберальної демократії, такі як свобода вираження поглядів. Велика кількість населення Туреччини також змінить співвідношення сил у представницьких європейських інституціях. Після вступу до ЄС 84 мільйони жителів Туреччини подарували б їй найбільшу кількість депутатів Європарламенту. Це стане найбільш густонаселеною країною в ЄС. Інша проблема полягає в тому, що Туреччина не визнає одну державу ЄС, Кіпр, через кіпрську суперечку, а уряд Кіпру блокує деякі розділи переговорів Туреччини.