Ятвя́гія — середньовічна країна балтського народу ятвягів. Розташовувалася у Східній Європі, в межиріччі Німана і Західного Бугу, на межі сучасних Польщі (Підляшшя), Білорусі (Берестейщина, Гродненщина) і південно-західної Литви. Центральним містом був Дорогичин. До Х ст. була самостійною, згодом з перервами підпорядковувалася Русі. У XIII ст. була місцем боїв між ятвягами, русами, поляками і хрестоносцями. З кінця ХІІІ ст. поділена між Руським королівством, Великим князівством Литовським і Тевтонським орденом. У руських літописах згадується як Ятвязька земля; у німецьких — як Судовія.
Назва Ятвягія (, , У папських буллах ХІІІ ст. (Jadźwingi // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego... 1882, Т. III, S. 364).) Ятвязька земля () — у руських літописахПСРЛ, Т. 2, Стб. 810.. Ятвязька волостьЛітопис руський... С. 362 Єтвязь () СудовіяПопов Борис Иванович: Глава 8 ГЕДИМИНОВИЧИ И ЯТВЯГИ (, , )География Пруссии // «Исследования стран Балтии», Терминологический словарь. Anzhalika Dubasava. Дайнова
Історія Землі Ятвігії входили до складу Київської Русі. В договорі 944 року між київським князем Ігорем і Візантійською імперією перераховано послів багатьох земель Русі, один з яких був Ятвіаг Гунарев (Jatviag Gunarev). Це є першою письмовою згадкою про ятвігів.
З кінця Х ст. Ятвягія стала об'єктом агресії руських князівСиниця 2013, С. 766.. Так, 983 року київський князь Володимир Святославич пішов походом у землю ятвягів і здобув їїПСРЛ, Т. 2, Стб. 69; Літопис руський... С. 49.. 1038 року його син і наступник Ярослав Мудрий так само ходив проти ятвягів і здобув перемогуПСРЛ, Т. 2, Стб. 141; Літопис руський... С. 92.. Головним мотивом цих акцій, слід думати, була необхідність захистити від ятвязьких набігів західні регіони Київської Русі. Саме з розселенням полонених Ярославом Мудрим ятвягів пов'язують кілька курганних могильників 1-ї половини — середини ХІ ст., розташовані в околицях Новограда-Волинського (насипи цих курганів мають кам'яні елементи, що нетипово для слов'янських поховальних пам'яток).
Русько-ятвязьке протистояння поновилося у ХІІ ст., з постанням Володимирського князівства на південних кордонах Ятвягії. Зокрема, 1112 року володимирський князь Ярослав Святополкович, правнук Ярослава Мудрого, звитяжно воював у Ятвязькій земліПСРЛ, Т. 2, Стб. 273; Літопис руський... С. 169.. Взимку 1196—1197 років володимирський князь Роман Мстиславич здійснив каральний похід на ятвягів, які набігали на його князівство, й попалив Ятвязьку волостьПСРЛ, Т. 2, Стб. 702; Літопис руський... С. 362..
Князь ятвігів Нетимир (Netimeras) був навернений до християнства Бруно Кверфуртським в 1009 році. 1170 року Роман Мстиславич, що правив в Володимир-Волинському князівстві підкорив собі ятвягів.
З 13-го століття ятвяги стали здійснювати набіги на сусідні князівства: Мазовецьке, Люблінське та Волинське поки Конрад I Мазовецький та король Данило Галицький знову підкорили їх землі.
У 1264, герцог Кракова Болеслав V організував експедицію проти Ятвігії. 23 червня 1264 дві армії зустрілися біля Брянську. Битва при Брянську тривали два дні, армія Кракова перемогла ятвязьку армію на чолі з князем Коматом, який був убитий.
У 1280-х роках північні землі Ятвягії були частково завойовані Орденом тевтонських лицарів; деякі ятвяги перейшли до Великого князівства Литовського.
27 вересня 1442 року підписанням Мельнської мирної угоди було завершено Голубську війну. Договір остаточно розділив Ятвігію між Орденом тевтонських лицарів, Польським Королівством і Великим князівством Литовським.
Терени Дорогочинська земля, Дорогичин
Матвій Стрийковський у своїй «Хроніці польській, литовській, жмудській і всієї Русі» (1582) визначав межі Ятвязької землі станом на XVI ст. таким чином:
Примітки
Бібліографія Джерела
Stryjkowski, M. Kronika polska, litewska, żmudzka i wszystkiéj Rusi. Królewiec, 1582.
Довідники Синиця, Є. В. Ятвяги //
Кибинь А. С. // «От Ятвязи до Литвы. Русское пограничье с ятвягами и литвой в X—XIII веках», Серия: Исторические исследования, изд. «Квадрига», 2014 г., 272 с., ISBN 978-5-91791-131-1
Посилання