Підводні човни класу «Огайо» () — серія американських стратегічних атомних підводних човнів з балістичними або крилатими ракетами. Клас «Огайо» включає 14 підводних човнів з балістичними ракетами (ПЧАРБ — підводний човен атомний з ракетами балістичними) і 4 підводні човни з крилатими ракетами (ПЧАРК — підводний човен атомний з ракетами крилатими). Кожен підводний човен класу «Огайо» має водотоннажність 18 750 тонн у зануреному стані і є найбільшими підводними човнами, які будь-коли будувалися для ВМС США.

Як і їхні попередники, підводні човни класу «Бенджамін Франклін» і «Лафаєт», ПЧАРБ «Огайо» є частиною ядерної тріади США разом зі стратегічними бомбардувальниками ПС США і міжконтинентальними балістичними ракетами. Усі 14 ПЧАРБ разом несуть близько половини активних стратегічних термоядерних боєголовок США, а кожен «Огайо» несе по 24 МБР Trident. Хоча ракети Trident не мають заздалегідь визначених цілей, коли підводні човни виходять на патрулювання, їм швидко можуть бути призначені цілі за допомогою стратегічного командування США, яке розташовано в штаті Небраска, через захищені й постійні радіокомунікаційні канали, включно з системами дуже низької частоти.

Усі підводні човни класу «Огайо», крім «Генрі Джексона», названі на честь штатів США, що раніше за традицією ВМС США було зарезервовано для лінкорів і пізніше для крейсерів. Підводні човни класу «Огайо» поступово буде замінено підводними човнами класу «Колумбія», починаючи з 2031 року.

Історія Проєктування таких підводних човнів розпочалося ще наприкінці 60-х років XX ст. Ними планувалося замінити ПЧАРБ класів «Бенджамін Франклін» і «Лафаєт», які увійшли до складу ВМФ США у 1965—1967 роках. У червні 1974 року був укладений контракт з General Dynamics на будівництво першого човна такого класу з назвою «Огайо». Але в силу різних технічних і організаційних проблем ходові випробування розпочалися лише у квітні 1979 року, а переданий він був флоту в листопаді 1981 року. Перші вісім підводних човнів класу «Огайо» спочатку були озброєні 24 балістичними ракетами Trident I C4. Починаючи з дев'ятого підводного човна, «Теннессі», човни почали оснащувати більшими, триступеневими ракетами Trident II D5. Ракета Trident I несе вісім незалежно націлюваних бойових блоків, тоді як Trident II несе 12, що загалом забезпечує більшу руйнівну силу та кращу точність порівняно з Trident I. Починаючи з човна «Аляска» у 2000 році, ВМС США почали переобладнувати решту своїх підводних човнів з балістичними ракетами, озброєних ракетами C4, для оснащення ракетами D5. Це завдання було завершене в середині 2008 року. Перші вісім підводних човнів базувалися в Бангорі, штат Вашингтон, щоб замінити підводні човни з ракетами Polaris A3, які тоді виводилися з експлуатації. Решта 10 підводних човнів спочатку базувалися в Кінгс-Бей, штат Джорджія, замінивши підводні човни з ракетами Poseidon Атлантичного флоту. В 1997 році було закінчено передачу флоту усіх човнів цього класу, у кількості 18 штук. В Атлантичний флот США було направлено 10 таких човнів, а в Тихоокеанський — 8.

З 2002 року це єдиний клас ракетоносіїв, які є на озброєнні ВМС США.

ПЧАРБ/ПЧАРК конверсія

У 1994 році дослідження «» визначило, що з 18 підводних човнів класу «Огайо», які мали бути на озброєнні ВМС США, 14 буде достатньо для стратегічних потреб США. Було прийнято рішення переобладнати чотири човни класу «Огайо» в ПЧАРК (англ. SSGN), здатні виконувати конвенційні удари по суші та спеціальні операції. У результаті чотири найстаріші човни цього класу — «Огайо», «Мічиган», «Флорида» та «Джорджія» — поступово почали процес переобладнання наприкінці 2002 року і повернулися до активної служби до 2008 року. Ці човни змогли нести 154 крилаті ракети «Томагавк» і 66 спецоперативників, а також отримали інші можливості та модернізації. Вартість переобладнання одного човна становила близько 1 мільярда доларів США (у цінах 2008 року).

Під час переобладнання цих чотирьох підводних човнів у SSGN, п'ять інших підводних човнів — «Пенсильванія», «Кентуккі», «Небраска», «Мен» і «Луїзіана» — були передані з Кінгс-Бей до Бангору. Подальші передислокації відбувалися відповідно до змін стратегічних цілей США.

У 2011 році підводні човни класу «Огайо» виконали 28 стримувальних патрулювань. Кожне патрулювання триває близько 70 днів. Чотири човни одночасно перебувають у режимі «максимальної тривоги» у визначених патрульних районах. З січня по червень 2014 року «Пенсильванія» здійснила патрулювання тривалістю 140 днів, що стало найдовшим на той момент.

Під час переобладнання 22 з 24 пускових шахт (2,2 м в діаметрі) ракет «Трайдент», вони були модифіковані для розміщення великих систем вертикального пуску, одна з конфігурацій яких може містити кластер з семи крилатих ракет «Томагавк». У цій конфігурації човен може нести максимум 154 крилаті ракети, що еквівалентно кількості ракет, зазвичай розгорнутих у надводній бойовій групі. Інші можливі варіанти включають нові покоління надзвукових і гіперзвукових крилатих ракет, балістичні ракети середньої дальності, безпілотні літальні апарати, ADM-160 MALD, сенсори для протичовнової війни або місій з розвідки та спостереження, а також системи боротьби з мінами, такі як AN/BLQ-11 Long Term Mine Reconnaissance System.

Пускові шахти також мають місце для зберігання контейнерів, що можуть продовжити час передової дислокації спецпідрозділів. Інші дві шахти ракет «Трайдент» переобладнані на шлюзи для водолазів. Для спеціальних операцій на ці човни можуть встановлюватися док-камери Dry Deck Shelter та надмалі підводні човни Dry Combat Submersible (які замінили Advanced SEAL Delivery System). Човен зможе розмістити до 66 спецоперативників, таких як морські котики ВМС або команди MARSOC Корпусу морської піхоти США. Поліпшене комунікаційне обладнання, встановлене під час модернізації, дозволяє SSGN виконувати функції секретного передового командного центру.

26 вересня 2002 року ВМС США уклали контракт з General Dynamics Electric Boat на суму 442,9 мільйона доларів для початку першої фази програми переобладнання підводних човнів у ПЧАРК. Ці кошти покривали лише початкову фазу переобладнання для перших двох човнів за графіком. Додаткові кошти були передбачені в бюджеті 2002 року — 355 мільйонів доларів, у бюджеті 2003 року — 825 мільйонів, у бюджеті 2004 року — 936 мільйонів, 2005 року — 505 мільйонів і 2006 року — 170 мільйонів. Отже, загальна вартість переобладнання одного човна становить трохи менше 700 мільйонів доларів.

У листопаді 2002 року «Огайо» увійшов до сухого доку, розпочавши 36-місячний процес заправки та переобладнання ракет. 9 січня 2006 року компанія Electric Boat оголосила про завершення переобладнання. Переобладнаний «Огайо» повернувся до флоту в лютому 2006 року, «Флорида» — у квітні 2006 року. Переобладнаний «Мічиган» був переданий у листопаді 2006 року, а «Огайо» вперше вийшов у море в жовтні 2007 року. «Джорджія» повернулася до флоту в березні 2008 року в Кінгс-Бей. Очікується, що ці чотири SSGN залишатимуться в експлуатації до 2023–2026 років. Після цього їхні можливості замінять підводні човни класу «Вірджинія» з модулем Virginia Payload.

Скорочення ракетних шахт У рамках договору СНО-III (новий договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь) у 2017 році на кожному підводному човні класу ПЧАРБ (англ. SSBN) було деактивовано чотири шахти, зменшивши кількість ракет до 20 на човен.

Конструкція Міцний корпус розділений водонепроникними перегородками на чотири відсіки і одну відгородку.

Перший відсік знаходиться в носовій частині. Він розташований на чотирьох палубах і складається з трьох груп приміщень різного призначення: бойового: центральний пост, пост управління стрільбою, торпедне відділення, радіорубка гідроакустична рубка забезпечення: обчислювальний комплекс, вентиляційна, приміщення для кондиціонерів, насосна, акумуляторна побутового: офіцерська кают-компанія, кімната відпочинку, буфет, камбуз, їдальня для рядових, офіцерські каюти, медпункт, навчальні класи, аварійно-рятувальні засоби.

Другий (ракетний) відсік займає третину міцного корпусу і також розташований на чотирьох палубах. Там знаходяться 24 шахтні пускові установки, пускове і контрольно-перевірочне обладнання, навчальний клас, спальні місця для бойового розрахунку ракетного комплексу.

Відгородка є суміжною з ракетним відсіком, там розміщені електрогенератори, електрощитова, обладнання для регенерації повітря, осушувальні насоси.

Третій відсік є реакторним, його довжина 10 м, і там знаходяться: ядерний реактор, два парогенератори, гребний електродвигун, перетворювач струму, допоміжна дизельна установка, насосна станція, компресор, головний конденсатор, пульти управління і контролю.

Довжина четвертого (турбінного) відсіку складає 37 м. Там знаходяться два турбогенератори, дві паротурбінні установки, гребний електродвигун, перетворювачі струму, допоміжна дизель-електрична установка, гідравлічна насосна станція, головний конденсатор, пульти управління та контролю.

Корпус Корпус комбінованої конструкції: міцний корпус циліндричної форми з закінченням у вигляді зрізаного конуса продовжений оптичними закінченнями, в яких на носі розміщена сферична антена ГАС і на кормі гребний вал, яких розміщені баластні цистерни. В носовому, ракетному і кормовому відсіку є завантажувальні люки.

Міцний корпус зварений з листової високоміцної сталі марки HY (Ст)-80/100 з границею плинності 56—84 кгс/мм, товщиною 75 мм. Для збільшення міцності встановлено кільцеві шпангоути, розставлені по усій довжині корпусу. Корпус має антикорозійне покриття.

Енергетичне обладнання

Одновальна ядерна (водо-водневий реактор S8G, дві паротурбіни потужністю 60 000 к.с.), два турбогенератори 1,4 Мвт, резервний гребний двигун 325 к.с.

Діаметр реакторного відділення 12 м, довжина 16,8 м, вага 275 т. Закладене ядерне паливо є достатнім для близько 100 тис. годин активної роботи, що є еквівалентом приблизно 9-11 рокам постійного використання реактора на повній потужності або для плавання повним ходом у 280 тис. миль, а економним — 800 тис. миль.

.

Паротурбінна установка складається з двох турбін потужністю 30 тис. к.с., редуктора, конденсатора, циркуляційного насоса і паропроводів. Дві паротурбінні установки працюють на один вал, при цьому висока швидкість обертання турбін понижається редуктором до 100 об/хв і з допомогою муфти передається на гребний семилопасний гвинт діаметром 8 м, зі скошеними серпоподібними лопатями.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання РЛС ОНЦ BPS-15; ГАС — BQS-13 (активна); BQQ-6 (пасивна); BQR-19 (навігаційна); система РЕР VLR-8(V); різні системи зв'язку і навігації.

Озброєння Основним озброєнням підводних човнів класу «Огайо» є ракети, які розміщені в 24 (20 з 2017 року) вертикальних шахтах, розташованих у два поздовжні ряди за рубкою. Спочатку човни оснащувалися балістичними ракетами Trident I C4, з ними були побудовані 8 перших субмарин (SSBN-726 - SSBN-733). Починаючи з дев'ятого підводного човна, «Теннессі», човни почали оснащувати більшими, триступеневими ракетами Trident II D5. Ракета Trident II D5 оснащується двома типами бойових блоків (ББ) — W76 потужністю 100 кт і W88 потужністю 475 кт. При максимальному навантаженні ракета здатна закинути 8 блоків W88 або 14 блоків W76 на дальність 7600 км, при середньому навантаженні (4-5 ББ W88) ракета має дальність 10000-11500 км. Пуск ракет може здійснюватися з 15-20-секундним інтервалом з глибини до 30 м, при швидкості ходу близько 5 вузлів та хвилюванні моря до 6 балів. Враховуючи велику дальність дії балістичних ракет даний тип підводних човнів може наносити ураження потенційному противнику, не покидаючи порт плавбази.

Наприкінці 2002 року почався процес переобладнання найстаріших чотирьох човнів класу «Огайо» з ПЧАРБ (англ. SSBN) на ПЧАРК (англ. SSGN). В результаті човни «Огайо», «Мічиган», «Флорида» та «Джорджія» стали носіями крилатих ракет «Томагавк». Кожен ПЧАРК класу «Огайо» несе 154 крилаті ракети на борту.