B-2 Spirit ( «Спі́ріт», «Дух») — американський малопомітний стратегічний бомбардувальник, збудований за схемою «літаюче крило». Літак розробила компанія Northrop (пізніше Northrop Grumman) як головний підрядник, за участі Boeing, Hughes і Vought як основних субпідрядників. Виробництво тривало з 1988 по 2000 рік.
Призначений для прориву щільної протиповітряної оборони супротивника й доставки звичайного або ядерного бомбового навантаження. Для забезпечення малопомітності на літаку широко використані стелс-технології: літак покритий радіопоглинаючими матеріалами, створений за аеродинамічною схемою «літаюче крило», а розташування двигунів глибоко всередині фюзеляжу мінімізує інфрачервоний слід від вихлопу. Точне значення ЕПР для B-2 невідоме, але за різними оцінками становить від 0,0014 до 0,1 м²
B-2 Spirit є найдорожчим літаком у світі. Станом на 1997 рік вартість закупівлі одного B-2 становила 737 мільйонів доларів США (~$ 1,47 млрд з урахуванням інфляції станом на 2025 р.).
Станом на 2026 рік Повітряні сили США мають на озброєнні 19 B-2. Один було знищено внаслідок аварії у 2008 році, ще один, пошкоджений під час аварії у 2022 році, було знято з експлуатації. Повітряні сили планують використовувати B-2 до 2032 року, поки їх не замінять нові бомбардувальники Northrop Grumman B-21 Raider.
Історія створення
Передісторія В середині 1970-х років конструктори військових літаків дізналися про новий метод уникнення ракет і винищувачів-перехоплювачів, який сьогодні відомий як «стелс» (з англ. «малопомітність, потайність»). Ідея полягала в тому, щоб створити літак із планером, що відбиває або поглинає радіолокаційні сигнали, завдяки чому лише незначна їхня частина повертається до радара. Літак із характеристиками радіолокаційної малопомітності міг би майже непомітно пролітати повз засоби виявлення, а атакувати його можна було б лише озброєнням і системами, що не покладаються на радар. Хоча існували й інші методи виявлення, такі як спостереження неозброєним оком, інфрачервоні сканери та акустичні локатори, їхня відносно мала дальність або недостатній рівень розвитку технологій дозволяли більшості літаків залишатися непоміченими або принаймні не відслідковуваними, особливо вночі.Rao, G.A. and S.P. Mahulikar. «Integrated review of stealth technology and its role in airpower». Aeronautical Journal, v. 106 (1066), 2002, pp. 629—641.
У 1974 році DARPA (Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів) звернулося до американських авіаційних компаній із запитом на інформацію щодо максимальної ефективної радіолокаційної площі літака (ЕПР), який залишався б невидимим для радарів. Спочатку для подальшої розробки були відібрані компанії Northrop і McDonnell Douglas. Компанія Lockheed вже мала досвід у цій сфері — під час розробки літаків Lockheed A-12 та SR-71, які включали кілька елементів малопомітності, зокрема нахилені вертикальні стабілізатори, використання композитних матеріалів у ключових місцях і спеціальне покриття поверхні з радіопоглинаючими фарбами. Ключовим нововведенням стало використання комп'ютерного моделювання для прогнозування радіолокаційного відбиття від плоских поверхонь, що дозволило створити дизайн «фасетованого» літака. Розробка перших таких моделей почалася у 1975 році з проєкту Have Blue — зразка, створеного Lockheed для випробування цієї концепції.«Stealth Aircraft.» U.S. Centennial of Flight Commission, 2003. Retrieved 5 November 2012.
Плани були добре опрацьовані вже влітку 1975 року, коли DARPA розпочало проєкт Experimental Survivability Testbed (Експериментальний стенд для випробування живучості). У першому етапі випробувань контракти отримали компанії Northrop і Lockheed. У квітні 1976 року Lockheed отримала єдиний контракт на другий етап випробувань, що призвело до запуску програми Have Blue, а вже у грудні 1977 року відбувся перший успішний політ літака Have Blue «HB1001». Згодом програма Have Blue переросла у створення малопомітного ударного літака F-117, а зрештою — у створення бомбардувальника B-2.
Компанія Northrop також працювала над засекреченим демонстратором технологій — літаком Tacit Blue, розробка якого тривала у 1979 році на базі «Зона 51». Він слугував для розвитку стелс-технологій, малопомітності (LO, ), електродистанційної системи керування польотом (ЕДСК, ), вигнутих поверхонь, композитних матеріалів, систем електронної розвідки та експериментальної платформи для ведення розвідки поля бою. Технології стелс, розроблені в рамках цієї програми, пізніше були впроваджені в інші серійні моделі літаків, зокрема в стратегічний бомбардувальник B-2.The integrator, Northrop Grumman (newspaper), Vol. 8, No. 12; 30 June 2006, p. 8. author: Carol Ilten.
Проєкт «ATB» До 1976 року програми малопомітності досягли такого рівня розвитку, що поява стратегічного малопомітного бомбардувальника великої дальності стала реальною. Президент Джиммі Картер дізнався про ці розробки у 1977 році, і саме це стало однією з головних причин скасування проєкту B-1 Lancer. На початку 1978 року було замовлено подальші дослідження, до того моменту вже відбувся політ апарата Have Blue, який підтвердив життєздатність концепцій. Під час президентської виборчої кампанії 1980 року, яка почалась у 1979 році, Рональд Рейган неодноразово заявляв, що Картер має слабку оборонну політику, і використовував скасування B-1 як головний приклад. У відповідь, 22 серпня 1980 року адміністрація Картера публічно розкрила, що Міністерство оборони США працює над розробкою малопомітних літаків, зокрема бомбардувальників.
Програма «Бомбардувальник передових технологій» (ATB; ) була розпочата у 1979 році. Повномасштабна розробка цього засекреченого проєкту відбувалась під кодовою назвою «Aurora». Після оцінки пропозицій компаній, конкурс ATB звузився до двох команд: Northrop/Boeing і Lockheed/Rockwell, кожна з яких отримала контракт на подальші дослідження. Обидві команди використовували концепцію літака у формі «літаючого крила». Пропозиція Northrop мала кодову назву «Senior Ice», а пропозиція Lockheed — «Senior Peg». Northrop вже мала досвід у створенні літаків з формою «літаючого крила»: YB-35 і YB-49. Конструкція Northrop була більшою і мала округлі форми, тоді як конструкція Lockheed була гранчастою і включала невеликий хвіст. У 1979 році дизайнер Гел Маркарян створив ескіз літака, який мав значну схожість з остаточним проєктом.Sweetman 1991, pp. 21, 30.
20 жовтня 1981 року проєкт ATB від Northrop був обраний замість розробки Lockheed/Rockwell. Літак отримав позначення B-2 та ім'я «Spirit» (). У середині 1980-х років конструкція бомбардувальника була змінена у зв'язку зі зміною профілю місії — з польоту на великій висоті на низьковисотний, з огинанням рельєфу місцевості. Ця зміна затримала перший політ B-2 на два роки й додала приблизно 1 млрд доларів США до вартості програми. До 1989 року США таємно витратили близько 23 млрд доларів на дослідження та розробку B-2.Van Voorst, Bruce. «The Stealth Takes Wing.» Time, 31 July 1989. Retrieved 13 September 2009. Інженери та науковці з Массачусетського технологічного інституту (МІТ) допомагали оцінювати ефективність літака в рамках п'ятирічного засекреченого контракту протягом 1980-х років. Технології ATB також були використані в програмі «Advanced Tactical Fighter», яка в підсумку створила Lockheed YF-22 і Northrop YF-23, а згодом — Lockheed Martin F-22. Головним підрядником B-2 була компанія Northrop; серед основних субпідрядників — Boeing, Hughes Aircraft (нині Raytheon), GE та Vought Aircraft.
Первісно Міністерством оборони США було замовлено побудову 165 бомбардувальників.«Northrop B-2A Spirit fact sheet.» National Museum of the United States Air Force. Retrieved 13 September 2009. Через закінчення Холодної війни, внаслідок розпаду СРСР, серію збудованих літаків скоротили до 21 екземпляра.
Вперше B-2 показали громадськості 22 листопада 1988 року на заводі ПС № 42 в Палмдейлі, Каліфорнія, де його і зібрали. Перший публічний політ відбувся 17 липня 1989 року.
Секретність і шпигунство
Під час проєктування та розробки програма Northrop B-2 була «чорним проєктом» — усі залучені до неї працівники повинні були мати допуск до секретної інформації. Утім, рівень секретності був нижчим, ніж у програми Lockheed F-117: більше посадовців у федеральному уряді знали про B-2, і більше інформації було доступно. Як під час розробки, так і в період експлуатації, значні зусилля були спрямовані на збереження в таємниці конструкції та технологій B-2. Працівники, які працювали над B-2, зазвичай мали спеціальний допуск до обмеженої інформації та проходили ретельні перевірки біографічних даних, які здійснював спеціальний підрозділ ПС США.Vartaebedian, Ralph. «Defense worker loses job over his ties to India». Los Angeles Times, 16 February 1993.
Колишній автоскладальний завод Ford у Піко-Рівері, Каліфорнія, було викуплено та значно перебудовано; працівників заводу зобов'язали дотримуватись суворої конфіденційності. Щоб уникнути підозр, компоненти зазвичай закуповувалися через підставні компанії, військові чиновники відвідували об'єкт без форми, персонал регулярно проходив перевірку на детекторі брехні, а підрозділ компанії отримав назву «Відділ передових систем». Майже всю інформацію про проєкт було приховано від Управління з аудиту уряду США (GAO; ) та членів Конгресу до середини 1980-х років.
B-2 вперше був представлений публічно 22 листопада 1988 року на заводі ПС США № 42 у Палмдейлі, Каліфорнія, де здійснювалось його складання. Перегляд був суворо обмежений, і гостям заборонили бачити задню частину літака. Однак редактори Aviation Week виявили, що над зоною презентації не було обмежень повітряного простору, і зробили аерофотознімки засекреченої задньої частини літака з приглушеними вихлопами двигунів. Перший публічний політ B-2 (бортовий номер 82-1066 / AV-1) відбувся 17 липня 1989 року з Палмдейла до авіабази Едвардс.
У 1984 році працівника Northrop Томаса Патріка Кавана заарештували за спробу продати засекречену інформацію з фабрики в Піко-Рівері Радянському Союзу.AP. «Stealth bomber classified documents missing.» The New York Times, 24 June 1987. Retrieved 13 September 2009. У 1985 році його засудили до довічного ув'язнення, однак у 2001 році звільнили умовно-достроково. У жовтні 2005 року інженера-конструктора Ношіра Говадію, який працював над системою тяги B-2, заарештували за продаж засекречених даних Китаю.«Press Release.» FBI Honolulu. Retrieved:: 1 December 2010. Говадія був засуджений до 32 років позбавлення волі.Foster, Peter. «Engineer jailed for selling US stealth bomber technology to China.» The Telegram, 24 January 2011.
Виробництво ПС США спочатку планували замовити 132 літаки B-2 (165 за іншими даними), але закінчення холодної війни і відповідне скорочення фінансування, змусило зменшити цю кількість спочатку до 75 одиниць, а згодом і до 21-го літака такого типу.«Air Force names final B-2 bomber 'Spirit of America'.» fas.org, 14 July 200. Retrieved 16 June 2010. У цю кількість ввійшли прототип, п'ять передсерійних літаків і 15 серійних. Літаки B-2 Spirit збиралися на заводі Повітряних сил № 42 (Plant 42) у місті Палмдейл, штат Каліфорнія, США. Виробництво здійснювалося компанією Northrop (пізніше Northrop Grumman) за участі субпідрядників Boeing, Hughes і Vought. Процес виробництва тривав з 1988 по 2000 рік.
Перелік літаків Майже всі B-2 Spirit названі на честь американських штатів.«B-2.» fas.org. Retrieved 16 June 2010.