Соціально-педагогічна робота — різновид соціально-педагогічної діяльності, який здійснюється у певній соціальній інституції та який спрямований на точно визначений об'єкт впливу; засіб реалізації соціальної політики, як соціальний локатор, який визначає наслідки соціальної політики, і як діяльність із надання різного роду захисту, допомоги та підтримки людині, сім'ї чи спільноті у складних життєвих ситуаціях.
Основні поняття Соціальна робота — як наука про закономірності та принципи функціонування й розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин, їх динаміку під цілеспрямованим впливом організаційних, психолого-педагогічних та управлінських чинників у захисті громадянських прав і свобод особи в суспільстві. Основними поняттями соціальної роботи є соціальний захист, соціальна політика, соціальна допомога, соціальне обслуговування, соціальні послуги, соціальний патронаж, соціальна профілактика, соціальна реабілітація, соціальний супровід.
Соціально-педагогічна робота поєднує в собі кілька аспектів, котрі характеризують її як єдність таких складників: надання допомоги окремій людині чи групі людей, які опинилися в складній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу та інших видів соціальних і психолого-педагогічних послуг; актуалізація потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися в скрутній ситуації; цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціальної політики на всіх рівнях — від загальнодержавних до місцевих — з метою забезпечення соціально здорового середовища життєпобуту та життєдіяльності людини, створення системи підтримки людей, які опинилися у складній життєвій ситуації.
Перші два рівні представляють мікрорівень, третій — макрорівень соціально-педагогічної роботи.
Сфери соціально-педагогічної роботи
Неповні сім'ї Терміном «неповні» позначають категорії сімей, в яких дитина до 16 років проживає з одним із батьків, який несе за неї повну відповідальність. У більшості неповних сімей батьківські функції виконує мати. Питома вага власне «батьківських» сімей незначна — усього близько 1 %. Основні причини формування неповної сім'ї — позашлюбне народження дитини, розлучення батьків, смерть когось із них, а також економічний фактор (свідома відмова чоловіків від шлюбу та сім'ї, яку неспроможні утримувати). Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання.
Неповні сім'ї — це кризова категорія населення, яка сприймається оточенням як нормальне явище і, тому є незахищеною перед реальністю життя. Соціально-педагогічна робота у формі тренінгів, лекцій, диспутів, ігор покликана озброїти батьків і дітей з неповних сімей необхідними їм знаннями і навичками, щоб повноцінно реалізувати себе як особистість, а отже і успішно соціалізуватися.
Цю проблему досліджують ряд науковців: Максимович О. М., Постовий В. Г. розглядають неповну сім'ю як особливий світ, де існують своєрідні особливості формування індивіда; Гурко Т. А. працює над розробкою спеціальної програми соціальної роботи з даною категорією; Єршова Н. М. досліджує специфіку виховання дітей у середовищі неповної сім'ї; Фігдор Г., Мещерякова З. Ю., Боровікова Н. В., Федоренко З. А., Шмурак С. Ю., Брутман В. І., Радіонова М. С. виділили причини утворення і формування названої кризової категорії. Таким чином зростання соціально-педагогічної актуальності порушеної проблеми, її недостатнє вивчення, а також потреби практики зумовили вибір теми дослідження: «Соціально-педагогічна робота з неповними сім'ями».
Згідно з теоретичними обґрунтуваннями, довготривалий тренінг найбільш повно і широко обґрунтована форма роботи з неповними сім'ями, яка передбачає реалізацію основного змісту соціально-педагогічної роботи з неповними сім'ями: формування позитивного мислення; профілактика помилок у родинному вихованні; просвітництво з прав сім'ї та дітей; корекція стосунків сім'ї та її членів з мікросередовищем; допомога в навчанні та працевлаштуванні.
Соціальна робота з неповними сім'ями повинна полягати у психологічній і педагогічній допомозі, адже часто проблемою стає те, про що батьки і не здогадуються. Тому, перевірена на практиці тренінгова і ігрова робота — це найоптимальніший шлях соціально-педагогічної допомоги неповним сім'ям, адже вона створює оптимальні умови для самовиявлення і психологічного комфорту батьків неповних сімей, і максимально глибоко намагається розкрити потенціал дітей. За допомогою саме такої групової та індивідуальної роботи найбільш повно виявляються і корегуються всі проблеми та недоліки.
Соціально-педагогічна робота з інвалідами Комплексна соціально-педагогічна робота проводиться на різних рівнях: державними органами соціального захисту, Регіональними центрами реабілітації, соціальними службами, громадськими організаціями, спеціалізованими заклади освіти та культури. Діти-інваліди шкільного віку мають можливість у медико-соціальних установах вивчати академічні дисципліни і здійснювати підготовку до трудового життя.
Зміст роботи визначається диференційовано, у залежності від дефекту та соціальної установи. Вона може бути така: сприяння отриманню освіти, працевлаштування, вирішення житлової проблеми, оздоровлення, організація відпочинку, установлення квоти для прийому на роботу, проведення пільгової політики, стимулювання роботодавців у створенні робочих місць, створення умов для праці, взаємодія із сім'ями, які мають на утриманні інваліда.
Результатом роботи з інвалідами є досягнення виконання ними соціальних функцій, властивих здоровим людям. Під ними розуміють трудову діяльність, навчання, самостійне пересування, обслуговування, уміння застосовувати в побуті гроші, робити закупки, готувати їжу, користуватися телефоном та ін.
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування
В Україні таку роботу проводять установи освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, органи внутрішніх справ, служба у справах дітей, благодійні організації та фонди.
Систему закладів утворюють: будинки малятка, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати, спеціалізовані дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу, притулки для дітей.
Основні проблеми дітей-сиріт — слабке здоров'я, незахищеність, вразливість, підвищена тривожність, почуття неповноцінності.
Означені проблеми визначають форми та методи соціально-педагогічної роботи: розміщення дітей-сиріт у відповідні заклади, догляд, виховання, лікування, організація навчання, дозвілля, корекція, реабілітація, усиновлення, патронаж, залучення до роботи волонтерів, громадських організацій, релігійних громад.
Служба у справах дітей: захищає законні права та інтереси дітей; запобігає дитячій бездоглядності та безпритульності; надає тимчасовий притулок безпритульним дітям; захищає дітей від жорстокого поводження та насильства;
Служба у справах дітей (а в разі коли дитина виявлена на території села, селища — виконавчий орган сільської, селищної ради) разом з працівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров'я протягом доби після надходження повідомлення про дитину, яка залишилась без батьківського піклування, здійснюють обстеження умов її перебування, стану здоров'я та з'ясовують обставини за яких дитина залишилась без батьківського піклування.
Служба у справах дітей за місцем виявлення дитини та кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ здійснює тимчасове влаштування дитини, яка залишилась без батьківського піклування
Дитина тимчасово може влаштована у: притулок для дітей служби у справах дітей (заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому дітей віком від 3 до 18 років.) центр соц.-психол. реабілітації дітей (віком від 7 до 35 років, з метою відновлення та підтримки їх фізичного та психічного стану, адаптації та інтеграції у суспільство) соц.-реабілітаційний центр (дитяче містечко) (заклад соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги і подальшого влаштування дітей.) Заклад для дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування сім'ї громадян
ВІЛ-позитивні діти та їх сім'ї «Епідемія ВІЛ-інфекції — це епідемія трьох лих: ВІЛ-інфекції, стигми та дискримінації» — вдала цитата про сучасний стан проблематики життя ВІЛ-позитивних дітей та їх сімей. Права ВІЛ-позитивних людей непорушні, а порушення цих прав карається Законом — така теза повинна закріпитися у думці кожного громадянина України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я. А діти — найбільш беззахисна верства населення. Дитина, яка живе з ВІЛ, потребує ще більшої уваги та піклування, оскільки часто має серйозні розлади здоров'я та проблеми, що їх супроводжують. Таким чином, ВІЛ-позитивна дитина потребує більше захисту й піклування, ніж здорова дитина.
Психологічні проблеми, типові для близьких ВІЛ-позитивної дитини: страх стигматизації, смерті себе та дитини страх за майбутнє дитини страх фінансової неспроможності лікувати і доглядати дитину недовіра до персоналу, який здійснює допомогу дитині відсутність людей (близького оточення), з яким можна ділитися та обговорювати свої проблеми
Проблеми, з якими стикається людина з ВІЛ: втрата життєвих перспектив втрата можливостей в майбутньому втрата бажання зробити ті речі, які планувались до розкриття статусу втрата можливості поводитися так, як до цього
Соціально-педагогічна робота з ВІЛ-позитивними дітьми та сім'ями включає: ведення випадку в соціальному супроводі (в мультидисциплінарній команді фахівців) забезпечення комплексу заходів для того, щоб усі етапи процесу розкриття статусу ВІЛ-позитивній дитині в родині пройшли ефективно та корисно постійна психологічна підтримка, надання інформації про здоров'я, а також мотивації дітей взяти на себе відповідальність за своє здоров'я надання соціально-психологічних консультацій сім'ям, які виховують ВІЛ-позитивну дитину сімейне консультування, інформування проведення тренінгів серед дітей та батьків проведення навчання, надання ВІЛ-позитивним дітям соціальних послуг здійснення дозвілля, організація клубів за інтересами організація і ведення груп взаємодопомоги співпраця з закладами охорони здоров'я, навчальними закладами. надання інформаційних, консультативних, соціально-педагогічних, соціально-економічних послуг.
Центр для ВІЛ-позитивних дітей та молодіві дповідно до покладених на нього завдань: надає ВІЛ-інфікованим дітям та молоді різні види соціальних послуг (соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, юридичні та інформаційні); здійснює лікувально-оздоровчі заходи, подає в разі потреби першу невідкладну допомогу; організовує клуби за інтересами, проводить конкурси; залучає батьків або осіб, що їх замінюють, до співпраці, дає їм методичні поради; організовує роботу груп взаємодопомоги для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, а також батьків або осіб, що їх замінюють; забезпечує харчування дітей та молоді, що в ньому перебувають, відповідно до установлених норм; співпрацює із закладами охорони здоров'я, навчальними закладами та іншими організаціями, які надають допомогу ВІЛ-інфікованим дітям та молоді; направляє у разі потреби осіб, що звернулися до центру, до закладів та установ, які можуть забезпечити задоволення їх потреб.
Організації, які працюють з даною категорією клієнтів: Київський міський лівобережний (правобережний) центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді Державна установа «Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров'я України» Громадська організація «Детство без СПИДа»