Хосе Рісаль-Меркадо і Алонсо-Реалонда (; 19 червня 1861 — 30 грудня 1896) — філіппінський поет, письменник і публіцист. Був діячем національно-визвольного руху на Філіппінах. Написав два романи — «Не торкайся мене» (1887 рік) та «Флібустьєри» (1891 рік).
Раннє життя Хосе Рісаль народився 19 червня 1861 року в місті Каламба, провінція Лагуна, ставши сьомою дитиною в родині Франсіско Рісаля Меркадо () та Теодори Алонсо Реалонди (). 22 червня 1861 року він був охрещений у римсько-католицькій церкві Каламби священником Руфіно Кольянтесом, а його хрещеним батьком став філіппінський священник. Батьки Хосе були заможними орендарями асієнди та рисової ферми, що належали ордену домініканців. Родина проживала у будинку типу «бахай-на-бато» (кам'яний дім), розташованому поблизу міської площі, що було ознакою впливовості та високого соціального статусу сім'ї.
Як і багато філіппінських родин того часу, Рісалі мали змішане походження (метиси). По батьківській лінії рід Хосе простежується до китайської провінції Фуцзянь через предка на ім'я Лам-ко, китайського торговця з району Сямень (Амой), який іммігрував до Маніли у 1697 році. Лам-ко прийняв християнство під ім'ям Домінго, одружився з китаянкою-метискою і пізніше зайнявся фермерством, щоб уникнути антикитайських настроїв у Манілі. Його син, Франсіско Меркадо-і-Чінко, взяв прізвище «Меркадо», що означає «торговець», оскільки це відповідало роду занять родини. По материнській лінії предки Рісаля мали китайське, тагальське та іспанське коріння (через родину Очоа з Кавіте), а прапрадід Хосе, Еухеніо Урсуа, був японського походження. Рід матері також був пов'язаний із родиною Флорентіна — китайськими метисами з Баліуага, провінція Булакан.
Прізвище родини зазнало змін у середині XIX століття. У 1849 році генерал-губернатор Нарсісо Клаверія-і-Сальдуа видав указ про впорядкування філіппінських прізвищ за спеціальним каталогом. Хоча прізвища «Рісаль» не було в офіційному списку, родина обрала його у 1850 році. Слово «Rizal» є скороченою формою іспанського слова, що означає «другий урожай» або «зелене поле», що, на думку батька, краще відповідало їхньому фермерському бізнесу. Проте через плутанину в ділових документах батько Хосе згодом почав використовувати компромісний варіант «Рісаль Меркадо», а мати та її діти прийняли прізвище «Реалонда». У записі про хрещення батьками Хосе зазначені Франсіско Рісаль Меркадо та Теодора Реалонда.
З раннього віку Хосе демонстрував допитливий розум та інтелектуальні здібності. Його першою вчителькою стала мати, Теодора, яка була високоосвіченою жінкою для свого часу. Вона навчила сина абетки у трирічному віці, а у п'ять років він уже вмів читати й писати. Теодора також вчила Хосе складати вірші, молитися та допомагати по господарству. Пізніше його навчанням займалися дядьки, тітка та найнятий репетитор Монрой, колишній семінарист. У будинку була велика бібліотека, що налічувала тисячі книг, і хлопець виявляв неабияку жагу до навчання, часто ставлячи запитання дорослим та спілкуючись зі своєю нянею Акіліною. Ще в дитинстві він захоплювався ліпленням фігурок із воску та глини, а також малюванням.
Дитинство Рісаля історики описують як переважно щасливе, з рівним ставленням батьків до всіх дітей, проте воно було затьмарене смертю його трирічної сестри Консепсьйон у 1865 році. Хосе мав тісні стосунки зі своїм старшим братом Пасіано, який свого часу навчався у коледжі Сан-Хосе під наставництвом отця . Пасіано розповідав молодшому братові історії та пояснював політичну ситуацію в країні. Значний вплив на формування світогляду хлопчика мав також місцевий священник Леонсіо Лопес, який обговорював із ним несправедливість ставлення до філіппінського духовенства. У Хосе були домашні улюбленці: чорний пес на прізвисько Усман та поні Аліпато, якого батько подарував йому, коли хлопчикові виповнилося сім років; верхи на ньому Хосе досліджував мальовничі околиці Каламби.
Освіта
Початкова освіта Спершу Рісаль навчався у Хустініано Акіно Круса в Біньяні, оскільки його приватний репетитор помер. Він не хотів їхати далеко від Каламби; як зазначав Рауль Фернандес, день, проведений у рідному місті, «здавався йому днем, проведеним у раю». Його школа розташовувалася в будинку вчителя, невеликій хатині з пальмового листя (ніпа), неподалік від дому його тітки. Вчитель був обізнаним, але суворим. Рісаль намагався поліпшити свої знання латини та іспанської мови. Йому не подобалося життя в Біньяні, яке він описував як «велике і багате, але потворне й похмуре». У навчанні широко використовувалося заучування напам'ять, а уроки чергувалися з покараннями. За словами Рафаеля Пальми, хлопець почувався приниженим. Через глузування одного з однокласників щодо його слабкого знання іспанської мови Рісаль був втягнутий у бійку, у якій згодом переміг. Це закріпило за ним репутацію маленького, але сильного хлопчика.
Рісаль прокидався рано і відвідував месу о 4:00 ранку. Якщо меси не було, він займався навчанням. Після цього він снідав і йшов на заняття. О 10:00 ранку він залишав школу для обіду, після чого знову вчився. О 14:00 він повертався до школи й виходив звідти через три години, після чого короткий час грав із друзями. Повернувшись додому, він вечеряв і знову грав. Отримавши листа від родини, Рісаль залишив Біньян у 1870 році на пароплаві «Талім». Провівши Різдво з родиною, було вирішено, що він не повернеться до Біньяна, а вступить до середньої школи в Манілі.
Середня освіта Родина Рісаля була відомою та мала зв'язки з місцевими монахами та алькальдом (мером) Лагуни. Ніхто в Каламбі не мав власної землі; власниками були монахи-домініканці. Коли у мешканців виникли фінансові проблеми, монахи підвищили орендну плату — рішення, проти якого виступив Франсіско Меркадо. 17 лютого 1872 року було страчено священників . Через опозицію родини до дій уряду брат Рісаля, Пасіано, був пов'язаний зі стратою. Поки Рісаль чекав липня, місяця початку навчання в Манілі, Хосе Альберто, двоюрідний брат Теодори, звинуватив останню у спробі його отруїти. Оскільки Альберто був одним із найбагатших людей у Біньяні, алькальд ув'язнив Теодору; їй довелося йти пішки 30 кілометрів до найближчої в'язниці босоніж. Ця подія змусила Рісаля втратити довіру до людей. Справа тривала два з половиною роки, після чого Теодору нарешті звільнили.
Він вступив до після того, як його брат звернувся по допомогу до одного зі своїх друзів; спочатку школа відмовила йому, оскільки навчальний семестр уже розпочався. При вступі до школи він відкинув останні три імені, що складали його повне ім'я, за порадою брата та родини Меркадо, скоротивши його до «Хосе Протасіо Рісаль». Про це він пізніше писав: «Моя сім'я ніколи не звертала особливої уваги [на наше друге прізвище Рісаль], але тепер мені довелося його використовувати, що надало мені вигляду позашлюбної дитини!».
До вступу до його знання іспанської були незначними. Його розуміння мови значно поліпшилося протягом навчального семестру, що принесло йому титул «імператора» класу. Зростала і його любов до книг. Протягом першого року перебування в університеті, зокрема в першому семестрі, він виграв перший приз у конкурсі релігійних малюнків. Свою обідню перерву він витрачав на приватні уроки іспанської мови в . У другому семестрі він не докладав значних зусиль для збереження стипендії — часто обурюючись деякими зауваженнями свого професора, — проте отримав оцінку «відмінно». На другому курсі в Атенео-де-Маніла він знову став «імператором» класу й досяг успіхів у всіх предметах, за що був нагороджений золотою медаллю. У березні 1874 року він повернувся до Каламби на літні канікули. На третьому курсі в Атенео-де-Маніла він став інтерном, будучи найкращим у всіх класах і отримавши п'ять золотих медалей. Він знову повернувся до Каламби на літні канікули. Рісаль повернувся до Маніли в червні 1876 року на свій останній рік в Атенео-де-Маніла й вважався найздібнішим учнем у школі. Рісаль закінчив навчання 23 березня 1877 року і отримав атестат про середню освіту зі ступенем бакалавра мистецтв. Він здобув численні призи та нагороди.
Вища освіта
Для здобуття вищої освіти Рісаль вступив до . У квітні 1877 року він був офіційно зарахований до навчального закладу на курс філософії та літератури; спочатку він вагався, який курс обрати, але зупинився на цьому на бажання батька. В університеті він брав участь у численних літературних конкурсах. Одночасно він проходив професійний курс із землеміряння , досягаючи успіхів у всіх предметах. Він також активно брав участь у позакласних заходах в Атенео-де-Маніла, будучи офіцером Маріанської конгрегації та членом Товариства природничих наук. Коли Рісалю було 17 років, він склав випускний іспит, але диплом йому видали лише 25 листопада 1881 року через його неповноліття. Дізнавшись, що його мати втрачає зір, він вирішив перевестися на медичний факультет Санто-Томас під час другого року навчання в університеті. Він залишався в Санто-Томас ще чотири роки.
Під час перебування в та написав численні літературні твори. Поема «A La Juventud Filipina» («Філіппінській молоді»), яку він подав на конкурс Художньо-літературного ліцею Маніли 1879 року і яка здобула перемогу, закликала молодь наполегливо працювати та творити світле майбутнє. П'єса «El Consejo de Dioses» («Рада богів»), переможниця конкурсу Ліцею Маніли 1880 року, зображує події на горі Олімп, де грецькі боги сперечаються про найкращого морального письменника. Сарсуела «Junto Al Pasig» («Біля річки Пасіг»), поставлена в , розповідає про хлопчика, якого Сатана спокушає покинути католицьку віру, проте той відмовляється зрадити свої переконання.
Навчання в Європі
Без відома та згоди батьків, але за таємної підтримки брата Пасіано та дядька Антоніо, у травні 1882 року він сам вирушив на навчання до Іспанії. Рісаль виїхав 1 травня: Пасіано розбудив його на світанку, щоб відправити до Біньяна, а потім до Маніли. Він попрощався з батьками, які вважали, що він їде до Маніли, а не за кордон, і поїхав на карроматі — двоколісному пасажирському екіпажі, запряженому одним поні. Двічі змінивши карромати, Рісаль прибув до Маніли. 2 травня він відвідав друзів, а наступного дня його супроводили до річки Пасіг. Рісаль сів на пароплав «Сальвадора», що прямував до Сінгапуру. Прибувши в цю країну, він пересів на французький корабель «Джемна», що прямував до Європи. Корабель робив зупинки в Коломбо та проходив через Суецький канал. 12 червня судно пришвартувалося в Марселі. Потім Рісаль сів на потяг до Іспанії, куди прибув 16 червня.
У листопаді 1882 року він вступив до Центрального університету Мадрида на два курси — медицини та філософії й літератури. Він брав приватні уроки французької, німецької та англійської мов, а також займався живописом, скульптурою, фехтуванням і стрільбою. Перебуваючи в Іспанії, Рісаль приєднався до Іспано-філіппінського гуртка () — реформаторської організації, що складалася з філіппінців та іспанців, — і на їхнє прохання створив вірш «Me Piden Versos» («Мене просять віршів»). Рісаль жив дуже економно, купуючи книги щоразу, коли вдавалося заощадити гроші. Оскільки йому було наказано не працювати, щоб зосередитися на навчанні, він часто залежав від фінансової допомоги, яку надсилав Пасіано. Цих коштів не вистачало, тож Рісаль іноді голодував. У цей час він не міг навіть прийняти ванну, оскільки ця послуга була платною.