Сполучене королівство Португалії, Бразилії й Алгарве — держава, що існувала з 1815 до 1825 року на територіях сучасних Португалії та Бразилії, а також на територіях колоніальних володінь Португалії в Африці, Азії й островах в Атлантичному океані, що їй належали.
Багатоконтинентальна монархія, що була утворена шляхом піднесення португальської колонії під назвою Штат Бразилія до статусу королівства та одночасного об’єднання цього Королівства Бразилія з Королівством Португалія та Королівством Алгарве, утворюючи єдину державу, що складається з трьох королівств.
Сполучене Королівство Португалії, Бразилії та Алгарве було утворено в 1815 році після переїзду португальського двору до Бразилії під час наполеонівського вторгнення до Португалії, і воно продовжувало існувати приблизно рік після повернення двору до Європи, будучи де-факто скасовано в 1822 році, коли Бразилія проголосила свою незалежність. Розпад Сполученого Королівства був прийнято Португалією та офіційно оформлено де-юре в 1825 році, коли Португалія визнала незалежну Бразильську імперію.
Під час свого існування Сполучене Королівство Португалії, Бразилії та Алгарве не відповідало всій Португальській імперії: скоріше Сполучене Королівство було трансатлантичною метрополією, яка контролювала Португальську колоніальну імперію з її заморськими володіннями в Африці та Азії.
Таким чином, з точки зору Бразилії, підвищення до рангу королівства та створення Сполученого Королівства означало зміну статусу від статусу колонії до статусу рівноправного члена політичного союзу. На хвилі Ліберальної революції 1820 року в Португалії спроби поставити під загрозу автономію і навіть єдність Бразилії призвели до розпаду союзу.
Історія Утворення Сполучене королівство Португалії, Бразилії та Алгарве виникло внаслідок війни Португалії з наполеонівською Францією . В 1808 португальський принц-регент (майбутній король Жуан VI) разом зі своєю недієздатною матір'ю (королевою Марією I) і королівським двором втік через океан до колонії Бразилія.
Після поразки Наполеона в 1815 році пролунали заклики до повернення португальського монарха до Лісабона; проте португальський принц-регент насолоджувався життям в Ріо-де-Жанейро, де монархія на той час була більш популярною, ніж у метрополії, і де він мав більшу свободу, і тому не поспішав повертатися до Європи. Однак прихильники повернення двору до Лісабона стверджували, що Бразилія є лише колонією і що неправильно, щоб Португалією керували з колонії. З іншого боку, бразильська колоніальна еліта наполягала на тому, щоб Бразилія перестала бути колонією, і щоб місцеві жителі могли повністю користуватися статусом громадян метрополії. Місцеві націоналісти також підтримували цей крок, оскільки перебування двору в Бразилії означало, що Бразилія більше не підкорятиметься інтересам Португалії, а матиме рівний статус у рамках трансатлантичної монархії.
Законом, виданим принцом-регентом 16 грудня 1815 року , колонія Бразилія була зведена в ранг королівства, і тим самим законом королівства Португалія, Бразилія та Алгарве були об'єднані в єдину державу під назвою Сполучене Королівство Португалії, Бразилії та Алгарве ( відповідає сучасному португальському регіону (Алгарве).
Титули португальської королівської родини були змінені, щоб відобразити створення Сполученого королівства: титули королеви та принца-регента були відповідно змінені на королеву та принца-регента Сполученого Королівства Португалії, Бразилії та Алгарві. Титул принца Бразилії , який раніше належав спадкоємцю португальської корони, в 1817 був скасований і замінений титулом принца Сполученого Королівства . Для держави також було прийнято новий прапор та герб.
Проголошення Жуана VI королем
20 березня 1816 року королева Марія I померла в Ріо-де-Жанейро. Принц Жуан, принц-регент, був проголошений королем Жуаном VI , другим монархом Сполученого Королівства, зберігши нумерацію португальських правителів. Після періоду жалоби та деяких затримок 6 лютого 1818 року в Ріо-де-Жанейро відбулися урочистості з нагоди коронації нового короля.
У день своєї коронації Жуан VI започаткував Орден Непорочного зачаття Діви Марії Віла-Вісозської, єдиний лицарський орден, створений в епоху Сполученого Королівства. Цей орден існував у Сполученому Королівстві поряд зі старими португальськими лицарськими орденами та орденом Башти та меча, древнім орденом, який не діяв і був відроджений португальською монархією у листопаді 1808 року, коли двір вже був у Бразилії.
Повернення Жуана VI до Європи Після Ліберальної революції 1820 року в Португалії король залишив Бразилію і повернувся до європейської частини Сполученого Королівства, прибувши до Лісабона 4 липня 1821 року. Перед своїм від'їздом король, поступившись проханнями бразильських придворних, вирішив залишити свого спадкоємця, принца Педру. Указом, виданим 22 квітня 1821 року, король надав Педру титул регента Бразилії та надав йому делеговані повноваження щодо виконання загального законодавства як віце-король, тим самим надавши Королівству Бразилія відокремлену адміністрацію в рамках Сполученого Королівства. Регентство принца Педру яке забезпечило єдність бразильського народу під єдиним урядом, а й забезпечило високий рівень автономії стосовно уряду Сполученого Королівства. Наступні спроби уряду в Лісабоні урізати самоврядування Бразилії призвели до проголошення незалежності Бразилії та розпаду Сполученого Королівства.
Розпад Сполученого Королівства Підготовка до розпуску Кортеси (парламент), що зібралися в Лісабоні після Ліберальної революції 1820 для розробки Конституції Сполученого Королівства, складалися в основному з португальських делегатів. Це сталося тому, що революція була португальською за походженням, і членів кортесів було обрано у Португалії. Пізніше була обрана бразильська делегація, і бразильські делегати перетнули Атлантику, щоб приєднатися до обговорень, що вже почалися. Крім того, бразильські представники часто переслідувалися на вулицях з боку португальських громадян, які обурювалися закінченням колоніального правління Бразилією. Бразильці також були недоставлені у кортесах.
Що стосується короля, то після прибуття в Лісабон він повівся так, ніби прийняв новий політичний устрій, що виник у результаті Ліберальної революції (цю позицію він зберігав до середини 1823), за яким повноваження корони були серйозно обмежені. Регентська рада, яка була обрана кортесами для управління Португалією після революції і яка силою замінила попередніх губернаторів, повернула кермо влади монарху після його прибуття до Лісабона, але король тепер обмежувався виконанням повноважень виконавчої влади і не мав жодного впливу на розробку Конституції або на дії кортесів.
Кортеси, в яких домінувала португальська більшість, включили до Конституції положення, за якими народ Сполученого Королівства іменувався "португальською нацією". У проекті Конституції йшлося про "португальських громадян обох півкуль", кортеси також включили до запропонованої Конституції положення, що підривали основи автономії уряду Бразилії. Проект Конституції мав зберегти регентство в Королівстві Бразилія, але в ньому містилося положення, що дозволяє законодавчому органу Сполученого Королівства виключати бразильські провінції з-під юрисдикції регента. Таким чином, уряд Сполученого Королівства в Лісабоні мав би право розірвати зв'язки між бразильською провінцією та центральним урядом Бразилії, підкоривши цю провінцію безпосередньо уряду в Лісабоні. У разі ухвалення ці норми не лише підірвали б бразильське самоврядування, а й ставили під загрозу єдність бразильського народу, оскільки бразильці більше не мали б центрального уряду. Португальські депутати в кортесах навіть внесли законопроект, який би розірвав зв'язки між центральним урядом Королівства Бразилія в Ріо-де-Жанейро і деякими провінціями на північному сході Бразилії. Португальські кортеси також зажадали негайного повернення наслідного принца до Європи.
Бразильські націоналісти сприйняли ініціативи кортесів як спробу реалізації принципу "розділяй і володарюй". Вони стверджували, що як тільки положення, схвалені кортесами, будуть прийняті та виконані, Бразилія, формально залишаючись частиною трансатлантичної монархії, насправді буде повернена в стан колонії. Бразильці побоювалися розпаду Бразилії зі створенням провінцій, які безпосередньо підпорядковуються Лісабонському уряду. Крім того, формулювання в проекті Конституції, що передбачає включення колоній Португальської колоніальної імперії в Африці та Азії до складу території Сполученого Королівства, було сприйнято як намір кортесів знову звести Бразилію до положення колонії: території в Африці та Азії продовжували залишатися колоніями і піддаватися їх включенням до складу Сполученого королівства відроджувався статус Португалії як гегемона над рештою частин королівства, у тому числі над Бразилією. Деякі португальські політики відкрито закликали знову запровадити у Бразилії обмеження у зовнішній торгівлі, якими бразильські товари могли експортуватися лише у Португалію, а бразильці могли імпортувати товари лише з Португалії. Ця система, яка дозволяла метрополії Португалії здійснювати економічну експлуатацію колоній, було скасовано у Бразилії ще до створення Сполученого Королівства.
Зіткнувшись із такими настроями лісабонських політиків, бразильські прихильники незалежності змогли переконати принца Педру залишитися у Бразилії всупереч наказам кортесів. Він продовжував керувати центральним урядом Бразилії як регент і встановив, що жодні закони, декрети чи інструкції, видані португальськими кортесами чи центральним урядом Сполученого Королівства, не виконуватимуться у Бразилії без його розпорядження. Рішення принца не підкорятися указам кортесів, які вимагали цього повернення, і натомість залишитися в Бразилії як регент було урочисто оголошено 9 січня 1822 року. У лютому 1822 року принц Педру вирішив створити консультативну раду, що складається з представників, обраних для представлення кількох провінцій Бразилії, та призначити вибори до цієї ради. Його перше засідання відбулося 2 червня 1822 року. Указ принца-регента Педру про те, що закони, декрети та розпорядження з Лісабона будуть виконуватися в Бразилії лише за його указом, було опубліковано у травні 1822 року.
Погодившись кинути виклик кортесам і залишитися у Бразилії, принц Педру взяв керівництво бразильським двором. Тим самим Педру загострив конфлікт із Лісабоном, який призвів до відділення Бразилії від Сполученого Королівства, і прискорив проголошення її незалежності. У міру того, як відносини між бразильцями і португальцями погіршувалися, Сполучене Королівство хилилося до розпаду.
Бразильські прихильники незалежності стверджували, що майбутнє Бразилії має вирішуватись бразильцями, а не лісабонськими кортесами, і вимагали скликання Національних установчих зборів Бразилії, окремого від кортесів, зібраних у Португалії. Принц Педру, діючи за порадою нещодавно скликаної Ради, прийняв ці вимоги і 13 червня 1822 року видав указ про призначення виборів до Установчих зборів Бразилії. Через подальшу ескалацію напруженості між Бразилією та Португалією вибори до цих Установчих зборів відбулися лише після того, як принц проголосив незалежність Бразилії.
Кортеси послали війська до Бразилії, щоб домогтися розпуску уряду принца і змусити його повернутися до Португалії, як було наказано, але після прибуття принц наказав цим військам повернутися до Португалії. Португальські війська в Ріо-де-Жанейро підкорилися наказу принца і повернулися до Європи, але в інших провінціях спалахнули бої між бразильцями та португальцями.
Проголошення незалежності Звістка про подальші спроби португальських кортесів домогтися припинення регентства принца Педру безпосередньо призвела до проголошення незалежності Бразилії. В 1822 регент Королівства Бразилія принц Педру, син Жуана VI, проголосив незалежність Бразилії і став бразильським імператором Педру I, що означало кінець Сполученого королівства.