Михайло Григорович Артинов  — український архітектор. Старший брат вінницького архітектора Григорія Артинова.

Біографія Народився у 1853. Його батько був вихідцем з ніжинських греків.

У 19 років був зарахований в будівельне училище у Санкт-Петебурзі, яке закінчив в 1879 з відмінним атестатом, отримав звання цивільного інженера і чин X класу.

Служив у Петербурзі, а у 1889 переїхав до Харкова. Працював молодшим архітектором будівельного відділення Харківського губернського правління. Через рік залишив службу і зайнявся приватною практикою.

Наприкінці XIX століття працював у Києві, який бурхливо розвивався.

Помер 16 квітня 1913. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Споруди За проектами Миколи Артинова у Києві збудовані: Особняк Олександра Бродського на розі Інститутської і Садової вулиць, 5 (1896, не зберігся; на цьому місці будівля 1930-х арх. Йосипа Каракіса); Дитяча лікарня Товариства надання допомоги хворим дітям на Бульварно-Кудрявській вулиці № 20 (1897—1898); Житловий будинок М. Равиковича на Софіївській вулиці № 17/15 (1899—1900, надбудова двох верхніх поверхів); Прибутковий будинок на розі Пушкінської № 45 і Караваєвської вулиці (1899—1901); збудований для купця Адама Сніжко — родини Сніжко та Олени Хлєбникової. У роки німецької окупації 1941—1943 будівля згоріла, потім відновлена у дещо спрощеному вигляді. Власний маєток на вулиці Фундуклеївській, нині — вулиця Б. Хмельницького № 60 (1894); Лук'янівський народний будинок на вулиці Дегтярівській, 5 (1899—1902); заснований Південно-західним відділом товариства тверезості, з 1920-х використовувався Клубом трамвайників, з 1945—2000-х — Будинок культури Київського трамвайно-троллейбусного управлінні. Нині тут розміщується Київська мала опера. Амбулаторія лікарні для чорноробів на Кадетському шосе, нині — вулиця В. Чорновола № 28/1 (1899—1901). Розробив проект лікарні Товариства лікувальних закладів для хронічно хворих дітей на Парковій дорозі № 3-5 (1903, доробив А. Мінкус). Значну частину будівель виконував у формах неоросійського стильового напрямку, використовував також форми неороманіки і неоренесансу.

Галерея

Джерела

Сайт історії Києва Прес-центр

Посилання