Великий Гатчинський палац () — пам'ятка архітектури раннього класицизму, що є складовою частиною палацово-паркового ансамблю в місті Гатчина, Російська Федерація.
Назва
Місцевість в давнину носила назву «Хотчино» за однойменним озером. Саме так записано в писцевій книзі новгородців від 1499 рокуКючарианц Д. А., «Антонио Ринальди». серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1976, с. 134.. Пізніше (на початку 17 століття) землі відвоювали і заселили шведи, назва перетворилась Хатчина. Обрусіла назва Гатчина і закріпилася за поселеннямКючарианц Д. А., «Антонио Ринальди», серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1976 с. 134..
Володарі
Землі були повернуті Московії під час Великої Північної війни.
Після низки приватних володарів 1762 року землі із озерами, джерелами та лісом придбали в імператорську скарбницю. Катерина II подарувала 1765 року цю ділянку фаворитові Григорію Орлову в подяку за активну участь в палацовому перевороті, котрий приніс трон імператриці. Його наближеність до царського двору дозволила залучити до розбудови власної садиби імператорського архітектора Антоніо Рінальді. Нахабний фаворит, бабій і психопат, посварився з імператрицею, одружився, виїхав за кордон і збожеволівМакаров В. К., Петров А. Н. «Гатчина», Л, 1974, с. 11.. По смерті Григорія Орлова 1783 року, садиба з унікальним палацом і парком знову придбана в скарбницю за 150 000 у братів ОрловихС. Н. Казнаков, «Старые годы», 1914, с. 102. і подарована сину Катерини II — Павлу. Відтоді на сто тридцять п'ять років володарями палацово-паркового ансамблю була царська родина. Після більшовицького перевороту 1917 р. палац націоналізували. В роки війни 1941–1945 рр. палац захопили німецькі фашисти і той значно постраждав від пожежі. В повоєнні роки пошкоджену будівлю наскоро відремонтували, вкрили новим дахом і передали секретному військовому інституту. Відновлення палацово-паркових ансамблів навколо Ленінграда довгий час ніяк не відбивалось на стані Гатчинського палацу, бо унікальність споруди ігнорували і вважали недоцільним ні його реставрацію, ні відновлення як музею. Знадобилось декілька десятиліть дебатів і зусиль музейників і науковців, аби відселити інститут і розпочати довготривалу реставрацію палацово-паркового ансамблю доби раннього російського класицизму. Палац і парк частково відновили останніми в черзі, тоді, як вже відновили і постали з руїн ансамблі в Царському Селі, Павловську, Петергофі.
Історія вивчення
Лише в 20 столітті розпочалося повільне і уривчасте вивчення історії садиби Гатчина, її забудови і етапів самої забудови. Підказкою став напис на парковому фасаді палацу російською — «Заложен 1766 мая 30, окончен 1781»Кючарианц Д. А., «Антонио Ринальди». серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1976 с. 135.. Але це була вказівка на так званий «орловський період» формування ансамблю, важливий, але досить короткий.
Палац десятиліттями належав царській родині, куди мали надто обмежений доступ історики чи мистецтвознавці, незважаючи на унікальність споруди і мистецькі скарби, накопичені в ньому. Сумніву піддавали навіть належність проєкту Антоніо Рінальді. Авторство було доведене мистецтвознавцем Олександром Бенуа, коли той відвідав італійську Швейцарію та знайшов низку архівів архітекторів, що роками працювали в Петербурзі та його передмістях і вивезли папери на батьківщину. Серед знайдених був і малюнок італійського скульптора Феліче Ламоні із написом «Садиба князя Орлова Гатчина», котрий оприлюднили в російському журналі «Старые годы»Кючарианц Д. А., «Антонио Ринальди», серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1976 с. 136.. Дослідження в 1914–1915 рр. продовжили Н. Є. Лансере, П. П. Вейнер, С. Н. Казнаков. Саме тоді дослідники та прихильники мистецтв і відкрили надзвичайну мистецьку вартість і самого палацу, і палацово-паркового ансамблю, що нічим не поступався уславленим Павловську чи Оранієнбауму. Перший путівник по парковому ансамблю, однак, вийшов з друку лише 1921 року (автор — В. К. Макаров). До 1941 року ансамбль в Гатчині так і не дочекався жодної окремої монографіїМакаров В. К., Петров А. Н. «Гатчина», Л, 1974, с. 7..
Згодом були знайдені і кресленики Гатчинського палацу, датовані 1781 р. (Державний історичний музей, Москва), але вони були не авторські, а фіксаційні. Авторство остаточно підтвердив дослідник Г. Г. Грімм лише 1956 року, знайшовши авторський кресленик Рінальді.
Матеріали, періодизація і перебудови
Рінальді використав для будівництва цеглу. Для облицювання використав місцевий пудоський камінь. Сіро-жовтий, досить легкий в обробці камінь із Пудості ставав згодом міцним і мав властивості цегли. Пудоський камінь мав цікаву фактуру і був пізніше використаний для першого поверху Камеронової галереї в Царському Селі, в облицюванні Казанського собору в Петербурзі тощо. Гатчинський палац (враховуючи його значні розміри і масштаб) вибудували досить швидко, бо граф Г. Орлов мав власну будівельну канцелярію.
Умовно будівельні періоди поділяють на три :
Орловский, або перший період (1766—1781) другий період, володар Павло Петрович (1883—1801) третій період, володар імператор Микола І (1826, добудови 1845—1856)
Ядро ансамблю, створене ще за проєктом Антоніо Рінальді, завжди залишалось недоторканим. Добудови відбулися в господарчих каре, де збільшили поверхи та надбудували яруси всіх кутових веж. Тобто, план палацу не зазнав суттєвих змін. Зміни відбулися в палацовій церкві (кутова вежа Кухонного каре, крита банею з хрестом, архітектор Захаров Андреян Дмитрович), її перебудували за проєктом Р. Кузьміна, та в Арсенальному каре, де були створені апатаменти для імператорських родин.
Була збільшена і кількість паркових павільйонів в порівнянні з першим будівельним періодом (Павільйон Венери, Грот в Сільвії, Амфітеатр просто неба за проєктом Миколи Львова, Ферма, Птахівник за проєктом А. Захарова тощо.)
Палац
Аналогів Гатчинського палацу за кордоном не знайдено. Антоніо Рінальді, котрий був вимушений міняти власну художню манеру згідно з панівною модою і смаками вельможних володарів, постав у проєкті палацу творцем перехідної доби від рококо до раннього класицизму. Це надало споруді рис унікальності. Використана нібито типова схема садиби з курдонером. Але в споруді — чимало незвичного: наскрізний прохід від парадного двору в парк як в палацах бароко (пізніше закладений), повна відсутність колонад і портиків з трикутними фронтонами, відмова від тинькування фасадів, відмова від розфарбування в два кольори, підкреслення кутів каре вежами. Облицюваня фасадів одноманітними блоками пудоського каменю стримано збагачене небагатьма деталями (в невеликому рельєфі), що в тьмяному освітленні Петербурга та околиць — пропадали і працювали на монолітне враження від палацу. Головний фасад палацу був поділений міжповерховим пояском, а як декор використані пілястри та вікна. Лише парковий портал та вікно над ним мали стриманий декор, що нагадував барокові зразки. Не дивно, що архітектор М. Є. Лансере вбачав в лаконічному декорі палацу — добарокові форми, такі, що йшли від італійського відродженняКючарианц Д. А., «Антонио Ринальди». серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1976 с. 139.. Але в цілому споруда нагадувала не ренесансний палац, а якийсь англійський замок. Сучасники шукали його прототип в замках Хемптоншир та РічмондКючарианц Д. А., «Антонио Ринальди». серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1976 с. 141..
Парковий фасад палацу був збагачений тонкими п'ятикутними вежами з дуже стриманим декором. Одна мала куранти і названа Годинниковою, друга мала блискавковідвід і носила назву Сигнальна. Про англійські замки нагадував і підземний хід-галерея, що виходив в парк порталом Гроту. Спрощені, майже суворі фасади палацу пом'якшували наскрізний прохід під палацем та обмаль декоративних скульптур італійських майстрів Джованні Маркіорі та Йогана Морлейтера («Юстиція» та «Передбачливість» з боку парадного двору, «Мир» та «Війна» на парковому фасаді)Кючарианц Д. А., «Антонио Ринальди», серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1976 с. 140..
Новий володар палацу Павло Петрович довгий час не приділяв уваги резиденції в Гатчині, бо був задіяний на будівництві в Павловську. Він почав впритул господарювати в Гатчині, коли став імператором. Головними архітекторами призначив росіянина Адріана Захарова та італійця Вінченцо Бренна. Захаров вибудував кам'яні павільйони Ферми та Птахівника в парку, а Бренна був задіяний в декорувані залів. Консервативний в смаках імператор сприяв появі барокових ділянок в пейзажному за характером гатчинському парку (Малий і Великий голландські сади, Власний садочок). Але пейзажного характеру парку це не позбавило. Був створений і проєкт побудови нового палацу-замку навпроти курдонеру. Ще один проєкт створив архітектор Василь Баженов, вже хворий на той час. Цей проєкт мав на меті створення грандіозного палацового комплекса з каналами і ділянками барокового саду з боку Арсенального каре. Але всі проєкти залишились нездійсненними за винятком замку В. І. Баженова. Проєкт замку був перенесений в Санкт-Петербург без барокового саду, його будівництво реалізував Вінченцо Бренна (нині відомий як Інженерний замок навпроти Літнього саду). Архітектор Бренна встиг надбудувати в Гатчині другий та третій поверхи на обох каре та пристосувати їх під апартаменти та житло. Він же перебудував первісно відкриті заокруглені галереї двору, замість яких створив стіни, декоровані вікнами та напівколонами. Палац став ще більш стриманим і суворим ззовні, але більш пристосованим до суворих російських зим. По смерті Павла володаркою палацу стала імператриця-вдова Марія Федорівна. Вона залучила до робіт в палаці архітектора Андрія Вороніхіна, але за короткий термін праці від встиг лише декорувати декілька приміщень та пристосувати їх для перебування взимку.
Третій будівельний період припав на 1840-ві роки, коли господарем резиденції став цар Микола І. Будівльними роботами керував архітектор Кузьмін Роман Іванович. Вони проводились в господарчих і житлових флігелях-каре. Там зробили підвали і повністю перебудували каре, збільшили висоту першого та третього поверхів. Відтоді висота бічних каре стала дорівнювати висоті заокруглених галерей. Аби підкреслити головування в ансамблі центрального корпусу, надбудували п'ятикутні вежі. Перебудували парадні сходи вестибюля та балкон з боку курдонера. Військовий плац перед палацом мав кордоном рови та невисокі бастіони, побудовані ще за часів Павла, батька Миколи І. Кузьмін відновив застарілі бастіони без будь-яких змін проєктного рішення Вінченцо Бренни. За часів імператора Олександра III в 1880-ті роки палац отримав електрику, телефон, були удосконалені та ремонтовані водогін та каналізація, замість печей поставили калоріфери. Приміщення житлової зони декорували згідно з тогочасними модами доби, але капітальних перебудов палац не зазнавав.
Нездійснені добудови
Для істориків мистецтва мають непересічне значення як реально вибудовані споруди, так і плани нездійснених. Саме за комплексом перших і других оцінюють щабель обдарованості творчої особи. Адже далеко не кожний із митців минулого мав можливості реалізувати власні задуми. Контраст в творчій біографії між велетенською обдарованістю та мінімумом вибудованих споруд мав в і архітектор Василь Баженов (1739—1799).
Дослідників давно приваблював нездійснений план добудов 1790-х років до Великого Гатчинського палацу. Він мав бути реалізований між Арсенальним каре та майданом Коннетабль. Протяжний новий палац за планом мав три прямокутні внутрішні дворики, не сперечався за головування в ансамблі з палацем Антоніо Рінальді, бо продовжував бічну перспективу. Поступкою дещо консервативним самкам російського імператора Павла І були новий замок, ще один палац із власним театром та ділянка саду бароко з боку паркового фасаду. Новий палац мав би 220 метрів довжини і головним — парковий фасадВ. Макаров, А. Петров, «Гатчина», Л, 1974, с. 12..