Богомольці, або Оліферовичі-Богомольці — русько-литовський, польський, український і російський шляхетсько-дворянський рід. Походять з теренів сучасної Вітебської області Білорусі). Печаталися гербами «Богорія» і «Помян» (деякі — гербом «Костеша»).
Походження роду Початок роду Богомольців теоретично прослідковується з кінця XIV — початку XV століття, коли, згідно з результатами генеалогічних досліджень, народився протопласт роду — служилий боярин Великого князівства Литовського на ім'я Оліфер. Про нього відомо лише з повних імен його дітей — Івана та Семена Оліферовичів, власників родової маєтності Погостище; обидва згадані в «Книзі пожалувань» Литовської метрики під серединою XV ст.
Імовірно, що або сам Оліфер, або його невідомий ближче батько брав участь у Грюнвальдській битві в липні 1410 року в складі Вітебської хоругви Великого князівства Литовського.
Лицарське звання і шляхетський герб Оліферовичі отримали після відомого Віленського привілею 1447 року, виданого королем польським і великим князем литовським Казимиром Ягелончиком. Привілей прискорив формування лицарського стану на землях сучасних Білорусі й України. Таким чином, Оліферовичі потрапили під «першу хвилю» дії цього документу.
Походження родового прізвища Богомольців пов'язується з церквою святого Миколая-Чудотворця, згадуваної в документах про розділ родової маєтності Погостище між представниками двох гілок Олефіровичів приблизно 1527 року. Але зрозуміло, що церкву збудували раніше. Найдавніша згадка про першого з Оліферовичів, який почав прозиватися Богомольцем, — Сенька Юшковича (Семена Юрійовича) Оліферовича (*1460–1470-ті рр. — † після 1543) в документах зафіксована приблизно 1500 року. Очевидно, він і побудував згадану церкву, після чого і Сенько Юшкович, і його нащадки, які нею опікувалися, стали прозиватися Богомольцями.
Відтак інші Оліферовичі почали зватися Погоськими — від назви маєтності Погостище.
Найвизначніші представники роду («Вітебська» гілка) Військова служба була основним заняттям служилих бояр Олефіровичів, а згодом і шляхтичів Богомольців. У військовому реєстрі Великого князівства Литовського від 1528 р. згадуються троє братів Олефіровичів, а також Сенько Юшкович (Семен Юрійович) Богомолець, які ставилися до служби кінно.
Онук Сенька — Григорій Іванович Богомолець (кінець XVI ст. — 1640) служив у елітній кавалерії Речі Посполитої — крилатих гусарах.
Три сини Григорія Богомольця — Дмитро, Олександр і Ян — брали участь у обороні Вітебська від московських військ у 1654 р. Після падіння міста брати були взяті в полон, де провели близько 14 років. Наймолодшому, Янові, не було на той момент навіть 15 років.
Серед онуків Яна Богомольця троє обрали духовну кар'єру, вступивши в орден єзуїтів. Найвідомішим з них став Францішек Богомолець (1720—1784) — відомий богослов, діяч польського і білоруського Просвітництва, основоположник польської драматургії і професійного театру. Його п'єси, особливо комедії досі йдуть з успіхом на театральних сценах Польщі. Він також був талановитим поетом, лінгвістом, істориком, видавцем, головним редактором перших польських періодичних видань, у тому числі літературних і педагогічних. Францішек Богомолець упорядкував і видав польсько-литовські історичні хроніки, заклав основи історичної біографістики.
Його молодший брат, Ян-Хризостом-Антоній Богомолець (1724—1795) — богослов, мораліст, релігійний філософ, астроном і математик. Боровся проти забобонів, поширених в народі. Цій темі присвячена його найбільш відома робота — «Диявол у своєму обличчі». Похований у Варшаві в катакомбах Повонзковського кладовища.
Їхній брат, Ігнатій Богомолець (1726 — після 1780), служив настоятелем римо-католицької церкви в Москві.
Їхній рідний брат, Пйотр Тадеуш Богомолець (1729 — 1789) — депутат сейму і Головного Литовського трибуналу. Довгий час чинив опір втручанню Росії у внутрішні справи Речі Посполитої, так що навіть російські дипломати вважали його «безнадійним» для переговорів. Однак після розподілів країни змушений був прийняти присягу на вірність імператриці Катерині ІІ.
Сини Петра-Тадеуша розпочинали свою кар'єру в царському війську. Один з них, Ромуальд Богомолець (1763—1840) служив у лейб-гвардії Кінному полку. Був мером Вітебська, протягом трьох років (1816—1819) обирався вітебським губернським маршалком. Серед його заслуг — побудова у губернії поштових станцій із залученням коштів місцевої шляхти, участь у зведенні вітебського Свято-Покровського кафедрального собору, опікування справами першої Вітебської чоловічої гімназії.
Одним із найкращих випускників цього закладу став Мечислав-Троян Богомолець (1843 – після 1901). Він служив у костромській земській лікарні, мав бездоганну професійну репутацію, керував Костромським товариством допомоги дітям, був старостою місцевого римо-католицького приходу. А в 1901 році увійшов до складу опікунської ради першої в Костромі жіночої гімназії.
Прямий нащадок Ромуальда Богомольця — мореплавець-яхтсмен Анджей Богомолець (1900–1988) служив в уланському полку польської армії, воював проти Червоної Армії під Варшавою (битва, що увійшла в історію як «чудо над Віслою»). У 1933–34 рр. Анджей Богомолець разом зі своїми товаришами стали першими поляками, які перетнули Атлантичний океан на вітрильній яхті «Даль», про що він потім написав книгу. В роки Другої світової війни воював проти німців добровольцем у Франції, Північній Африці, на Близькому Сході в армії національного героя Польщі Владислава Андерса. Кавалер ордену Почесного легіону. Після війни Анджей Богомолець емігрував в Канаду. Володів ранчо, яке зараз є частиною національної паркової спадщини Канади.
Прямим нащадком Яна Богомольця є також російський художник, мистецтвознавець і реставратор Лев Костянтинович Богомолець (1910—2009), останній з представників класичної школи російського живопису. Найулюбленішими темами митця були море і квіти. В 29 років Лев Богомолець відкрив секрет фарби, якою користувався великий італійський художник XVI ст. Паоло Веронезе для отримання пурпурово-рожевого кольору. 28 картин Льва Богомольця експонуються в галереї ім. Айвазовського у Феодосії. Є його картини у Києві, Львові і Житомирі. Чимало їх прикрашають приватні і національні галереї США, Франції, Ізраїлю, Росії.
Ельжбєта-Малгожата Богомолець — доктор психіатрії, професійний психоаналітик. Почала вивчати психоаналіз ще в 1970-х роках, за що зазнала переслідувань з боку комуністичної влади. Ліцензований член Польського психоаналітичного товариства (Polskie Towarzystwo Psychoanalityczne), прямий асоційований член Міжнародної психоаналітичної асоціації (IPA) з 1989 р. Одна з перших польок, обраних в цю Асоціацію на конгресі в Римі, коли з психоаналізу зняли табу після політичних змін у Польщі.
«Чернігівська» гілка
З часом рід Богомольців розщепився на дві гілки — так звані «вітебську» (або «материнську») і «чернігівську». Коли і хто саме з них був першим, котрий за невідомих обставин вирішив шукати щастя на Чернігівщині, поки що не з'ясовано.
Найдавніший із «чернігівських» Богомольців, згадка про якого збереглася у відомих нам на сьогодні документах, є на сьогодні Василь Богомолець (нар. бл. 1690), який мешкав у Козельці (надалі маєтки в Козельці, а також у сусідніх Лемешах мали подальші покоління «чернігівських» Богомольців; там же, в Лемешах, була їхня родова усипальниця). Однак саме виокремлення «чернігівської» гілки могло статися й раніше — між серединою XVI ст. і серединою — другою половиною XVII ст.
Онук Василя Богомольця — Євстафій (Остап) Петрович Богомолець (бл.1750–1755 — 1805/1806), служив військовим товаришем — вийшов у відставку і став бургомістром Козельця. На відміну від своїх попередників гербу «Богорія», він уже користувався гербом «Помян».
Його онук, Михайло Федорович Богомолець (1811—1898), дослужився в Ніжинському повітовому суді до титулярного радника. Дві доньки і син Михайла Федоровича — Анна, Єлизавета і Олександр (1850—1935) — захопилися революційною діяльністю. Сестри були вислані з Петербургу за участь у студентських зібраннях, а Єлизавета навіть заарештована за неблагонадійність.
Більш драматично склалася доля Олександра Михайловича Богомольця. В 1875 р. він закінчив з відзнакою медичний факультет університету Св. Володимира, а наступного року одружився з Софією Миколаївною Присецькою (1856—1892) гербу Новина. Разом з нею брав участь у революційній діяльності, був заарештований і висланий до Казахстану, кілька років безуспішно добивався побаченні з дружиною, котра відбувала покарання на каторзі в Сибіру. Від шлюбу Олександра і Софії Богомольців народився український вчений, президент Академії Наук УРСР, академік Олександр Олександрович Богомолець (1881—1946).
Двоюрідний брат академіка Олександра Богомольця — Вадим Михайлович Богомолець (1878—1936), генерал-хорунжий Української Держави, автор першого українського закону про український флот — «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки». Цей документ як історичний і юридичний прецедент потім наводився під час переговорів з Росією про розподіл Чорноморського флоту СРСР в 1992–1993 рр. Головний військово-морської прокурор Української Держави. За часів Директорії Симона Петлюри був військово-морським аташе України в Румунії. Після поразки УНР емігрував до Константинополя, де два роки очолював організацію «Комітет порятунку України». Помер у Парижі.
Ще один представник «чернігівської» гілки роду — Микола Федорович Богомолець (1871—1951), офіцер Російської імператорської армії, а пізніше — білої гвардії. Син бойового офіцера, учасника російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Брав участь у Першій світовій війні. Єдиний георгіївський кавалер серед усіх Богомольців, які служили в Російській імператорській армії. В армії адмірала Колчака служив у чині генерал-майора, у отамана Семенова командував бронедивізіоном. Після громадянської війни емігрував у США. Мав чотирьох дітей. Його син, Борис Миколайович, був розстріляний у 1937 р. як ворог народу.
Власність представників «чернігівської» гілки роду Богомольців У XVIII столітті Богомольці володіли кількома селами з душами селян. Серед них — Бабарики, Лемеші, Ставиське і Новаки. Після ліквідації Гетьманщини ці села числилися в Козелецькому повіті Київського намісництва. В пізніших записах вони значаться за Богомольцями як родові.
Значковий товариш Київського козацького полку Федір Петрович Богомолець (бл. 1751 р. — між великими постами 1795 і 1796 рр.) разом з братом Петром володів селами Гладке і Сморшки (Березинський повіт, Чернігівська губернія) з 16 душами селян, а також селом Бабарики (3 душі).
Федір Євстафійович Богомолець (бл. 1776 р. — після 1839 рр.), військовий товариш Київського козацького полку, успадкував від батька маєток в селі Лемеші, а також придбав маєток у селі Короп'є Остерского повіту Чернігівської губернії. В 1897 році маєток перейшов у одноосібне володіння його сина, Йосипа Федоровича Богомольця (1825—1911). Його син, Геннадій Йосипович Богомолець (1867 — після середини 1917), володів у Короп'є 22 десятинами землі.
Засідатель Ніжинського повітового суду, титулярний радник Михайло Федорович Богомолець (1811—1898) разом з братами був співвласником спадкових маєтків в остерському повіті (10 душ селян і 470 десятин землі). Крім того, придбав 30 десятин землі в Ніжинському повіті Чернігівської губернії. Мати його другої дружини володіла спадковим будинком у Ніжині і 280 десятинами землі в тому ж повіті.
Медична династія Богомольців Одна з найстаріших лікарських династій в Україні.
Започаткована Олександром Михайловичем Богомольцем, земським лікарем, і його дружиною Софією Миколаївною. Їхній син, Олександр Олександрович Богомолець — президент Академії Наук УРСР, віце-президент АН СРСР і Академії медичних наук СРСР. Основоположник української школи патофізіології, ендокринології і геронтології, засновник перших в Росії і Україні науково-дослідних закладів медичного профілю.
Наймолодший доктор медицини в Російській імперії (на момент захисту докторської дисертації мав 28 років).