СУ-100 — радянська самохідно-артилерійська установка (САУ) періоду Другої світової війни, класу винищувачів танків, середня по масі. Була створена на базі середнього танка Т-34-85 конструкторським бюро Уралмашзавода наприкінці 1943 — початку 1944 року як подальший розвиток САУ СУ-85 зважаючи на недостатні можливості останньої в боротьбі з німецькими важкими танками. Серійний випуск СУ-100 був розпочатий на Уралмашзаводі в серпні 1944 року З урахуванням СУ-85 м, інакше — у вересні того ж року. і тривав, за різними даними, до березня 1946 або ж до початку 1948 року. Крім того, в 1951–1956 роках її виробництво за радянської ліцензії здійснювалося в Чехословаччині. Всього в СРСР і Чехословаччині було випущено від 4772 до 4976 САУ цього типу.
Перше бойове застосування СУ-100 відбулося в січні 1945 року, і надалі СУ-100 використовувалися в ряді операцій Німецько-радянської війни і Радянсько-японської війни, але в цілому їх бойове застосування було обмеженим. Після війни СУ-100 неодноразово модернізувалася і протягом кількох десятиліть залишалася на озброєнні Радянської армії. СУ-100 також поставлялися союзникам СРСР і брали участь у ряді післявоєнних локальних конфліктів, у тому числі найбільш активно — в ході арабо-ізраїльських воєн. До кінця XX століття СУ-100 була знята з озброєння в більшості країн що її використовували, але, тим не менш, в деяких з них, станом на 2007 рік, все ще залишається в строю .
Історія створення і виробництва
Передумови до створення
Першою САУ класу винищувачів танків, запущеної в серійне виробництво в СРСР, стала СУ-85. Вона була створена на базі середнього танка Т-34 та штурмової гармати СУ-122 і запущена у виробництво влітку 1943 року. 85-мм гармата Д-5С дозволяла СУ-85 ефективно боротися з середніми танками противника на дистанціях більше кілометра, а на менших дистанціях і пробивати лобову броню важких танків. Разом з тим, вже перші місяці застосування СУ-85 показали, що потужність її гармати недостатня для ефективної боротьби з тяжкими танками противника, такими як «Пантера» і "Тигр «, які, володіючи перевагою в вогневої потужності і захисту, а також ефективними прицільними системами, нав'язували бій з дальніх дистанцій .
29 серпня 1943 року було видано розпорядження ДКО про якнайшвидше створення більш ефективних протитанкових засобів. У виконання розпорядження у вересні — жовтні на Уралмашзаводі був, в числі низки інших САУ на базі Т-34, виконаний ескізний проект установки 122-мм гармати Д-25 в зміненому корпусі СУ-85 . Подальше опрацювання проекту показало, що така переробка викличе збільшення маси САУ на 2,5 тонни, а також зниження боєкомплекту і скорострільності . В цілому вивчення представлених варіантів показало, що установка на САУ по типу СУ-85 122-мм гармати або 152-мм гаубиці Д-15 викличе перевантаження ходової частини і зниження рухливості машини, тому вирішено було залишити ці гармати для озброєння важких танків і САУ. З іншого боку, інтерес викликав проект збільшеної рубки з посиленим бронюванням, застосований на СУ-Д-15.
Альтернативним напрямком, на який покладалися надії у той період, стала розробка довгоствольних 85-мм гармат з більшою початковою швидкістю снаряда — „великої потужності“ за термінологією того часу. Але хоча був виготовлений і випробуваний ряд таких гармат, у тому числі і САУ, роботи в цьому напрямку закінчилися невдачею — нові гармати на стрільбах показали зовсім незадовільну живучість, часті були випадки розриву ствола. До того ж, результати обстрілу трофейних німецьких танків виявили низьку ефективність високошвидкісних, але легких 85-мм снарядів проти встановленої під раціональними кутами нахилу броні високої твердості, в порівнянні з важкими снарядами великих калібрів. Нарешті, опрацювання показували, що озброєння з 85-мм гармати не використало повністю всіх можливостей САУ на шасі Т-34.
Створення прототипу Проведені на початку листопада 1943 року МВТУ, Уралмашзавод і Техуправлінням НКО розрахунки показали, що найбільш раціональним був перехід до 100-107-мм калібру. Оскільки випуск 107-мм гармат, таких як гармата М-60, був припинений ще в 1941 році, було вирішено створювати нову танкову і самохідну гармату на основі балістики морської 100-мм гармати Б-34, про що 11 листопада був виданий відповідний наказ НКО . Розробка проекту САУ з ним була здійснена в конструкторському бюро Уралмашзавода з ініціативи головного конструктора Л. І. Горлицького. Головним інженером проекту був призначений М. В. Курін. Ескізний проект САУ був переданий НКТП і 5 грудня 1943 року. За підсумками його розгляду ДКО 27 грудня прийняв постанову № 4851 про озброєння важкого танка ІС і середньої САУ 100-мм гарматою, яка зобов'язала ЦАКБ розробити проект відповідної гармати для установки в СУ-85. НКТП же наказом № 765 від 28 грудня зобов'язав Уралмашзавод : До 15 січня 1944 року — закінчити проектні роботи по САУ на базі Т-34, озбрєної 100-мм гарматою конструкції ЦАКБ; До 20 лютого — виготовити прототип САУ і провести його заводські випробування з гарматою, яку повинен був поставити завод № 92 до 25 січня; До 25 лютого — передати прототип на державні випробування.
Однак при вивченні присланих ЦАКБ креслень розробленої ними гармати С-34, яка спочатку призначалася для озброєння важкого танка ІС-2, на Уралмашзаводі прийшли до висновку, що через занадто великі розміри гармати по ширині розміщення її в корпусі СУ-85 зажадало б занадто серйозної переробки конструкції САУ, що включала збільшення ширини корпусу, зміна його форми і перехід на торсіонну підвіску. ЦАКБ наполягало на подібному варіанті, не погоджуючись на внесення змін у конструкцію своєї гармати, але за розрахунками Уралмашзавода, переробка САУ приводила б до збільшення її маси на 3,5-3,8 тонни в порівнянні з СУ-85 і перенесенню термінів готовності не менш як на три місяці, що категорично не влаштовувало замовника. У результаті, як і раніше в подібній ситуації, що виникла при проектуванні СУ-85, Уралмашзавод зв'язався з заводом № 9, в результаті спільної роботи з конструкторами якого була створена 100-мм гармата Д-10С, яка підходила для установки в корпус СУ-85 без внесення в останній значних змін і при цьому мала меншу масу, ніж С-34 . У зв'язку з цим у січні 1944 року Управлінням самохідної артилерії були висунуті уточнені вимоги до проекту САУ, що отримала до того часу позначення СУ-100, що передбачали озброєння гарматою Д-10С, збільшення товщини лобового бронювання до 75 мм, застосування нових оглядових приладів Mk.IV (МК-IV) та командирської башточки, при збереженні маси САУ в межах 31 тонни.
Однак до гармати Б-34, боєприпаси якої передбачалося використовувати, були в наявності лише осколково-фугасні і дистанційні осколкові снаряди, і, як з'ясувалося до того часу, закінчення розробки бронебійного снаряда до неї очікувалося не раніше другого півріччя 1944 року. Неминуча затримка з готовністю САУ дозволила начальнику ЦАКБ В. Грабіну наполягти на створенні самохідної установки з гарматою С-34 . В результаті переговорів НКТП 30 квітня видав наказ про виготовлення до 8 травня прототипу з цією гарматою, що одержав позначення СУ-100-2, і проведення його порівняльних випробувань спільно з СУ-100. При цьому НКВ і ГАУ все ж таки визнали внесення глибоких змін в корпус СУ-85 неприйнятним і дозволили заводу виробити мінімальні переробки гармати для можливості його встановлення в існуючий корпус САУ, хоча б і з деякими дефектами. При цьому внесення в конструкцію С-34 всіх змін, необхідних для його ефективної установки в СУ-85, робило б її майже ідентичною спеціально розробленої для цієї мети Д-10С.
Тим часом, прототип з гарматою Д-10С, що одержав позначення „Об'єкт 138“, був виготовлений Уралмашзаводом спільно з заводом № 50 в лютому 1944 року і успішно пройшов заводські випробування, що складалися з 30 пострілів і 150 км пробігу. Після цього прототип 3 березня був відправлений на державні випробування на АНІОП, в ході яких машина пройшла 864 км і зробила 1040 пострілів. У підсумку державна комісія визнала її придатною для прийняття на озброєння після внесення в конструкцію деяких доробок, і 14 квітня Уралмашзаводу було дано розпорядження про початок негайної підготовки до серійного виробництва нової САУ.
Прототип СУ-100-2 був виготовлений заводом № 9 в квітні — травні 1944 року з використанням гармати, знятої з дослідного танка ІС-5 . Паралельно з цим завершено другий прототип СУ-100, побудований з урахуванням поліпшень, рекомендованих комісією. 24 — 28 червня він пройшов державні випробування на АНІОПі. За підсумками випробувань, в ході яких САУ пройшла 250 км і зробила 923 постріли, державна комісія рекомендувала її для прийняття на озброєння, зазначивши, що СУ-100 забезпечує ураження танків „Пантера“ і „Тигр“ із дистанції 1500 м не залежно від точки влучення, але пробиває тільки бортову броню САУ „Фердинанд“, хоча і з дистанції до 2000 м. СУ-100-2 прибула на АНІОП на початку липня і в тому ж обсязі пройшла державні випробування, за підсумками яких була визнана гіршою в порівнянні з СУ-100 і не рекомендована до прийняття на озброєння. СУ-100 ж була прийнята на озброєння РСЧА наказом ДКО № 6131 від 3 липня 1944 року.
Серійне виробництво
Поки на Уралмашзаводі розгорталася підготовка до виробництва СУ-100, за пропозицією Л. І. Горлицького був розроблений проект перехідної САУ СУ-85м, що являла собою корпус СУ-100 з озброєнням з 85-мм гармати Д-5С-85, яка встановлювалася на СУ-85. Крім моделі гармати, СУ-85 м відрізнялася від СУ-100 лише аналогічними СУ-85 поворотним механізмом, похідним кріпленням і маскою гармати, прицілом і боєукладкою на шістдесят 85-мм пострілів . СУ-85 м дозволяла раніше впровадити поліпшення СУ-100 — більш потужне лобове бронювання і кращі прилади спостереження — в серійному виробництві, але основною причиною появи цієї не запланованої раніше САУ стала небоєспроможність в той період 100-мм гармати, випуск бронебійних снарядів Б-412Б до якої був освоєний тільки в листопаді 1944 року . Перша СУ-85 м була виготовлена в липні 1944 року, а в серпні вона повністю змінила СУ-85 на складальних лініях Уралмашзавода. Випуск СУ-85 м тривав до листопада того ж року, протягом трьох місяців — паралельно з СУ-100, небоєздатними в той період через відсутність бронебійних снарядів; всього було випущено 315 САУ цього типу .
Серійне виробництво самої СУ-100 почалося на Уралмашзаводі у вересні 1944 hjre. Перші випущені машини були ідентичні другому прототипу, і надалі в ході серійного виробництва в конструкцію САУ вносилися в основному технологічні зміни. Так, була ліквідована балка, яка з'єднувала лобові бронеплити, а з'єднання передніх підкрилків з лобовим листом було переведено на спосіб „в чверть“, а з кормовим листом броньової рубки — з „в шип“ на „встик“. Крім цього, було посилено з'єднання рубки з корпусом, а ряд відповідальних зварних швів був переведений на зварювання аустенітними електродами.
Дані про обсяги і терміни випуску СУ-100 дещо різняться. Так, достеменно відомо, що випуск СУ-100 на Уралмашзаводі вівся щонайменше до березня 1946 року, з темпом близько 200 машин на місяць у воєнний час. Всього за цей період було випущено 3037 машин. За документами РГАЕ, омський завод № 174 в 1947 році випустив 198 СУ-100, і ще 6 — на початку 1948 рік року , хоча історик М. Барятинський піддає цю інформацію під сумнів, відзначаючи малоймовірність випуску разової серії після річної перерви. У західних джерелах, що ґрунтуються на донесеннях розвідки США, наводяться дані про випуск СУ-100 в СРСР з 1948 по 1956 з темпом близько 1000 САУ в рік, але радянськими даними це не підтверджується, і, як зазначає Барятинський, могло з'явитися наслідком прийняття розвідкою модернізації СУ-100 що вироблялася в той період за випуск нових машин. Випуск СУ-100 в повоєнний час був також відновлений в Чехословаччині, де в 1951-1956 роках по ліцензії випустили ще 1420 САУ цього типу.
Випуск СУ-100 на УралмашзаводіРік/місяць194419451946Всього9101112123456789101112123Випуск4090150220210215211214210210200200165160140150501001023037
Подальший розвиток