Сергій Федорович Мерінг (23 серпня 1867, Київ — 1926, Відень) — український промисловець, землевласник, громадський і державний діяч. Міністр торгівлі і промисловості Української Держави у 1918 році в урядах Федора Лизогуба та Сергія Гербеля.

Представник київського роду Мерінгів, син професора медицини Федора Федоровича Мерінга. Був землевласником і цукропромисловцем Правобережної України, власником маєтків у Київській губернії та останнім приватним власником палацово-паркового комплексу в Старій Прилуці.

Походження та освіта

Народився 23 серпня 1867 року в Києві в родині професора Університету Святого Володимира Федора Федоровича Мерінга.ДАК. Ф. 16. Оп. 465. Спр. 4762. Арк. 292.

Навчався у Колегії Павла Галагана, яку закінчив 1885 року. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Університету Святого Володимира. Був почесним мировим суддею Бердичівського з'їзду мирових суддів і губернським гласним Київського земства.Смольніцька М. Колегія Павла Галагана в національно-культурному житті України (1871—1920 рр.). Київ: Інститут історії України НАН України, 2007.

Після смерті батька успадкував частину родинного майна, зокрема нерухомість при селах Нова Гребля та Овечаче Бердичівського повіту Київської губернії.ДАК. Ф. 100. Оп. 1. Спр. 1609. Арк. 50.

Підприємницька діяльність

Сергій Мерінг належав до кола землевласників і підприємців Правобережної України кінця XIX — початку XX століття. Після продажу маєтку в Овечачому він придбав палацово-паркову садибу в Старій Прилуці.Солейко Л., Солейко Є., Царенко С. Профессор Фридрих Меринг: возвращение в историю отечественной науки. Київ: Нова книга, 2005.

Йому належали цегельний завод, водяний млин, ферма «Забарова» при Старих Прилуках, а також землі в Бердичівському повіті. У Новій Греблі він був розпорядником цукрового заводу, заснованого 1899 року. На заводі працювало 375 робітників, а при підприємстві діяла двокласна приходська школа.Машкін О. Російське дворянство іноземного походження в промисловості України другої половини XIX — початку XX ст. // Український історичний журнал. 1998. № 2. С. 83—91.Роговий О. Відлуння давнини. Стара Прилука: документи, свідчення, сучасність. Вінниця, 1993.

Господарство Мерінга у Старій Прилуці сучасники характеризували як показовий приклад ведення орендного господарювання на акціонерних правах.Андреев П. Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным казенным железным дорогам. Киев, 1898. С. 105.

Маєток у Старій Прилуці

Сергій Федорович Мерінг був останнім приватним власником палацово-паркового комплексу в Старій Прилуці. За його володіння садиба була реконструйована й набула репрезентативного вигляду. Двоповерховий палац у необароковому стилі став центральною спорудою садибного ансамблю.

Фасади палацу мають архітектурну подібність до Маріїнського палацу в Києві. Імовірно, власник, який проживав у Києві на Липках, був добре ознайомлений з архітектурою Маріїнського палацу й прагнув надати своїй заміській резиденції подібного характеру.Пам’ятник архітектури. Палац в селі Стара Прилука Вінницької області Липовецького району. Київ, 1995. Т. 5.

Мерінг приділяв увагу розвитку парку та господарської частини маєтку. За його часу були висаджені декоративні й плодові дерева, діяли оранжерея, господарчий двір, стайня, корівник, свинарник, кузня і голубник у вигляді башти.Постоловський І. Ні, не все... // Вінницька правда. 1957. № 121. С. 3.

Після виїзду родини Мерінгів за кордон садиба була націоналізована. З 1958 року в приміщенні палацу розміщувалася школа-інтернат.

Міністр торгівлі і промисловості

24 жовтня 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив новий склад Ради Міністрів Української Держави. Сергій Мерінг став міністром торгівлі і промисловості.Пшенична О. Зміни в складі уряду Української Держави (вересень—листопад 1918 р.) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія». 2009. Вип. 15. С. 78—92.

Після урядової кризи в листопаді 1918 року Мерінг зберіг посаду в уряді Сергія Гербеля. Йому доручали питання торгівлі, промисловості, паливного забезпечення, закупівлі нафтопродуктів і розподілу мастильних матеріалів.ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 30—49.

5 листопада 1918 року уряд за доповіддю Мерінга ухвалив кандидатуру представника Міністерства торгівлі і промисловості до української і російської комісії у справі донецького вугілля.ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 28.

У листопаді 1918 року Рада Міністрів виділяла в розпорядження Мерінга кошти для закупівлі нафти і мастильних матеріалів. 30 листопада 1918 року його було наділено правом заготівлі й розподілу палива, мастильних та освітлювальних матеріалів.ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 70.

Мерінг залишався на посаді до останніх днів існування гетьманського уряду. Його підписи стояли під останніми актами Ради Міністрів Української Держави, зокрема постановами про відновлення діяльності міських дум і управ у Києві та про передачу влади Директорії.ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 15. Арк. 1—2.

Погляди

В інтерв'ю газеті Киевская мысль у жовтні 1918 року Мерінг наголошував на своїй позапартійності:

У тому самому інтерв'ю він характеризував Україну як країну з великим економічним потенціалом:

Павло Скоропадський у спогадах позитивно оцінював заміну Сергія Гутника Сергієм Мерінгом на посаді міністра торгівлі і промисловості.Пеленський Я. Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. Київ—Філадельфія, 1995. С. 195. Оцінюючи його працю в останні дні Гетьманату, Скоропадський писав: «Його, мабуть, переповнювали бажання швидше подати справу на розгляд, щоб навести лад у своєму міністерстві, але потім настала катастрофа і все загинуло».Пеленський Я. Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. Київ—Філадельфія, 1995. С. 241.

Родина

1897 року Сергій Федорович Мерінг одружився з уродженкою Валенсії Teresa Sanmartí. Шлюб було укладено як за православним, так і за римо-католицьким обрядом. Сергій Мерінг удочерив її дочку Кармен від попереднього шлюбу. У родині також виховувалися сини Сергій і Борис.

За описом колекції Francisco Ferrer Collection, що зберігається у Special Collections & Archives Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, Teresa Sanmartí до шлюбу з Мерінгом була дружиною іспанського педагога, просвітителя та анархіста Франсіско Феррера-і-Гуардії (Francisco Ferrer i Guàrdia). Після розлучення вона переїхала до України разом із Сергієм де Мерінгом і дочкою Сол Феррер.

Сол Феррер у подальшому стала одним із біографів свого батька та зберегла значний архів документів, листування і фотографій, пов'язаних із родинами Феррер і Мерінг.

Еміграція і смерть

Після падіння Гетьманату Сергій Мерінг разом із родиною залишив Україну й емігрував до Австрії. За матеріалами радянських слідчих справ, він проживав у Відні й помер там 1926 року.ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 4572. Арк. 17.ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. Спр. 4216. Арк. 10.

Галерея

Див. також

Українська Держава Павло Скоропадський Мерінг Фрідріх Фрідріхович Стара Прилука Колегія Павла Галагана Франсеск Ферер

Джерела

Андреев П. Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным казенным железным дорогам. Киев, 1898. Машкін О. Російське дворянство іноземного походження в промисловості України другої половини XIX — початку XX ст. // Український історичний журнал. 1998. № 2. С. 83—91. Пеленський Я. Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. Київ—Філадельфія, 1995. Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір. Київ: Інститут історії України НАН України, 2016. Пшенична О. Зміни в складі уряду Української Держави (вересень—листопад 1918 р.) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія». 2009. Вип. 15. С. 78—92. Роговий О. Відлуння давнини. Стара Прилука: документи, свідчення, сучасність. Вінниця, 1993. Смольніцька М. Колегія Павла Галагана в національно-культурному житті України (1871—1920 рр.). Київ: Інститут історії України НАН України, 2007. Солейко Л., Солейко Є., Царенко С. Профессор Фридрих Меринг: возвращение в историю отечественной науки. Київ: Нова книга, 2005.

Примітки

```