Підводні човни типу «Крейсерська» або Підводні човни типу «К», також XIV серія — тип радянських підводних човнів часів Другої світової війни. Човни цього типу призначалися для довгих одиночних, автономних походів до комунікацій противника і стали найбільшими підводними човнами ВМФ СРСР у той період. На флоті човни отримали назву «Катюша». Всього в 1936—1938 було закладено 12 човнів цього типу, з яких, до початку війни, 6 передали у склад Північного флоту, чотири човни Балтійського флоту були передані на озброєння в час війни, п'ятий вступив в дію вже до її кінця і в бойових діях участі не брав, а ще один добудованим так і не був.

Підводні човни типу «К» активно використовувалися в ході війни на комунікаціях противника в Балтійському морі і біля берегів Норвегії. Ними було потоплено 16 транспортних суден загальним тоннажем 27 236 брт і 9 бойових кораблів противника, пошкоджено — 2 судна тоннажем 15 979 брт і 4 бойових кораблі. До кінця війни вціліли шість човнів цього типу, які залишалися на озброєнні радянського флоту до середини 1950-х років.

Історія

Проєктування Історія підводних човнів типу «К» веде свій початок з двох концепцій підводного човна, що опрацьовувалися в СРСР, — «ескадреного підводного човна» і «підводного крейсера». Перший був підводним човном, здатним діяти у складі ескадри великих надводних кораблів, що вимагало перш за все високої швидкості надводного ходу — порядку 20 вузлів. Основною властивістю крейсерського човна була висока дальність плавання, що дозволяла діяти на далеких морських комунікаціях противника поза зонами його протичовнової оборони, в поєднанні з потужним артилерійським озброєнням. Такі концепції користувалася в 1920-х роках певною популярністю за кордоном. Зокрема, концепція ескадрених підводних човнів найбільший розвиток отримала у Великій Британії.

СРСР прагнув мати у складі свого флоту ті ж класи і підкласи військових кораблів, що і у провідних морських держав, тому вже на початку 1920-х років серед запланованих до будівництва класів підводних човнів передбачалися «підводний крейсер з потужним артилерійським озброєнням» і «ескадрений підводний човен»

Окремі риси ескадрених підводних човнів були введені вже на човнах типу «Д», але повною мірою концепцію втілили при будівництві типу «П». Три човни цього типу, що будувалися в 1931–1936, виявилися настільки невдалі, що вже через два роки після вступу в дію були переведені в навчальні підрозділи. Концепція підводного крейсера, з дальністю плавання в 12 000 миль, автономністю 45 діб і озброєнням з двох 100-мм гармат при максимальній швидкості ходу всього у 12 вузлів, була опрацьована в 1930–1932 роках, але практичного втілення в той час не отримала через нестачу фінансування.

У 1932 році було вирішено створити компромісний проєкт великих човнів, що поєднував би як високу швидкість надводного ходу ескадрених човнів, так і велику дальність плавання і потужне озброєння крейсерських. Опрацювання цієї концепції здійснювалося в 1932 — 1934 роках, з урахуванням помилок, допущених при створенні човнів типу «П», недоліки яких були очевидні вже до моменту їх закладки. За представленим у 1934 році оперативно-тактичним завданням, нові човни повинні були бути здатними: Атакувати бойові кораблі і сили десанту противника при діях поодинці, групою і спільно з надводними силами у відкритому морі і океані. Діяти на комунікаціях у віддалених районах. Виконувати завдання розвідувальної та позиційної служби. Проводити диверсійні операції (висадку розвідувальних груп для дії на березі). Бути в змозі атакувати як торпедним озброєнням і виставляти мінні загородження в ході ескадреного бою за курсом ворожих кораблів.

Проєкт такого човна, що отримав позначення КЕ-9 («крейсерсько-ескадрені»), був запропонований на початку 1935 року начальником відділу підводного кораблебудування НДІ військового кораблебудування М. О. Рудницьким і схвалений начальником Морських сил 15 квітня 1935 року. В честь своего создателя, лодки типа «К» порой также обозначаются как КР («Крейсер Рудницкого») Ескізний проєкт човнів був затверджений 25 січня 1936 року і переданий в ЦКБС-2 для подальшої розробки під контролем Рудницького. Ще один проєкт крейсерсько-ескадреного човна був паралельно розроблений у ЦКБ-9, але в підсумку був обраний проєкт Рудницького, як більш вдалий.

Характеристики проєкту КЕ-9 були настільки багатообіцяючими, що відповідно до прийнятої в 1936 році кораблебудівної програми усі нові великі підводні човни повинні були належати до цього типу, а також, на їх користь них, припинялося подальше будівництво спеціалізованих підводних мінних загороджувачів типу «Ленінець».

Будівництво

Відповідно до 10-річної кораблебудівної програми, затвердженої 26 червня 1936 року, передбачалося будівництво 62 підводних човнів типу «К»: шести для Балтійського флоту, чотирьох для Чорноморського флоту, 17 для Північної військової флотилії і 35 для Тихоокеанського флоту. Однак у реальності було закладено тільки 12: три для Північного, три для Балтійського і шість для Тихоокеанського флоту. Збирання човнів для Тихоокеанського флоту спочатку планувалося виконувати під Владивостоком, куди вони мали доставлятися в розібраному вигляді, але пізніше від цієї ідеї відмовилися і будівництво всіх човнів серії здійснювалося в Ленінграді, на заводах № 194, № 189 і № 196.

У процесі будівництва через поспіх з його початком, виникли несподівані труднощі. Так, при розрахунках з'ясувалося, що центр ваги двох дизельних двигунів, кожен з яких важив 130 тонн, перебував на метр вище, ніж передбачалося технічним проєктом, до чого додалася будівельна перевантаження ряду конструкцій. В результаті цього і без того порівняно невисока метацентрична висота човнів знижувалася на 7-8 см і ставала зовсім неприпустимою. Для виправлення ситуації, що виникла, довелося зменшити товщину легкого корпусу, прибрати щитки гармат і полегшити ряд інших конструкцій надбудови, але навіть у такому вигляді метацентрична висота залишалася на рівні 30 см, замість передбачених проєктом 34 см Все це призвело до того, що в 1937 у виникли сумніви в успішності проєкту в цілому і після закладки перших дванадцяти човнів, початок будівництва решти призупинили до отримання задовільних результатів випробувань головних кораблів. Передача перших трьох човнів спочатку планувалася на кінець 1938 року, п'яти наступних — в 1939 році, а чотирьох, що залишилися — не пізніше кінця 1940 року. Проте через затримки з постачанням комплектуючих, насамперед елементів силової установки, ці терміни були зірвані. При будівництві човнів типу «К» вводився ряд нововведень, таких як суцільнозварний легкий корпус, хоча і в поєднанні з клепаним міцним корпусом.

До початку Німецько-радянської війни 22 червня 1941 року, заводами були здані і знаходилися на озброєнні 6 човнів серії: К-1, К-2, К-3, К-21, К-22 та К-23. Ще чотири човни: К-51, К-52, К-53 та К-56, були введені в дію в 1942–1943 роках, а К-55 вступив до строю 25 грудня 1944 року і в бойових діях взяти участі не встиг. Один човен, К-54, так і не був добудований і після війни був пущений на злам. Вартість будівництва К-1 склала 23 000 000 рублів, на серійних човнах ця сума була знижена до 18 мільйонів.

Конструкція

Міцний корпус підводних човнів типу «К» поділявся на 7 відсіків, починаючи з носа: Перший відсік: носової торпедний, житлове приміщення матросів Другий відсік: акумуляторний, кают-компанія і житлові приміщення офіцерського складу. Третій відсік-сховище: центральний пост Четвертий відсік: акумуляторний, кубрик і кают-компанія старшин П'ятий відсік: головних дизельних двигунів Шостий відсік-сховище: допоміжного дизеля і головних електродвигунів, житлове приміщення матросів Сьомий відсік-сховище: кормовий торпедний, житлове приміщення матросів

Корпус Підводні човни типу «К» мали двокорпусну конструкцію. Міцний корпус човна мав циліндроконічну форму з найбільшим діаметром 5,7 м і збирався за допомогою клепки з стальних конструкцій товщиною від 18 до 22 мм, кільцеві перебірки — сферичні, литі. Міцна рубка човна розміщувалася над третім відсіком і являла собою горизонтальний циліндр діаметром 2,3 м, також зі сферичними кільцевими перегородками. Легкий корпус човна — зварний, з 6-мм сталевих листів. На човні було 14 баластних цистерн, з яких 3-тя, 4-та, 7-ма, 8-ма і 9-та служили також і для зберігання палива, а 14-та виконувала роль мінно-баластної і перебувала всередині міцного корпусу.

Енергетичне обладнання Підводні човни типу «К» відносилися до дизель-електричних, їх енергетична установка складалася з двох головних дизельних двигунів надводного ходу типа 9ДКР потужністю 4 200 л. с. кожен, допоміжного дизель-генератора і два електродвигуни типу ПГ11 потужністю в 1 200 л. с. кожен. Акумуляторні батареї човни відносилися до типу «С» і складалися з чотирьох груп по 60 елементів, що розташовувалися в трюмах 2-го і 4-го відсіків.

Умови проживання екіпажу Стандартний екіпаж підводного човна типу «К» складався з 67 осіб: 10 офіцерів, 20 старшин і 37 матросів. 2-й відсік човна був відведений під кают-компанію та одномісні каюти офіцерського складу, а 4-й відсік — під кубрик і кают-компанію старшин, а також електричний камбуз.

Рядовий склад і старшини розміщувалися на постійних койках у 1-му, 6-му і 7-му відсіках. Провізійні цистерни, що вміщали половину повного запасу продуктів, розташовувалися в 1-му і 4-му відсіках, інша ж частина запасу розподілялася по житлових відсіках. На човнах були фреонові рефрижераторні установки, але через відсутність фреону вони не використовувалися. Запас прісної води, що зберігався всередині міцного корпусу, становив 3 тонни. Експлуатація показала недостатність цього запасу, а за допомогою штатних опріснювачів поповнювати його не вдавалося, тому з 1942 року в зрівняльній цистерні № 1 обладналася вигородка для додаткових 10 тонн прісної води.

На човнах, вперше у радянському підводному флоті, малися ванни і душові для особового складу, однак ванни були зняті з усіх човнів незабаром після початку війни, а душовими практично не користувалися через малого напору гарячої води і необхідність економити прісну воду.

Для регенерації повітря в підводному положенні використовувалися індивідуальні пристрої регенерації з патронами РВ-2, РВ-3 та РВМП з каустичною содою, разом з чистим киснем, що зберігалися під тиском 160 атмосфер в 40-літрових балонах, які забезпечували знаходження під водою до 72 годин. З 1942 року їх замінили установками РУКТ-3 конвекційного типу з патронами РВ-5, які забезпечували одночасне поглинання вуглекислого газу і виділення кисню і дозволяли продовжити час перебування під водою до 15 діб при практично безшумній роботі.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання

Стандартний комплект радіоапаратури підводних човнів типу «К» включав в себе: КВ — передавач «Скат» ДВ — передавач «Окунь» ДВ-приймач «Дозор» КВ-приймач 45-ПК-1 УКВ — прийомопередавач «Рейд» В 1945 році К-56 та К-53 були також оснащені висувною перископною антеною ПА-3. Крім радіоапаратури, всі човни обладнали станціями звукоподводного зв'язку «Сіріус».

У стандартний комплект навігаційного обладнання човнів входили: Гірокомпас «Курс-1» Гірокомпаси ГУ М-1 модель 2 Магнітний компас ГОН діаметром 127 мм Електромеханічний лаг ГО М-3 модель 1 Ехолот ЕЛ радіопеленгатор «Градус-К» або «Бурун». На човнах було по два перископи, командирський і зенітний, оптичною довжиною 8,5 метрів з висувним ходом у 4 метри, розміщених в міцній рубці. На перших шести човнах спочатку встановлювалися командирські перископи німецького виробництва, з постійним місцем спостереження, не залежних від положення голівки перископа, але через складнощі в експлуатації і ненадійності їх незабаром замінили на радянські.