Михайло Семенович Друскін ( , Київ — 20 квітня 1991, Санкт-Петербург) — музикознавець, піаніст, педагог. Доктор мистецтвознавства (1946). Професор Ленінградської консерваторії. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1962).
Сім'я Батько Семен Львович Друскін (1869–1934), лікар; мати Олена Савеліївна (1872–1963); брат Яків Семенович Друскін (1902–1980), філософ, музикант та математик; сестра Лідія Семенівна Друскіна (1911–2005), фізик, кандидат фізико-математичних наук.
Біографія
Роки навчання, робота в Петрограді-Ленінграді 1921 року Михайло ДрускінДжерело біографічних відомостей: Людмила Ковнацький. Михайло Семенович Друскін. Віхи життя// Пам'яті Михайла Семеновича Друскін: в 2 кн. Кн. I: Статті. Спогади. СПб.: Алегро, 2009. C. 8—52. закінчив Єдину трудову школу (колишню гімназію Л. Д. Лентовської; вчився в одному класі з Олександром Введенським та Вадимом Андрєєвим, сином письменника Леоніда Андрєєва). У тому ж 1921 поступив у Санкт-Петербурзький державний університет на математичний факультет (який незабаром кинув), 1922 року — на Вищі курси мистецтвознавства в Петроградський-Ленінградський Інститут історії мистецтв. Спочатку навчався на «словесному розряді», де відвідував семінари Ю. М. Тинянова та Б. В. Казанського; потім перейшов на «музичний розряд», де брав участь у двох семінарах Б. В. Асаф'єва; брав участь у критичному семінарі у А. М. Римського-Корсакова. Одночасно брав участь в акціях «лівого» мистецтва. У 1924 році (у віці 19 років) став науковим співробітником Інституту.
У січні 1922 року вступив до Петроградської консерваторії на фортепіанний факультет (вчився у О. А. Вінклера та О. К. Калантарової). У роки навчання брав участь в інститутських концертах-виставках (1922–1925), організованих за ініціативою Асаф'єва, де виконувалася музика старовинна та сучасна. У 1925 закінчив Консерваторію з відзнакою.
З осені 1925 року — педагог фортепіанного класу в IV (Центральному) музичному технікумі, там же — завідувач фортепіанним відділом технікуму та навчальною частиною, секретар гуртка нової музики, керованого Асаф'євим.
Коли 1925 року в Ленінграді була організована Асоціація сучасної музики (ЛАСМ), Друскін став її членом. З кінця 1926 секретар ЛАСМ аж до її саморозпуску 1928 року.
1925 року одружився з Надією Олександрівною Карасик (1903–1962), перекладачкою з англійської мови.
1926 року дав перший клавірабенд, потім щорічно давав по два з новими програмами (виконував сучасну музику: Прокоф'єва, Стравінського, Крженека, Шимановського, французьких авторів).
У грудні 1928 року видавництво «Тритон» випустило у світ його книгу «Нова фортепіанна музика з систематичним оглядом сучасної фортепіанної літератури» (робота над книгою йшла з жовтня 1926-го по серпень 1927 року).
1929 року став жертвою «чищення» в інституті, який покинув слідом за своїм учителем, Асаф'євим.
Поїздка в Німеччину
Влітку 1930 року Михайло Друскін відправився в Берлін до Артура Шнабеля. Приїзд в Берлін припав на час зросту націоналістичних настроїв у Німеччині, внаслідок чого єврей Артур Шнабель пішов з консерваторії. Тим не менше від зустрічей Шнабель не відмовився (спілкування зі Шнабелєм, який волів займатися не стільки піанізмом, скільки формуванням поглядів та особистості учня, протікало переважно у формі бесід на найрізноманітніші теми — переважно політичні).
М. Друскін грав з Германом Шерхеном восени 1930 року в Кенігсберзі, виконував Четвертий концерт Бетховена в Кельні 1931 року (з оркестром Берлінської філармонії). 12 січня 1932 року з диригентом Ю. Прювером зіграв Концерт Стравінського. У Німеччині Друскін пропагував нову російську музику, проводив лекції-концерти, виконуючи твори Щербачова, Шостаковича, Мосолова, Рязанова та ін. Писав для радянської періодики кореспонденції про музично-громадське життя Німеччини тих років: про концерти, вистави та радіопрограми, про композиторів, диригентів, піаністів, про нові твори.
Публікувався в зарубіжних журналах — «Melos», «Anbruch», «Auftakt».
Знову в Ленінграді
М. Друскін повернувся з Німеччини в лютому 1932 року, а вже в квітні зіграв у Великому залі Ленінградської філармонії Концерт Стравінського (під керуванням Ганса Штейнберга) — вперше в СРСР.
Обраний главою Ленінградського поста Міжнародного музичного бюро з центром у Москві (1933–1935), а потім членом бюро Ленінградської Спілки композиторів. З 1934 року почав договірну роботу в фольклорній секції Інституту антропології, археології та етнографії АН СРСР як керівник бригади по збиранню революційних пісень. Пізніше вийшли в світ дві книги — «Революційні пісні 1905 року з додатком тринадцяти нотних прикладів» (Л., 1936) та «Російська революційна пісня: Дослідницький нарис» (М., 1954).
1935 року Друскін запрошений до Консерваторії, з грудня 1935 року він в. о. доцента.
Працював у Філармонії під керівництвом І. І. Соллертинського, видав книжку «Нариси з історії танцювальной музики» (1936), цикл брошур про фортепіанні концерти Бетховена (1937), Ліста (1938), Чайковського (1938), Моцарта (1939), про Шосту симфонію Бетховена (1936), Першу симфонію Шостаковича (1938) і, нарешті, про «Страсті за Матвієм» Баха (спільно з Я. С. Друскін, 1941). Підготував збірку перекладних робіт Ж. Т'єрсен, Ж. Комбарье, Е. Істеля, Ш. Кехліна, Ж. Продомма «Французька музика другої половини XIX століття» (1938).
Роки війни
В блокадному Ленінграді до лютого 1942 року Друскін викладав одночасно в Консерваторії та в Театральному інституті. Разом з очолюваною ним кафедрою музичної освіти Інституту був евакуйований в Кострому, навесні перебралися в П'ятигорськ, у серпні він разом з дружиною був змушений бігти, рятуючись від німецьких військ, що підступали до Північного Кавказу. Далі Тбілісі, кружним шляхом через Єреван та Джульфу в Баку; звідти на протилежний берег Каспію, в Красноводськ, залізничним шляхом по Турксибу в Новосибірськ. У 1943–1944 роках працював в Уральській консерваторії завідувач кафедри історії музики. В Ленінград повернулися 1944 року, і восени М. Друскін продовжив роботу в Ленінградській консерваторії.
Просвітницька робота
Друскін готував просвітницькі лекції з концертними виконаннями на Ленінградському радіо. Перед від'їздом до Німеччини Друскін провів на радіо цикл з дев'яти лекцій-концертів під назвою «Що таке музика». З 1932 по 1936 рік був штатним піаністом-солістом (радіопсевдонім С. Дмитрієв), а пізніше став консультантом музичного радіомовлення (1945–1948). Після смерті Соллертинського завідував науково-методичним відділом Філармонії (1944–1946).
Повоєнні роки, історія основних праць
Докторська дисертація (без захисту кандидатської) на тему «Історія клавіру та клавірної музики в XVI-XVIII століттях», (вчене звання доктора мистецтвознавства отримано в 1946). З 1947 року Друскін — професор Ленінградської консерваторії та старший науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту театру, музики та кінематографії (до 1953).
У розпал «боротьби з космополітизмом» був вигнаний з Консерваторії, однак в Інституті Друскін був залишений працювати: свою «провину» повинен був спокутувати написанням книги «Питання музичної драматургії опери» (1952), основний матеріал якої склала російська опера. 1 вересня 1949 року Друскін відновлений в Консерваторії на посаді професора.
З Ленінградською консерваторією пов'язані 66 років життя М. Друскіна: з 1935 року до останніх днів життя. Їм було розроблено та прочитано безліч лекційних курсів, які він вів у різні періоди: «Історія фортепіанної музики» (1937–1941), «Історія російської музики» (1944–1949), «Історія радянської музики» (1944–1949, також для аспірантів-піаністів), «Історія зарубіжної музики» різних історичних періодів та століть (починаючи з 1960-х рр., головним чином історію ХХ ст.). Вперше в історії вітчизняної вищої музичної освіти розробив та читав спеціальний курс «Музична історіографія» (1971–1991; вступна частина опублікована посмертно).
Переважна більшість праць Соллертинського були зібрані, відредаговані та опубліковані Друскін.
З кінця 1950-х років брати Яків та Михайло Друскіни готували до російського видання велику книгу Альберта Швейцера «Йоганн Себастьян Бах». Книга мала подвійний тираж (1964 та 1965) і стала бібліографічною рідкістю. І. С. Баху присвячені дві книжки про пассиони та меси, монографія про композитора (1982), присвячена пам'яті старшого брата, а також цикл бахознавчих статей.
1970-ті роки — робота над монографією про Стравінського. У квітні 1975 року в Ленінградській консерваторії за наполяганням Обкому КПРС було організовано обговорення книги в дусі «проробок» кінця 1940-х років. 1984 року Друскіну присуджена перша премія імені Б. Асаф'єва «за наукові праці останніх років».
Друскіним прочитані цикли лекцій — по історії зарубіжної музики, пізніше по історіографії — в Китаї (1957), Болгарії (1965, 1966, 1973), Західному Берліні (1970-1980-е), а також неодноразово в містах СРСР — Ташкенті, Єревані, Тбілісі, Києві (в 1970-ті і 1980-і). Виступав він у Болгарії (1965, 1966, 1973), Чехословаччині (1961, 1974), Польщі (1962), Югославії (1965), Угорщині (1966), Румунії (1967), НДР (1967, 1970, 1974–1977, 1981, 1985) та Західному Берліні (1981–1987); був запрошений також до Франції (1959), Австрії (1961), Іспанії (1967).
Написаний Друскіним підручник «Історія зарубіжної музики другої половини XIX століття» витримала дев'ять перевидань (в тому числі переклади на іноземні мови). Друскін брав участь у міністерських Методичних конференціях, був співавтором досі актуальною Програми з історії зарубіжної музики (1978) та ін.
Друскін активно підтримував творчі шукання представників вітчизняного авангарду — Е. Денисова, А. Шнітке, В. Сильвестрова, Г. Канчелі, А. Тертеряна та інших.
Значне місце у його творчості належить музиці С. Прокоф'єва: стаття «Фортепіанна творчість Сергія Прокоф'єва» (Радянське мистецтво. 1938. 2 жовтня); «Балет „Ромео та Джульєтта“» Прокоф'єва (Радянська музика. 1940. № 3); П'ята симфонія Прокоф'єва (Ленінградська правда. 1940. 3 травня); «Опера Прокоф'єва „Війна і мир“» (Друскін М. Вибране: Монографії. Статті. М., 1981. C. 225–227); стаття «Музичний театр Прокоф'єва» (написана до 70-річчя композитора).
Список праць М. С. Друскіна
Книги та брошури
1928 Новая фортепианная музыка: С систематическим обзором современной фортепианной литературы / Предисл. И. Глебова. Л.: Тритон. 112 с. 1934 Ганс Эйслер и рабочее музыкальное движение в Германии. М.: Музгиз. 52 с. (См. также ст. «Из истории немецкой пролетарской песни» в сб.: Друскин М. История и современность: Статьи о музыке. Л.: Советский композитор, 1960. С. 80-92.) 1935 «Петрушка» Иг. Стравинского: Путеводитель по концертам. Л.: Лен. филармония. 26 с. 1936 Очерки по истории танцевальной музыки. Л.: Лен. филармония. 207 с. 1936 Революционные песни 1905 года с приложением тринадцати нотных примеров. Л.: Тритон. 71 с. 1936 Шестая симфония Бетховена: Путеводитель по концертам. Л.: Лен. филармония. 31 с.; 2-е изд. 1946. 32 с.; 3-е изд. 1946. 32 с. 1937 Фортепианные концерты Бетховена: Путеводитель по концертам Л.: Лен. филармония. 71 с.; 2-е изд., перераб. М.: Музгиз, 1959. 64 с. 1937 Фортепианные концерты Листа. Л.: Лен. филармония. 32 с. 1937 Первая симфония Дм. Шостаковича: Путеводитель по концертам. Л.: Лен. филармония. 29 с. (См. также в сб.: Друскин М. История и современность: Статьи о музыке. Л.: Советский композитор, 1960. С. 214–224.) 1938 Фортепианные концерты Чайковского: Путеводитель по концертам. Л.: Лен. филармония. 36 с. 1939 Фортепианные концерты Моцарта. Л.: Лен. филармония. 48 с.; 2-е изд., перераб. М.: Музгиз, 1959. 44 с. 1941 «Страсти по Матфею» И. С. Баха: Путеводитель по концертам (совм. с Я. С. Друскиным). Л.: Лен. филармония. 47 с. 1946 «Евгений Онегин» П. И. Чайковского: К постановке оперы. Л. 32 с. (Свободное изложение книги см. в одноименной ст. в сб.: Друскин М. История и современность: Статьи о музыке. Л.: Советский композитор, 1960. С. 145–162.) 1948 «Пиковая дама» Чайковского. Л., <не обнаружено>.