Трістан Тцара (), власне Самуель Розеншток (, 16 квітня 1896, Мойнешть, Румунія — 24 грудня 1963, Париж) — румунський і французький поет-авангардист, есеїст і перформанс-артист, один із засновників та ідеологів дадаїзму. Крім того, виступав як журналіст, драматург, літературний і мистецький критик, композитор і кінорежисер.
Свій творчий шлях розпочинав у Румунії в колі журналу «», а тексти писав під впливом символізму.
1915 року переїхав до Цюриха, де став одним із засновників дадаїзму. Разом із іншими представниками цього напрямку брав участь у дадаїстських виставах у Кабаре Вольтер. Учасники цих перформансів епатували публіку абсурдними виставами, а експериментальна поезія Тцари являла собою випадкове поєнання слів, звуконаслідування, пародіювання екзотичних мов тощо. Тцара був одним із винахідників симультанного вірша, яким є, наприклад, його текст «Адмірал шукає будинок для оренди» (L'Amiral cherche une maison à louer).
1919 року Тцара переїхав до Парижа, де став співробітником журналу , у колі якого зародився сюрреалізм. Його перу в той період належать дадаїстські п'єси «» та «». Зрештою Тцара звернувся до методів сюрреалізму, створивши, зокрема, поему (1931).
У подальші роки Тцара поєднував гуманістичні та антифашистські переконання з комуністичним світоглядом. На боці республіканців взяв участь у громадянській війні в Іспанії. Під час Другої світової війни був активним учасником руху опору. Після війни впродовж одніє каденції представляв Комуністичну партію Франції у Національних зборах. Однак 1956 року полишив партію на знак протесту проти придушення радянськими військами Угорської революції.
Тцара був впливовим автором і виконавцем; його діяльність часто розглядають як одну з ланок, що поєднали авангардні течії початку ХХ століття із пізнішими культурними явищами, такими як біт-покоління, ситуаціонізм і деякі напрями рок-музики.
Ім'я Від початку творчого шляху і в перші роки 1910-х поет користувався псевдонімом С. Саміро — частковою анаграмою імені Самі Розеншток. Низка недатованих творів, імовірно написаних уже 1913 року, мають підпис Трістан Руйа, а влітку 1915 року він підписував твори ім'ям Трістан Jacques-Yves Conrad, Promenade surréaliste sur la colline de Montmartre , at the Університет Париж III Center for the Study of Surrealism ; retrieved April 23, 2008.
У 1960-х роках товариш, а згодом суперник Розенштока, Йон Віня твердив, що саме він 1915 року придумав компонент псевдоніма Tzara. Зі слів Віня, тоді Тцара захотів зберегти Tristan як обране ім'я, і згодом це спричинило появу «ганебного каламбуру» Triste Âne Tzara (з французької «сумний осел Тцара»). Ця версія подій видається сумнівною, адже рукописи свідчать, що письменник, можливо, вже в 1913—1914 роках уживав повне ім'я, а також його варіації Tristan Țara і Tr. Tzara (хоча цілком можливо, що підпис поставлено через тривалий час після написання тих текстів на папері).
1972 року мистецтвознавець Серж Фошеро на підставі інформації, отриманої від Коломби — дружини поета-авангардиста , — повідомляв, що сам Тцара пояснював своє обране ім'я як румунський каламбур trist în țară, що означає «сумний у країні». Крім того, Коломба Воронка відкидала чутки про те, що Трістан було взято як вияв пошани до поета Трістана Корб'єра або опери Вагнера «Трістан та Ізольда». Самі Розеншток юридично прийняв нове ім'я 1925 року, подавши запит до . У Румунії набула поширення французька вимова його імені, яка витіснила природніше румунське прочитання țara («країна», ) Andra Matzal, «România-fantomă o să mai existe în forma unei suferințe psihice» (interview with Andrei Codrescu), at Club Literatura , Cotidianul; retrieved June 29, 2009.
Життєпис
Дитинство і роки в журналі Simbolul Тцара народився в місті Мойнешть (повіт Бакеу) в історичному регіоні Румунської Молдови. Його батьки були румунськими євреями і, за свідченнями, розмовляли їдишем як рідною мовою. Батько Філіп і дід Іліє займалися підприємництвом у галузі лісового господарства Victor Macarie, «Inedit: Tristan Tzara» , in Convorbiri Literare, November 2004. Матір Тцари звали Емілія Розеншток (до шлюбу Зібаліс). Через дискримінаційні закони Румунського королівства Розенштоки не були емансиповані, тож до 1918 року Самуель не мав у Румунії повних громадянських прав.
В одинадцять років Тцара переїхав до Бухареста, де навчався в школі-інтернаті Шеміц-Тьєрін. Вважають, що середню освіту він завершив у державній школі, яку ідентифікують як або як Старшу школу святого Гергія. У жовтні 1912 року 16-річний Тцара разом зі своїми друзями Віня та Марчелем Янко почав видавати журнал «». За наявними даними, фінасування забезпечували Янко та Віня. Як і Віня, Тцара приятелював з їхнім молодим колегою , який згодом став його палким шанувальником і всіляко його підтримував.
Попри юний вік видавців, до співпраці їм вдалося залучити визнаних . Опріч близького друга і наставника (імажиста і колишнього учителя Віні), у журналі публікувалися: , , , , Йон Мінулеску, , , , , , а також журналіст і правник Польді Шап'єр. У першому числі навіть з'явився вірш одного з провідних представників румунського символізму Александру Мачедонскі. На додачу Simbolul публікував ілюстрації Маніу, Мілліана та .
Хоча журнал припинив виходити вже в грудні 1912 року, він відіграв важливу роль у формуванні тогочасної румунської літератури. Історик літератури розглядає Simbolul як основний етап у становленні румунського модернізму і вважає його першим кроком у переході від символізму до радикального авангарду. Потім Маніу полишив гурток, схилившись до традиціоналістських засад, а Тцара, Янко і Віня продовжили співпрацю. У 1913—1915 роках вони часто відпочивали разом на узбережжі Чорного моря або в маєтку родини Розеншток у комуні Гирчень (повіт Васлуй). У той час друзі писали вірші зі спільною тематикою та взаємними алюзіями.
Журнал Chemarea і переїзд до Швейцарії Між 1914 і 1916 роками, коли Румунське королівство утримувалось від участи в Першій світовій війні, напрям творчого шляху Тцари зазнав змін. Восени 1915 року Віня як засновник і редактор недовговічного журналу Chemarea опублікував два вірші свого друга — перші друковані твори з підписом Tristan Tzara. У той час молодий поет, як і багато його друзів, був виразником та антинаціоналістичних поглядів, що поступово набували взагалі антисистемного характеру. Журнал Chemarea був трибуною для такої позиції й, зі слів румунського письменника-авангардиста Клода Серне, «відрізнявся від усього, що було надруковано в Румунії доти».
1914 року Тцара вступив до Бухарестського університету, де вивчав математику і філософію, однак навчання не завершив «Tristan Tzara» , biographical note in Cronologia della letteratura rumena moderna (1780—1914) database , at the University of Florence's Department of Neo-Latin Languages and Literatures; retrieved April 23, 2008. Восени 1915 року він покинув Румунію й вирушив до Цюриха в нейтральній Швейцарії. Марсель Янко із братом Жулем оселилися там кількома місяцями раніше, і згодом до них приєднався старший брат Ґеорґе. Тцара, який можливо подав був заяву на вступ на філософський факультет місцевого університетуMarta Ragozzino, «Tristan Tzara», in Art e Dossier, March 1994, Giunti, p.48, мешкав у Altinger Guest House разом із Марселем Янко, який був тоді студентом Федеральної вищої технічної школи Цюриха (станом на 1918 рік Тцара вже мешкав у Limmatquai Hotel). Його від'їзд із Румунії, як і еміграція братів Янко, можливо був почасти пацифістським політичним жестом. У Швейцарії молодий поет майже цілковито відмовився від румунської як мови творчости й відтоді писав здебільшого французькою. Написані раніше вірші, які були своєрідним поетичним діалогом із Вінєю, він залишив йому на зберігання. Більшість із них вийшли друком лише в міжвоєнний період.
Саме в Цюриху румунський гурток зустрівся з німецьким поетом-анархістом і його молодою дружиною — виконавицею вар'єте. У лютому 1916 року Баль орендував у Яна Ефраїма задню кімнату забігайлівки Hollandische Meierei з наміром використовувати її для перформансів та виставок. Так з'явилось Кабаре Вольтер. У своїх нотатка Гуґо Баль зазначав, що Тцара і Марсель Янко, а також Ганс Арп, , Отто ван Реес, Макс Оппенгеймер і , «радо погодилися взяти участь у кабаре». Зі слів Баля, поміж пісенних номерів, що імітували або наслідували різні національні фольклори, «герр Трістан Тцара читав румунську поезію». Баль згадує, що наприкінці березня до гуртка приєднався німецький письменник і барабанщик , який незабаром долучився до виконання «симультаністських віршів» Тцари, «найперших у Цюриху і всьому світі», серед яких були інтерпретації творів двох ентузіастів кубізму: і .
Народження Дада
Саме в цьому середовищі народився Дада. Це відбулося в якийсь момент перед тим, як у травні 1916 року вперше вийшла друком однойменна публікація. Історія заснування цього руху стала предметом суперечок між Тцарою та його колегами по перу. Паул Чернат вважає, що перший дадаїстський перформанс відбувся ще в лютому, коли дев'ятнадцятирічний Тцара з моноклем в оці вийшов на сцену кабаре Вольтер, де почав співати сентиментальні мелодії й роздавати «обуреним глядачам» паперові жмаки. Потім звільнив сцену акторам у масках на ходулях і повернувся вже в костюмі клоуна. Після вимушеного закриття кабаре Вольтер, подібні перформанси, починаючи з літа 1916 року, відбувалися на . Зі слів історика музики Бернара Жендрона, допоки існувало «кабаре Вольтер, воно і було дада — не існувало жодного альтернативного закладу чи місця, де можна було б відокремити „чисте“ Дада від його простого супроводу [ … ], та й потреби в такому місці не було». Інші дослідники пов'язують зародження Дада з набагато ранішими подіями, зокрема експериментами Альфреда Жаррі, Андре Жіда, Крістіана Морґенштерна, , Ґійома Аполлінера, , Марселя Дюшана та Франсіса Пікабіа.
У першому маніфесті руху Гуґо Баль писав: «[ця брошура] покликана познайомити громадськість з діяльністю та інтересами „Кабаре Вольтер“, чия єдина мета, попри перепони війни й націоналізму, — привернути увагу до небагатьох незалежних особистостей, які живуть іншими ідеалами. Наступна мета митців, що зібралися тут, — видавати ревю інтернасьйональ [з французької: міжнародний журнал]». Баль завершив своє послання французькою, параграфом, що перекладається так: «Журнал виходитиме в Цюриху і називатиметься „Dada“ („Dada“). Dada Dada Dada Dada». Письменник дотримувався погляду, що саме Баль створив Дада. Він прямо звинувачував Тцару в привласненні бальової ініціативи.
Окрему суперечку спричинило питання авторства самої назви «Дада», яку, зі слів художника і есеїста Ганса Ріхтера, вперше зафіксовано друком у червні 1916 року. Баль, приписуючи собі вибір назви, запевняв, що взяв це слово навмання зі словника. Він пояснює, що з французької мови воно перекладається як «», а в німецькій виражає втіху дітей від заколисування. Сам Тцара дистанціювався від дискусії, тоді як Марсель Янко приписував авторство терміна саме йому. У дада-маніфестах, які Тцара написав самостійно або в співавторстві, написано, що ця назва має багато міжмовних омонімів, зокрема: слово в західноафриканських , яке означає «хвіст священної корови»; іграшка та слово «мати» в одному з ; подвійне «гаразд», «так» у Румунській та низці слов'янських мов.
Популяризатор дадаїзму Перед завершенням війни Тцара став головним популяризатором і організатором Дада, допомагаючи швейцарському гурткові створювати осередки в інших європейських країнах. Тоді ж стався перший розкол: посилаючись на нездоланні розбіжності з Тцарою, Баль покинув гурток. На думку Жендрона, після його відходу Тцара зумів трансформувати схожі на водевіль перформанси Дада в щось на кшталт «підривного, хоча й жартівливо провокативного театру».