Лінія Бертелемі («Бартелемі чи Бартельмі лінія») — умовно прийнята назва лінії, котру спеціально скликана комісія держав-представниць Антанти на чолі з французьким генералом Бертелемі (дружина — за походженням із польської шляхтиЛитвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 165.) 24 лютого 1919 року запропонувала вважати за західний кордон Західноукраїнської Народної Республіки.

Відомості

Польський Комітет Народовий — дипломатичний представник Польщі перед Мировою комісією — робив усілякі заходи, аби нав'язати неправдиву інформацію, що українські війська перебували під керунком німецьких старшин, та що створення ЗУНР було в інтересах Німеччини та Австрії. Прем'єр Польщі Ігнацій Ян Падеревський надавав дані про Галичину зі зумисним сплутуванням українських сил з більшовицькими, не відкидаючи видумок щодо німецької участі.

19 січня 1919 р. через Прагу й Варшаву місія Бертелемі прибула до Кракова, налагодила стосунки з польськими властями. В перших числах лютого 1919 р. Найвища Рада країн Антанти, в спробах припинення українсько-польської війни, надіслала для переговорів з урядами ЗУНР та Польщі про перемир'я спеціальну комісію, що складалася приблизно з 70 осіб, очолювану генералом Жозефом Бертелемі. До складу делегації увійшли: від Великої Британії — лорд Адріан Картон де Віарт, від США — професор Роберт Говард Лорд (), Італію представляв майор Стабіле; та ще ряд військових експертів. Потягом, яким місія дісталася до Львова, відправлено й зброю для польських частин, що викликало, зокрема, протест митрополита Шептицького. Місія на початках двічі відмовилася вести переговори про перемир'я з представниками УГА, вони почалися лише 1 лютого і завершилися нічим. Польські інтереси охоплювали не тільки Східну Галичину — по Збруч, але і Холмщину, Підляшшя, Полісся та Волинь — по річку Случ, Проскурівський та Кам'янецький повіти. 13 лютого до Варшави з Парижа прибула комісія Ж. Нуланса та перебирає керівництво, обговорює становище з Ю. Пілсудським. Важке становище польських військ зумовило рішення скерувати місію для пришвидшення підписання перемир'я.

18 лютого полковник В. Курманович отримав від вищої Ради телеграму з вимогою припинити вогонь в районі залізниці, щоб пропустити до Львова місію. Командування УГА, М. Омелянович-Павленко категорично відмовився припинити вогонь в момент найвищого піднесення Вовчухівської операції. Президент Е. Петрушевич особисто, уряд ЗУНР продовжували вірити в шляхетність Антанти, але водночас з місією Бартелемі до Львова в потязі було таємно провезено 14 000 гвинтівок з боєприпасами. 20 лютого зі Львова Бертелемі надіслав вимогу до УГА припинити бойові дії та забезпечити проїзд місії до УГА — ХодороваЛитвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 165—166..

Після проведення попередніх перемовин з представництвом польського уряду, члени місії 22 лютого вранці прибули до Начальної Команди УГА. Їх, як поважних гостей, на пероні вокзалу Ходорова зустріли С.Голубович та М.Омелянович-Павленко — та під час переговорів голова місії стукав по столу кулаками, а генерал Картон висунув вимогу через 5 хв. припинити бойові діїЛитвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 166.. 22 лютого командир УГА Омелянович-Павленко погодився припинити воєнні дії на 1 добу. 24 лютого на настійливі вимоги місії Антанти було укладено перемир'я; припинення воєнних дій, яке вступило в силу з ранку 25 лютого, зупинило успішний наступ українських військ в ході Вовчухівськоі операції. Спроби членів делегації ЗУНР Степана Витвицького, Михайла Лозинського, Осипа Бурачинського, Володимира Темницького, представників УГА обґрунтувати позицію української сторони пішли намарне; одночасно делегат США Лорд запевнив польських військових, що «історичні й політичні права» Польщі будуть захищені, до неї відійдуть Львів і нафтові родовища Прикарпаття. В штаб-квартирі УГА делегати місії в присутності вищих керівників ЗУНР Евгена Петрушевича й Сидора Голубовича зустрілися з Симоном Петлюрою.

В часі переговорів за участю делегацій ЗУНР і Польщі в Ходорові, згодом у Львові, генерал Бертелемі в ультимативній формі вимагав встановлення демаркаційної лінії між воюючими сторонами по визначеній його групою лінії. Його план передбачав встановлення західного кордону ЗУНР по східній межі Львівського, Перемишлянського і Бібрського повітів, далі вниз по течії річки Стрий. Згідно з цим планом до Польщі відходило до 40 % території Східної Галичини, серед всього — Львів і Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн залишалися у складі Польщі.М.Омелянович-Павленко в своїх спогадах про нараду цієї комісії з українським командуванням пише:

Стаття 1 наперед вирішеної угоди була такою: перемир'я є тільки військовим, воно ніяк не вплине на майбутнє рішення Паризької мирної конференції, але триватиме до його проголошення.

Стаття 2 описувала «лінію Бартелемі», за яку на схід мали б відводитися частини УГА — від північного кордону Галичини вздовж Західного Бугу на південь, лишаючи полякам міста Кам'янку (Кам'янка-Бузька) та Бібрку, далі — Миколаїв, Турківський та Дрогобицький повіти.

Стаття 4 — з обох сторін «лінії Бартелемі» твориться 3-кілометрова нейтральна зона.

Умови перемир'я були невигідні для УГА та згіршували становище ЗУНР.

Українська делегація — Осип Бурачинський, Степан Витвицький та Михайло Лозинський — остаточно відкинула пропозиції місії Бертелемі; воєнні дії на українсько-польському фронті відновилися.

У ніч на 1 березня командування УГА скасувало домовленість по припиненню вогню. На це місія Бертелемі висунула новий ультиматум, 2 березня полишила Львів.

Примітки

Джерела Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : «Олір», Інститут українознавства НАН України, 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9. Полонська-Василенко Н. Західня Україна; історія України. Симоненко Р. Г. Бартелемі місія // Удовиченко П. Розділ 17 .

Література В. І. Головченко. «Бартелемі лінія» // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

Див. також Лінія Дельвіга

Посилання Бертелемі лінія . Бартелемі місія . Мельник Ігор. Місія генерала Бартелемі // Zbruch, 25.02.2014. Сайт «Ходорів» .