Юрій Гаврило (Георгій Гавриїл) Блажовський (справжнє ім'я: Габріель Юрай Манкович, , ; 1705, Блажов — 20 грудня 1742, Малий Березний) — церковний греко-католицький діяч, титулярний єпископ Агненський, єпископ Мукачівський (1738—1742 рр.). Здійснив ряд заходів для поліпшення долі біднішого духовенства.

Життєпис

Блажовський народився у Блажові, Шароський комітат, як Юрай Манкович. Згодом змінив своє прізвище на Блажовський, за назвою місця народження. Навчався спочатку в Кошицях, де закінчив філософію, а потім вивчав філософію в Тернаві.

У 1729 році єпископ Юрій Бизанцій висвятив його на священика та призначив своїм секретарем. 11 травня 1738 року цісар іменував його Мукачівським єпископом, а Папа призначив Апостольським вікарієм у Мукачеві. Незадовго після того він постригся в ченці Василіяни й узяв монаше ім'я Гавриїл.

22 грудня 1738 року митрополит Атанасій Шептицький висвятив його на єпископа в Уневі.

За час свого єпископського служіння Юрій Блажовський робив старання про надання матеріальної допомоги духовенству, а також про право засідати в Соймі як єпископ. Владика Гаврило відіграв велику роль у розбудові Малоберезнянського монастиря та у проведенню тут духовно-просвітницької роботи. За його допомогою в Малому Березному почали будувати кам'яний монастир і церкву з двома вежами. Окрім цього, біля церкви, високо в лісі, заклали Хресну дорогу.

Владика, окрім усього іншого, відзначився ще й тим, що намагався усіляко покращити долю бідного духовенства. У зв'язку з цим єпископа прирівняли до осіб, готових на прийняття змін, необхідних для пристосування до політичних і соціальних стандартів панівної (угорської) культури.

Нібито з цієї причини в XVII ст. єпископи Семеон Ольшавський i Гавриїл Блажовський відмовилися від посад апостольських вікаріїв і віддали всю Мукачівську єпархію під юрисдикцію римо-католицького єпископа в Егері. У другій половині XIX ст. єпископи Штефан Панкович з Мукачева i Штефан Новак з Пряшева, а також світські й духовні діячі «Центрального комітету греко-католиків у Будапешті» зробили багато для впровадження в парафіяльних школах замість русинської, а в літургії замість церковно-слов'янської мадярської мови — спочатку в парафіях Гайдудорозького вікаріату, а потім в усій єпархії.

Діючи таким чином, асимільовані вважали, що зміцнять Греко-католицьку церкву в умовах мадяризації, яка планомірно здійснювалася угорським урядом перед Першою світовою війною. Схожа ситуація виникла у США після Другої світової війни, коли кілька єпископів і священиків замінили церковнослов'янську мову літургії i русинську проповідь на англійську, прийняли західний григоріанський календар i навіть скасували іконостаси, намагаючись наблизити свої східні (греко-католицькі) церкви до римо-католицьких, щоб у такий спосіб пристосуватися до «американської норми».

Рятуючись від епідемії чуми, відправився у Малоберезнянський монастир, але таки занедужав і через кілька днів, 20 грудня 1742 року помер. Похований на монастирському цвинтарі в Малому Березному. Його відновлена після радянських нищень могила розташована на монастирському кладовищі, навпроти входу до церкви.

Примітки

Література Енциклопедія Українознавства, Львів, 1993.

Джерела Мукачівська єпархія відзначила ювілей тижневим святкуванням Малий Березний: монастир святого Миколая Греко-Католицька церква в культурно-національному розвитку Галичини і Закарпаття

Попередник Симеон-Стефан Ольшавський Єпископ Мукачівський11 травня 1738—20 грудня 1742 Наступник Мануїл Ольшавський