Киштимська аварія — перша в СРСР радіаційна надзвичайна ситуація техногенного характеру, що виникла 29 вересня 1957 року на хімкомбінаті «Маяк», розташованому в закритому місті «Челябінськ-40». З 1994 року місто називається Озерськ, але його попередня назва в радянський час вживалася тільки в секретному листуванні, тому аварія й отримала назву «Киштимська», за назвою найближчого до Озерська міста, яке було позначене на картах, Киштим.
Масштаби події та ліквідація наслідків Вибух стався в ємності для радіоактивних відходів, яку було побудовано в 1950-х роках. Роботи з будівництва ємностей виконувалися під керівництвом головного механіка Аркадія Олександровича Казутова (1914—1994), головним інженером будівництва «Маяка» в той час був .
Сама ємність являла собою циліндр з неіржавної сталі в бетонній оболонці. Механізм створення цього сховища був такий: викопувався котлован діаметром близько 18–20 метрів і глибиною 10–12 метрів. На дні і стінах цього котловану закріплювалася арматура, яка заливалася бетоном; в результаті товщина стін виходить приблизно 1 метр. Після цього всередині методом зварювання окремими царгами з нержавіючої сталі збиралася сама ємність для відходів. Зверху будувався купол на радіальних металевих фермах, які в центрі кріпилися до металевого циліндра діаметром до 1,5 метра. Над цими фермами бетоном вищих марок заливалася кришка завтовшки близько метра і масою близько 160 тонн. Поверх споруди насипався шар землі завтовшки 2 метри, а поверх нього для маскування вкладався зелений дерен.
У міцності цієї конструкції на момент будівництва не було жодних сумнівів, на що вказує діалог Казутова і Саприкіна на будівництві сховищ відпрацьованого палива. Пам'ятаю зустріч, коли головний інженер Василь Саприкін приїхав оглянути сховище. Це було вдень, сильно гріло сонце. Він запитав мене, посміхаючись:- А не завалиться під власною вагою?Я, жартуючи, відповів — Можете ще довантажити паровозом із завантаженим тендером. Василь Андрійович над жартом посміявся, а потім задумливо і, як мені здалося, з легкою тривогою промовив:- Хто знає, яка сила потрібна, щоб зруйнувати це?
29 вересня 1957 року в 16:22 через вихід з ладу системи охолодження (за офіційною версією) стався вибух ємності об'ємом 300 кубічних метрів, де містилося близько 80 м³ високорадіоактивних ядерних відходів. Вибухом, оцінюваним в десятки тонн в тротиловому еквіваленті, ємність було зруйновано, бетонне перекриття товщиною 1 метр вагою 160 тонн відкинуто в бік, в атмосферу було викинуто близько 20 млн кюрі радіоактивних речовин. Частину радіоактивних речовин було піднято вибухом на висоту 1-2 км, де вони утворили хмару, що складалася з рідких і твердих аерозолів. Протягом 10-11 годин радіоактивні речовини випали в смузі довжиною 300—350 км на північний схід напрямку від місця вибуху (за напрямком вітру).
У зоні радіаційного забруднення опинилася територія декількох підприємств комбінату «Маяк», військове містечко, пожежна частина, колонія ув'язнених і територія площею 23 000 км² з населенням 270 000 чоловік у 217 населених пунктах трьох областей: Челябінської, Свердловської і Тюменської. Сам Челябінськ-40 не постраждав. 90 % радіаційних забруднень випали на території хімкомбінату «Маяк», а інша частина розсіялася далі. У ході ліквідації наслідків аварії 23 села з найзабрудненіших районів із населенням від 10 до 12 тисяч чоловік було відселено, а будівлі, майно й худобу — знищено.
Для запобігання розносу радіації в 1959 році рішенням уряду було утворено санітарно-захисну зону на найбільш забрудненій частині радіоактивного сліду, де було заборонено будь-яку господарську діяльність, а з 1968 року на цій території було утворено . Зараз зона зараження зазвичай іменується Східно-Уральським радіоактивним слідом (СУРС). Для ліквідації наслідків аварії залучалися сотні тисяч військовослужбовців та цивільних осіб, які внаслідок цього отримали значні дози опромінення.
Хронологія подій 29 вересня 1957 року (неділя): 16 годин 22 хвилини за місцевим часом. Стався вибух банки № 14 комплексу С-3.
19 годин 20 хвилин. Повітряні маси з району хімкомбінату рухалися в напрямку села Багаряк і міста Каменськ-Уральський.
22 година вечора або 00:00 30 вересня. Радіоактивна хмара досягла території Тюмені.
Близько 23 годин було відмічено дивне світіння в небі; основними кольорами цього світіння були рожевий і світло-блакитний. Світіння спочатку охоплювало значну частину південно-західної та північно-східної частини небосхилу, далі його можна було спостерігати в північно-західному напрямку.
30 вересня 1957 року: 3 година ночі. Повністю завершено процес формування радіоактивного сліду (без урахування подальшої міграції).
4 година ранку. На промисловому майданчику було проведено першу грубу оцінку рівня радіаційного зараження.
Розпочато вивчення радіаційної обстановки за межами комбінату і міста Челябінськ-40. Перші ж вимірювання забрудненості, виконані в довколишніх населених пунктах, які накрила радіоактивна хмара, показали, що наслідки радіаційної аварії дуже серйозні.
2 жовтня 1957 року: На третій день після аварії з Москви прибула створена Міністерством середнього машинобудування комісія на чолі з міністром Є. П. Славським. Після прибуття в Челябінськ-40 (Озерськ) комісія активно включилася в роботу, намагаючись з'ясувати причини, що призвели до аварії. Але ситуація з вибухом ємності виявилася непростою, що вимагало спеціального вивчення багатьох проблем.
6 жовтня — 13 жовтня 1957 року: На основі попередніх оцінок дози опромінення було прийнято рішення про евакуацію 1100 осіб, що проживають в селах Бердяніш, Сатликово, Галікаєво. Евакуація проводилася з запізненням, через 7-14 діб після аварії.
11 жовтня 1957 року: Було створено спеціальну технічну комісію для встановлення причин вибуху. До її складу увійшли 11 осіб, в основному відомі вчені, фахівці атомної галузі, такі як Н. А. Бах, І. В. Жежерун, В. П. Нікольський та інші. Головою комісії був призначений відомий радянський хімік, член-кореспондент АН СРСР . Ознайомившись з обставинами вибуху банки № 14 комплексу С-3, комісія встановила причину аварії — вихід з ладу системи охолодження.
Травень 1958 року: За 12 км від Озерська, на території СУРСу було створено науково-дослідну станцію. В Челябінську було організовано філію Ленінградського науково-дослідного інституту радіаційної гігієни, а також комплексну сільськогосподарську науково-дослідну радіологічну лабораторію. В грудні 1962 року на їх базі утворено філіал № 4 (ФІБ-4). Співробітники цієї закритої наукової установи проводили медичне обстеження населення в районі річки Теча, а також на території СУРСу, вели активну дослідницьку роботу.
Підсумки У 1958-1959 роках в населених пунктах, що зазнали радіоактивного забруднення, спеціальні механізовані загони виконали ліквідацію і поховання будівель, продовольства, фуражу і майна жителів. Після аварії на всій території СУРС ввели тимчасову заборону на господарське використання території. Соціально-екологічні наслідки аварії виявилися дуже серйозними. Тисячі людей були змушені залишити місця свого проживання, багато інших залишилися жити на забрудненій радіонуклідами території в умовах довготривалого обмеження господарської діяльності. Положення значно ускладнювалося тим, що в результаті аварії радіоактивного забруднення зазнали водойми, пасовища, ліси і орні землі.
Розсекречення інформації про аварію Протягом тривалого часу в Радянському Союзі про цю велику аварію нічого не повідомлялося. Відомості приховувалися офіційною владою від населення країни і від жителів Уральського регіону, який опинився в зоні радіоактивного забруднення. Однак приховати повністю аварію 1957 року виявилося практично неможливо, насамперед через велику площу забруднення радіоактивними речовинами і залучення в сферу післяаварійних робіт значного числа людей, багато з яких роз'їхалися потім по всій країні.
За кордоном факт аварії 1957 року на Уралі став відомий досить швидко. Вперше про аварію в СРСР повідомила 13 квітня 1958 копенгагенська газета . Але це повідомлення виявилося неточним. У ньому стверджувалося, що сталася якась аварія під час радянських ядерних випробувань у березні 1958 року. Природа аварії не була відомою, але вона, як повідомлялося в цій данській газеті викликала радіоактивні опади в СРСР і прилеглих державах. Дещо пізніше у доповіді Національної лабораторії США, розташованої в Лос-Аламосі, з'явилося припущення, що в Радянському Союзі нібито стався ядерний вибух під час великих військових навчань. Через 20 років у 1976 році Жорес Медведєв, відомий радянський дисидент, вчений-біолог, зробив перше коротке повідомлення про аварію на Уралі в англійському журналі «Нью-сайєнтіст», що викликало на Заході великий резонанс. А в 1979 році він видав у США книгу під назвою «Ядерна катастрофа на Уралі», у якій наводилися деякі факти, що стосуються аварії 1957 року.Medvedev, Zhores A., Nuclear Disaster In The Urals, TBS The Book Service Ltd, 1979, (ISBN 0-207-95896-3 / 0-207-95896-3). Подальший запит активістів антиядерної організації «» показав, що ЦРУ знало про інцидент до публікації, але не розголошувало, що, за словами засновника «Critical Mass» Ральфа Нейдера, було викликано бажанням запобігти несприятливим наслідкам для американської атомної індустрії.
У 1980 році з'явилася стаття американських вчених з атомного центру Оук-Ридж під назвою «Аналіз ядерної аварії в СРСР у 1957-1958 роках і її причини». Її автори — відомі фахівці-атомники — Д. Трабалка, Л. Ейсман та С. Ауербах вперше після Ж. Медведєва, визнали, що в СРСР мала місце велика радіаційна аварія, пов'язана з вибухом радіоактивних відходів.Trabalka JR, Eyman LD, Auerbach SI. Analysis of the 1957—1958 Soviet nuclear accident. — Science, 18.07.1980 Серед проаналізованих джерел були географічні карти до і після інциденту, що показали зникнення назв низки населених пунктів і будівництво водосховищ і каналів у нижній течії ; а також опублікована статистика рибних ресурсів.The wasteful truth about the Soviet nuclear disaster — New Scientist, 10.01.1980
У Радянському Союзі факт вибуху на хімкомбінаті «Маяк» вперше підтвердили в липні 1989 року на сесії Верховної Ради СРСР. Потім було проведено слухання з цього питання на спільному засіданні комітету з екології та комітету з охорони здоров'я Верховної Ради СРСР з узагальненою доповіддю першого заступника міністра атомної енергетики і промисловості СРСР Б. В. Нікіпелова. У листопаді 1989 року міжнародна наукова громадськість була ознайомлена з даними про причини, характеристики, радіоекологічні наслідки аварії на симпозіумі Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). На цьому симпозіумі з основними доповідями про аварію виступали фахівці та вчені з хімкомбінату «Маяк».
Обговорення впливу аварії на сучасну екологічну ситуацію в Челябінській області У липні 2011 року адміністрація Челябінської області розмістила запит котирувань на надання послуг, що включає вимогу, за якою до перших десяти посилань пошукових систем Google і Яндекс за запитами, що стосуються Киштимської аварії і проблем екології Карабаша, повинні знаходитися матеріали, що містять «позитивні або нейтральні оцінки екологічної ситуації в Челябінську і Челябінській області».