Костел Матері Божої Громничої та домініканський монастир — готичний, з елементами бароко, архітектурний комплекс у старій частині міста Старокостянтинів на історичній Волині в Україні. Осередок чернечого життя римо-католицького ордену отців домініканців протягом 1613–1832 років. Після розформування монастиря і перебудови храму на російську церкву наприкінці XIX століття, відомий також як собор Воздвиження Чесного Хреста. Зазнав нищівних руйнувань в часі Радянсько-української війни й протягом XX століття не відновлювався. З 2003 року в користуванні монастиря Воздвиження Чесного Хреста Хмельницької єпархії Української православної церкви Московського патріархату.

Румовища храму та вежі оголошено «пам'яткою містобудування і архітектури» в 1979 році.

Розташування Комплекс розташований на заході України, в місті Старокостянтинів, а точніше в історичній частині міста, на південний захід від замку князів Острозьких, історичного осердя міста, на березі річки Случ. Від замку до монастиря можна дістатися вулицею Івана Федорова.

Історія

Передісторія Історія постання цієї самобутньої пам'ятки сакрально-оборонної архітектури не досить вивчена. З певністю можна говорити лише про будівництво вежі-донжона біля південного оборонного кордону міста в часі здійснення грандіозного проекту побудови цілого Костянтинова між 1561–1580 роками з ініціативи князя Василя Костянтина Острозького. Донжон висотою близько 30 метрів повинен був надійно забезпечити огляд і простріл значного теренуРичков П., Луц В. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. — Київ, 2002. — С. 42-43.. Дослідники волинської старовини кінця XIX століття, зокрема Микола Теодорович, висунули документально не підтверджену версію, за якою в 1570-х роках впритул до вежі з північного боку було збудовано православну церкву Воздвиження Чесного Хреста. Відтак домініканам дістався вже цілком сформований архітектурний комплекс — поєднання храму з донжоном. Нібито, замість втраченого храму православні містяни в 1640 році звели нову церкву Воздвиження Чесного Хреста на Новоміському передмісті — Стариках, звідки отримала вона іншу назву СтарицькаТеодорович Н. И. Город Староконстантинов Волынской губернии, основанный в 1561 году князем Константином Константиновичем Острожским. Исторический очерк. — Почаев, 1894. — С. 47; 55-60. . Версія ця виглядає малоправдоподібною ще й з огляду на те, що Януш Острозький, власник Старокостянтинова станом на 1612 рік, повинен був би строго дотримуватися батьківського заповіту і ще в 1603 році в акті поділу міста Острог разом з братом Олександром Острозьким, якому у володіння дістався Костянтинів, обіцяли:

сторони церков так римського, як і грецького визнання те, що здавна для них надано є в цілому, зберігатися повинно згідно давніх привілеїв чи подань, у тому стані, що в Тарнові і Острозі спільне подавання собі і нащадкам своїм кладемо і залишаємо на вічні часи, тобто, до католицьких храмів католицькі священики, а до церков грецької релігії духовні зверхності константинопольського патріарха…Tomasz Kempa. Akademia i drukarnia ostrogska. — Biały Dunajec; Ostróg, 2006. — S. 31.

Того ж, 1603 року, Олександр Острозький, отруєний слугою, помер. У 1604 і 1605 роках під час нищівних пожеж майже всуціль вигоріла уся дерев'яна забудова міста. Очевидно, сплинула у вогні й дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста. Батько прожив не набагато довше улюбленого сина і спочив в Бозі 1608 року. Але саме з наслідками пожежі, ймовірно, слід пов'язувати початок будівництва нового мурованого храмуКрощенко Л. Старий Костянтинів — нове волинське місто XVI століття // Архітектурна спадщина України: щорічник Держбуду України. — Київ, 2002. — С. 142, 145..

Домініканський період 1612 року о. Симфоріан і о. Амброзій з Ужендова зустрілися з князем Янушем Острозьким в справі набуття римо-католиками костелу в Старокостянтинові.

18 квітня 1613 року домінікани вже мали в Старокостянтинові костел, почали будівництво келій монастиря, який підпорядковувався Руській провінції ордену. Князь передав на утримання монастиря села Іршики і Преорівку, десятину з сульжинського фільварку на костел і монастир, десятину з села Марківці на шпиталь і три лани орної землі. Крім того, по 20 злотих з оренди старокостянтинівської, 10 постав голландського сукна. Монастир мав свою осібну юридику на Заслуцькому передмісті. Станом на 1775 рік в юридиці нараховувалося 20 димів і 4 в самому місті. У 1764 році їхній капітал становив 20,800 злотих. Десятини збіжжям надходили з окремих костянтинівських маєтків. Число монахів у монастирі часом сягало 28 осібWołyniak (Jan Marek Antoni Giżycki?). Spis ważniejszych miejscowości w powiecie starokonstantynowskim na Wołyniu. — Stary Konstantynów, 1910. — S. 393—401. .

Згідно з описом монастиря, поданого в «Інвентарі…» 1615 року, це був:

«костел мурований, ґонтами дубовими фарбованими побитий, на верху альтана білою бляхою оббита, над нею баня мідна з пуклями злотистими. До костелу дверей двоє залізних… Вежа велика, біля костелу від річки Случ мурована, побілена, в ній склепінь двоє — одне над… на долі. Друге над каплицею на горі флорізоване»Годованюк О. Монастирі та храми Волинського краю. — Київ, 2004. — С. 84-88..

1617 року в монастирі відбулася капітула, на яку прибув о. Рафал з Бононії. Цього року Костянтинів був спалений і пограбований кримськими татарами. Татарські напади відбивали у 1593, 1595, 1618 роках. З 1624 до 1709 року татари 6 разів пустошили місто.

Після 1620 року Руську провінцію ордену домініканів було поділено на три очолювані вікаріями контрати: Руську, Подільську і Покутську. Старокостянтинівський монастир підпорядковувався львівському вікарію — голові Руської контрати.

На капітулі 1624 року затверджено печатку монастиря. 1628 року на генеральній капітулі в Римі генеральним скарбником ордену призначено старокостянтинівського скарбника о. Павела.

Між 1638–1641 роками пріором монастиря був о. Шимон Окольський. 1640 року до старокостянтинівського монастиря призначено місіонером о. Ієроніма з Грабова.

1648 року монастир піддався нападу повстанських військ Богдана Хмельницького, опорядження костелу понищено, окремих монахів катовано і страчено.

На початку XVII століття Руську провінцію наново розділено на шість контрат, Старокостянтинів віднесено до Львівської. 1747 року пріором і дефінітором монастиря був о. Петро Фонфорович. 1762 року уряд пріора і дефінітора обіймав о. Альберт Слотвінський.

1764 року в Старокостянтинові відбулася капітула.

Після першого поділу Речі Посполитої утворено нову Руську провінцію, старокостянтинівський монастир ввійшов до Волинської контрати. Близько 1806 року пріором монастиря був о. Емерик Белдовський.

Згідно з візитацією 1820 року:

«Костел у довжину має 40 ліктів, ширину 20, покритий ґонтами, оточений муром висотою 5 ліктів. Вивершений костел куполом, на середині розташовується сиґнатурка з залізним хрестом. В інтер'єрі великий різьблений вівтар, лакований зеленим, місцями золочений, з колонами на обидва боки вівтаря, між якими 6 дерев'яних фігур апостолів, лакованих білим. Висота вівтаря 18 ліктів. Вгорі над вівтарем — образ Богоматері Вервиці в срібних золочених шатах. Останні подаровані в 1715 році Іоанною і Олександром Драгомірами, зображення яких поруч з датою містилися в нижній частині шат. У перспективі вівтаря вікно засклене помаранчевим склом, а на його фоні — чудодійне розп'яття Ісуса Христа, що затулялося полотняним занавісом із зображенням п'яти Ісусових ран. Ісус у короні, має довкола стану перев'яз срібний золочений, до образу підвішені вотиви. Святий престол надав відпуст на статую in perpetuum.

За вівтарем монастирський хор на 13 лавок. Праворуч від вівтаря різьблений баптистерій мальований, місцями золочений. Другий вівтар — святого Домініка, мальований на полотні, з завісою з зображенням святого Миколая. Третій — святого Антонія на полотні, затуляється образом святого Якуба. Четвертий — вівтар святого Вінсента Ферера — в каплиці.

А також три вівтарі з образами, мальованими на стіні: святого Михаїла, Івана Хрестителя і Яна Непомуцького.

Підлога — кам'яна. Трьохсекційний орган з двома клавіатурами на дванадцять голосів і чотири міхи.

Монастир також розписаний, покритий ґонтом, перекриття поверхів склепінчате. Коридор першого поверху довжиною 120 ліктів, шириною 4 лікті в одну лінію. У цьому коридорі 6 келій. Крім цього коридору, ще один — також прямолінійний, що провадить до костелу. На горі 20 келій, лише 8 придатних для мешкання.

Вежа при костелі вистою 50 ліктів, шириною 15.

Двір перед монастирем довжиною 200 ліктів, шириною 100, обнесений муром висотою 5 ліктів. У тому мурі, напроти костелу, дзвіниця на чотири дзвони; там само стайня, возівня, поруч флігель на вісім кімнат. Біля флігеля — садочок, а при ньому — шпиталь з двома вбиральнями; далі сад посаджений 1809 року, оточений муром: з боку річки на 3 лікті, а від міста 6 ліктів висотою і 120 ліктів довжиною. Риз різних кольорів 90, далматик 28, покривал 11.

Срібло: монстрація вагою 7 фунтів, 2 коробочки по 3 фунти, пацифікат вагою 2 фунти, 9 келихів, хрест, трибуляр, рами на образах, вотиви — разом 225 штук, ваза вагою 100 фунтів.

У костелі зберігалося 80 книжок».

При костелі діяло Братство Богородиці Вервиці, без жодних фундушів, тільки на свято збирали близько 100 злотих. Шпиталь також не мав доходів, діяльність покривалася з милостині.

На двох монастирських юридиках, Заслуцькій і Підмонастирській, нараховувалося в першій чверті XIX століття 38 димів, підданих чоловічої статі 85, дохід з них 500 рублів сріблом.

Фільварок на Меджибізькому передмісті над Случчю мав хату, господарські будівлі, овочевий город. Розводили там різну худобу.

Пріором і пробощем монастиря в 1820 році був о. Василь Войцехівський, в минулому викладач філософії. Володів польською, латинською і російською мовами. Субпріор о. Яцек Гаєвський, уродженець Старокостянтинова, володів польською, латинською і німецькою мовами.

Скарбник о. Ромуальд Мрочковський знав лише польську і латинську мови.

Під 1826 роком зафіксовано лише двох монахів: вікарія о. Діонісія Шембеля і о. Олексія Стрельбіцького, скарбника. Більше було в 1830 році: пріор, доктор теології о. Томаш Дашкевич; субпріор о. Лукаш Думінський; скарбник о. Себастян Подгурський; скарбник о. Калікст Славіцький; о. Петро.

1831 року ченців побільшало: пріор о. Домінік Подгурський; емерит о. Томаш Дашкевич; о. Діонісій Шембел; скарбник о. Кирило Яголковський; промотор вервиці о. Людвік Васюкевич; о. Себастян Подгурський; клірик Флоріан Грабовський.

Парафіян на той час налічувалося 2616 осіб.

Після придушення Листопадового повстання монастир закритий. Монахи перебралися до луцької обителі, а парафію перенесено до старокостянтинівських капуцинів. 1858 року капуцини разом з парафіянами звели при вулиці Кузьминській, чи Капуцинській, новий шпиталь, замість закритого домініканськогоAugust Kozietulski. Miasto Staro-Konstantynów na Wołyniu // Kłosy. — 1873. — Nr. 407. — S. 255—256. .

Шкілка Станом на 1803 рік в школі нараховувалося 25 учнів. 17 походженням зі шляхти, 8 — міщани різних національностей. Навчали там читати й писати, польською і російською мовами, трохи латинською, початків арифметики, катехизму. У 1804–1805 роках до школи ходили 12 учнів, 1808 року — 23, а 1820 року — 6. За більш ґрунтовними знаннями зверталися до міської школи. Шкілка проіснувала до 1832 року.

За російського панування. Собор Воздвиження Чесного Хреста