Композитна броня (також комбінована або багатошарова) — тип броні військової техніки, яка складається з двох і більше шарів металевих чи неметалевих матеріалів, що мають різні механічні, теплофізичні та інші якості, з'єднаних між собою таким чином, щоб снаряд послідовно долав кожен з них. Це дозволяє отримати вищу протиснарядну та протикумулятивну стійкість порівняно з гомогенною бронею за рівної ваги. Всі сучасні основні бойові танки мають композитне бронювання. Окрім танків, така броня застосовується для захисту БМП, інших легких бронемашин, та в авіації.

Першим у світі серійним танком, на якому було застосовано композитну броню, був радянський Т-64, виготовлюваний з 1963 року. На всіх наступних основних бойових танках колишнього СРСР було застосовано таке бронювання, тоді як на серійних танках інших країн композитна броня з'явилася у 1979—1980 роках на танках «Леопард 2» та «Абрамс» і з того часу стала стандартом для світового танкобудування.

Принцип дії Ефективність комбінованої броні проти кумулятивних боєприпасів випливає передусім з фізичних властивостей струменя.

На прикладі склотекстоліту, що забезпечував бронювання радянських основних бойових танків.

Історія

У роки Другої світової війни почали з'являтись імпровізовані засоби захисту від кумулятивних боєприпасів, наприклад, за допомогою мішків із піском. У 1950-ті роки стало зрозуміло, що підвищення рівня бронювання танків неможливе лише шляхом покращення сталевих сплавів.

СРСР Дослідник бронетехніки Андрій Тарасенко умовно поділяє радянський комбінований захист на два покоління. До броні першого покоління він відносить таку на танках Т-64, Т-64А, Т-64Б, Т-72А, Т-80Б та інших. Бронею другого покоління оснащені Т-72Б, Т-80У та Т-80УД.

З 1957 року ВНДІ-100 проводив дослідження стійкості радянських танків проти кумулятивних боєприпасів і виявив недостатність їхнього бронювання. Так, для надійного захисту від 85-мм кумулятивного снаряда масу Т-10 слід було би збільшити на 8,3 тонни, а Т-55 — на 7,7 тонни. Такі показники були неприйнятними, й тому фахівці ВНДІ-100 розпочали досліди з легкими сплавами, як алюміній і титан, а також неметалами, як склотекстоліт. 1959 виявили, що за однакових протикумулятивних якостей броня за схемою «титан + алюміній + титан» мала на 40% меншу масу; схема «сталь + алюміній + сталь» давала 33% виграшу в масі перед сталевою бронею.

Для проєкту «Об'єкт 432» (прототип Т-64, 1960 рік) проводили випробування різноманітних наповнювачів: бетон, скло, діабаз, порцеляна, ультрапорцеляна, ураліт, склопластик. Найкращі результати показали ультрапорцеляна та склотекстоліт АГ-4С. У технічному проєкті, створеному 1961 року, розглядали два варіанти наповнювача для башти: шар алюмінію або ультрапорцелянові вставки. Обидва варіанти забезпечували приблизно на тонну меншу масу в порівнянні зі цільною сталевою баштою з ідентичним захистом. Початково танк було запущено в серію з алюмінієвим варіантом наповнення, але після 1970 року повернулись до початкового варіанту з ультрапорцеляною. Т-64 став першим у світі серійним танком з комбінованим бронезахистом.

Верхня лобова деталь (ВЛД) корпусу Т-64 також була композитною. Оригінальний «Об'єкт 432» мав зовнішній сталевий шар завтовшки 80 мм та 140-мм шар склопластику, а на Т-64А (1968 рік) та Т-80 (1976 рік) була така схема: 80 мм сталь + 105 мм склопластик + 20 мм сталь. Ця тришарова схема «сталь + склопластик + сталь» стала стандартною для ВЛД наступних радянських танків. Для Т-72 (1974 рік) ввели ефективнішу схему «60 мм сталь + 105 мм склопластик + 50 мм сталь», цю ж схему запозичили й для Т-80Б (1979 рік). У 1980-х у рамках ДКР «Відбиття» () для Т-64БВ і Т-80БВ почали застосовувати п'ятишарову схему: 60 мм сталь + 35 мм склотекстоліт + 30 мм сталь + 35 мм склотекстоліт + 40 мм сталі; її ж було використано й на Т-80У/УД. У бронюванні танків застосовувався твердий склотекстоліт густиною 1,8-2 г/см³, виготовлений зі склотканини зі сполучним компонентом полівінілбутиралом або БФ-2

Радянські серійні танки 1970-х мали майже ідентичні ВЛД, але різні конструкції броні башти. На перших Т-72 «Урал» були башти, перероблені з башт Т-64, але їх замінили на цільні сталеві башти товщиною 400—410 мм, що надавали на 10-15% гірший захист проти підкаліберних снарядів і на 15-20% проти кумулятивних, у порівнянні з Т-64А. В башті Т-72А використано неметалевий наповнювач (так звані «піщані стрижні»). Т-80 початково отримав башту від Т-64, однак із 1977 уже стояли башти з «піщаними стрижнями», аналогічні таким на Т-72А. Також комбінований захист у форматі додаткової бронеплити з полімерним прошарком (які отримали назву «брови Брежнєва») встановлювали на Т-55АМ та Т-62М.

Друге покоління з'явилось у 1970-ті роки та мало два основні напрямки. пропонував броню з комірчастим наповнювачем (), а НДІ сталі — з відбивальними пластинами (). Перший тип знайшов своє застосування на баштах і корпусах Т-72Б (1985 рік), а другий, дорожчий та дещо ефективніший, на баштах «Об'єкта 476», Т-80У та Т-80УД (1985 рік). Броню цього покоління називають напівактивною бронею або невибуховим динамічним захистом, оскільки вона використовує енергію засобу ураження проти нього самого. Броня з відбивальними пластинами подібна до британської «Чобгем», вона використовує паралельні пластини, що складаються зі сталі та гуми. Броня з комірчастим наповнювачем складається з невеликих замкнених металевих комірок з полімерним наповнювачем, при пробитті яких кумулятивний струмінь утворює хвилі, що поширюються нею, відбиваються від стінок і впливають на сам струмінь.

На радянських танках 1980-х комбінована броня була посилена також вибуховим динамічним захистом «Контакт-1» або «Контакт-5».

Див. також Гомогенна броня Динамічний захист Керамічна броня Рознесена броня Протикумулятивна решітка

Примітки