Всесоюзна контора по торгівлі з іноземцями «Торгзін», також в українській літературі зустрічається під назвою «торгсин», () — спеціалізована державна установа СССР, яка займалася золотовалютними спекулятивними операціями протягом 1931–1936 років. Закрилась у 1937р. Це був спеціальний магазин в якому товари продавались за іноземну валюту або спеціальні бони, які видавались в обмін на дорогоцінні метали і камені, але не приймались звичайні радянські гроші (радзнаки), всупереч існуючим законам.Ермакова О. П. Жизнь российского города в лексике 30 — 40-х годов XX века: Краткий толковый словарь ушедших и уходящих слов и значений / О. П. Ермакова. — 2-е изд., испр. И доп. — М.: ФЛИНТА: Наука, 2011. — 192 с. ISBN 978-5-9765-0967-2 (ФЛИНТА) ISBN 978-5-02-03728-2 (НАУКА) (с.: 48) Крім цього, держава будь-який перепродаж за підвищеними цінами кваліфікувала як економічний злочин і спекуляцію, але саме ж держава займалася цим. Магазини цього типу з'явились не в усіх, але в багатьох містах країни офіційно для торгівлі з іноземцями, але більш для того, щоб викачати у населення дорогоцінності, які ще залишились після численних експропріацій. Магазини «Торгзін» були відкриті для радянських громадян, за умови, що вони мали доступ до твердої валюти — золота чи коштовностей. Крім того, через «Торгзіни» йшло постачання деякої частини радянської еліти.
Розквіт організації припав на голодні 1930-ті роки — з погіршенням продовольчої ситуації на українських землях. В УСРР Всесоюзна контора по торгівлі з іноземцями почала діяльність у 1932 роціОльга Мельничук. Грошові перекази як джерело доходу мережі «Торгзіну» УСРР / Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України — 29 червня 1932 р. була заснована Всеукраїнська контора торгзіну (ВУК "Торгзін").
Назва Назва від російського словосполучення «торговля с иностранцами» — акронім «торгзін», «торгівля з іноземцями».
Абревіатура «Торгзін» загалом є такою, яка обманює, оскільки близько 70% всіх цінностей, які скупив «Торгзін» (валюта, золото, срібло, діаманти, платина, твори мистецтва), близько 70% всіх доходів які отримав «Торгзін» надійшли від радянських громадян. Тільки близько 30% — це була іноземна валюта іноземців, які були в Радянському Союзі в той час, і надходження валютних переказів з-за кордону де була значна частка єврейських грошей.
Керівники правління Шкляр Мойсей Ізрайлевич (1931–1932) Сташевський Артур Карлович (1932–1934) Левінсон Михайло (Меєр) Абрамович (1934–1936) — третій директор «Торгзіну»; отримав освіту в Швейцарії. При ньому «Торгзін» продавав паспорти на еміграцію за величезні суми грошей (від 500 золотих карбованців до 1000 золотих карбованців за паспорт). Він підписав розстрільний вирок Колчаку. Після роботи в «Торгзіні» був посланий торговим представником в Італію (це був період Муссоліні), де подарував міністру Муссоліні самовар.
Дослідження явища в сучасній історіографії В сучасній історіографії явище системи «Торгсин» є маловивченим. Після розсекречення фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та державного архіву Київської області вони стали основним джерелом дослідження системи «Торгсин».
Вітчизняним дослідником вилучення грошей у селянства для потреб колективізації є доктор історичних наук В. І. Марочко. В Російській Федерації функціонування системи «Торгсину» в СРСР досліджувала доктор історичних наук О. Осокіна.
Ідеологія бізнесу «Торгзін» створений за постановою голови Совнаркому Вячеслава Молотова 5 липня 1931.
Перед тим 3 листопада 1929 ліквідовано автономію українських трестів, які були поглинуті «всесоюзними», а 11 січня 1930 скасовано самостійність кредитової кооперації УССР, також піпорядкувавши їх Москві.Степан Чорній. Історія української літературної мови ХХ сторіччя. Совєцький період. Журнал «Соборність», ч. 1, 2000, с. 17. Філіями «Торгзіну» в Одесі, Києві, Харкові керував уповноважений московської контори в Україні."Торгсини": золота ціна життя українських селян / Східно-Європейський Інститут Розвитку
Позбавивши УССР можливості маневру перед початком Голодомору, у структуру господарського життя було впроваджено найбільшу спекулятивну установу, яку контролювали комуністи — «Торгзін».
Спочатку «торгзіни» повністю спрямовувались на торгівлю з іноземцями — завданням системи «торгзіну» було вилучення валюти шляхом надання послуг іноземним представництвам, туристам, спеціалістам, які будували «промислові гіганти перших сталінських п'ятирічок».«Торгсин»: украинские крестьяне за собственную жизнь платили золотом. НАША ИСТОРИЯ | ВТР, 2012-11-20 Але згодом система була переорієнтована на прийом золотовалютних та ювелірних цінностей від радянських громадян. Починаючи з січня 1932, крім іноземців (туристів, інженерів, технологів, кваліфікованих робітників, моряків), система вже обслуговувала переважно «радграждан». Спеціальні магазини «Торгзін» для іноземців за зовнішнім виглядом, культурі обслуговування і асортиментом відрізнялися від «простих» торгзінів. В Україні 1932 рік — початок голодомору 1930-х років. Таким чином, попри задекларовану мету «торгівлі з іноземцями» пріоритетом стає вилучення за безцінь у громадян СРСР золотовалютних та ювелірних цінностей, пропонуючи дефіцитні або критично необхідні товари за спекулятивними цінами. Уряд позбавивши перед цим селян хліба та будь-яких засобів до існування, змусив їх купувати цей же насильно вилучений у них хліб за так зване побутове золото (кільця, сережки, інші прикраси, натільні хрестики тощо) і таким чином «вишукати» внутрішні резерви надходження валюти. Система «торгзіну» скуповувало у населення золото за ціною набагато нижчою, ніж воно коштувало на світових біржах. Вироби приймались як брухт.
Автором ідеї обміну товарів на побутове золото є Єфрем Володимирович Курлянд,Особая роль торгсина в эпоху индустриализации. / В гостях: Елена Осокина доктор исторических наук, профессор. Ведущий: Нателла Болтянская. «Эхо Москвы» Время выхода в эфир: 19 ИЮНЯ 2010, 20:07 який проживав на початку 1930-х рр. на Малій Дмитрівці. В «Торгзін» на роботу він прийшов у вересні 1930 року. Свою пропозицію Курлянд зробив, будучи директором столичного універмагу № 1. У фонді «Торгзін» зберігчя його лист в «Наркомвнєшторг», написаний в жовтні 1932 року, — час бурхливого розвитку «Торгзіну». До часу написання листа Курлянд виріс до комерційного директора Московської обласної торгзіновської контори. За словами Курлянда, він зробив свою «кардинальну пропозицію» ще в березні 1931 року і півроку), випробовуючи «нескінченні поневіряння», він домагався його здійснення.
Функції представників «Торгзіну» виконували співробітники акціонерних товариств «Амсторг», «Аркос», «Амдерутра» або радянських торговельних товариств. Робота цих акціонерних товариств була визначена двосторонніми угодами і винагороджувалась з доходів «Торзіну». Все рівно так, як це вчить італійський фашизм.
Населення надсилало листи друзям і родичам за кордон з проханням переслати хоч незначну суму. З різних країн світу люди надсилали грошові перекази і речові посилки. Валютні перекази до адресата потрапляли через систему «Торгсину» і Державний банк, продуктові посилки — через південний порт УСРР. До березня 1932 року всі перекази в закордонній валюті отримувало виключно центральне об'єднання «Торгсину» в Москві, котрий реалізовував її через Державний банк. За обслуговування проходження посилок утримували 25-54% від початкової вартості, а грошові перекази в голодні 1930-ті роки віддавались адресатам протягом двох-трьох місяців з моменту поступлення.
Акції популяризації діяльності «Торгзіну» проводились як в межах Радянського Союзу, так і за кордоном. Головними формами роботи системи «Торгзін» були: реклама асортименту товарів, послуг та цін у торговельній мережі, угоди з банками та фірмами, операції з посилками та валютними переказами, стимулювання збільшення потоку переказів до Радянського Союзу поширенням звісток про голод.Осокина Е. За зеркальной дверью Торгсина//Отечественная история. — 1995. — № 2. — С.86-104
Закордонні перекази радянським громадянам надходили в основному з Америки, Канади, Австралії, Німеччини, Франції, Польщі, Палестини, Чехословаччини, Англії, Китаю, Скандинавії. Мали місце і внутрішні перекази.
З «Торгзін» працювали різні іноземні банки, які проводили операції по відправленню грошових переказів. Серед них: в США — «Амальгабанк» в Чикаго та «Амалгалейтед Банк» в Нью-Йорку. Валютний курс був наступним: 1 англійський фунт коштував 6,55 крб. золотом, 1 долар США — 1,94 крб.ДАКО, ф.912 с/р 610, оп. 2, спр. 6, арк. 1-5
Процедура купівлі за коштовності Побутове золото було необхідно здавати в приймальні пункти, в яких отримували за це «бони», «заборні книжки», тобто право на купівлю продуктів в магазинах системи «торгзіну».
Спочатку дозволили здавати тільки золото, срібло почали приймати тільки з грудня 1932 року, діаманти — в 1933 році, а платину в 1934 році.
Процедура отримання переказів Ця процедура була наступною: одержувач переказу спочатку одержував товарний ордер (бона), після цього — «заборну книжку» або «товарну книжку». В кожній книжці був контрольний талон одноразового використання. Після одержання переказу треба було написати відповідну розписку.
Київська агенція «Торзіну» повідомляла клієнта спеціальним бланком, на звороті якого була розміщена пропозиція зробити замовлення на висилання йому товарів. З бланком надсилався і прейскурант цін. Якщо вказаний в замовленні товар був відсутній, «Торгзін» залишав за собою право замінити цей товар на аналогічний за якістю.ДАКО, ф. 912 с/р 610, оп. 2, спр. 7, арк. 731 За пересилання та упакування товарів чистою вагою до 8,5 кг «Торгзін» утримував плату — 1 крб. 50 коп. з суми переказу, а за 17 кг вилучав з суми переказу 2 крб. 50 коп.
Кілограм борошна міг коштувати в «Торгзіні» 25 копійок, але не потрібно забувати, що за цими 25 опійками стояло здане золото, яке до того ж приймалося нижче світової ціни на золото, світової ціни на срібло, на діаманти. Якість продуктів було набагато нижче. Крім того, торгзігівські карбованці були не прості, а так звані золоті і по відношенню до простого радянського карбованця співвідношення було: 1 торгзіновський карбованець за 6 карбованців 60 копійок радянських карбованців. Крім того, в державі це був час карткової системи, (яка існувала офіційно з 1931 по 1935 рік) за якою населення отримувало борошно (200 чи 500 грам) чи пайки. Селяни не отримували карточок, не отримували пайків.
Отримувачі переказів прикріплювались до визначених для їхнього обслуговування магазинів. Відкріплень до інших магазинів навіть в одномі місті не робилося.
Про недостачу товарів в поштовій посилці від Торгзіна адресату, котрому надійшов переказ з-за кордону, інструкція від 7 травня 1933 року передбачала надати скаргу, співробітник Торгзіну повинен був отримати акт поштової контори, який підтверджував факт нестачі вкладення за описом. При втраті посилки потрібно було отримати довідку відповідної поштової контори про неотримання чи невидачу посилки. Якщо мало місце навмисне чи помилкове адресування переказу з вини співробітників «Торнгзіну» чи Банку, потрібно було отримати відповідний акт розслідування з встановленням винних осіб. Лише при наявності перелічених документів була можлива видача товарів законному отримувачу переказу.ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 6, арк. 13
Зловживання працівників і еліт Часті зловживання працівників «Торгзіну» мали місце серед касирів агентства на перекази. Коли отримувачі переказу померли, касир міг виписати товарну книжку на власних рідних чи знайомих. Загалом такі дії проходили без покарання.
Інформація одержувачу переказа направлялася «Торгзіном» лише у випадку, коли клієнт закордону надсилав запит з оплаченою відповіддю.ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 47, арк. 73
Золото приймали за одною пробою, а до реєстраційних актів записували зовсім іншу, отримуючи таким чином поширений тоді прибуток, тобто різницю між прийнятим від населення та зданим в банк золотом.