Олексій Іванович Стефанюк ( — 2008) — український вчений, доктор економічних наук .
Біографія Народився 8 травня 1919 року в селі Підлісний Олексинець Городоцького району Хмельницької області. Отримав неповну середню освіту. Працював слюсарем на Вищеольчидаївському цукровому заводі Мурованокуриловецького району Вінницької області. У 1934 р. дирекцією та заводським комітетом цього ж заводу був відправлений на навчання в Одеський Механіко-технологічний технікум цукрової промисловості. Після його закінчення був направлений на посаду теплотехніка в Удичському цукровому заводі Теплицького району Вінницької області.
До лав РСЧА призваний у 1938 році. У 1942 році закінчив Ленінградське військове артилерійське технічне училище.
Учасник німецько-радянської війни з 1941 року. Весь час воював на Ленінградському фронті. Захищав місто та брав участь у прориві блокади Ленінграду. Там же почав свій бойовий шлях як снайпер. Взявши радянську гвинтівку, Олексій Іванович причепив до неї трофейний німецький оптичний снайперський приціл фірми Карл Цейс (Carl Zeiss) і місяць тренувався влучній стрільбі. Результати тренувань були вражаючі: в олівець потрапляв із відстані 100 м, у круг діаметром як 5 копійок — зі 150 м, сірникову коробку — з 200 м. Так він став снайпером Ленінградського фронту 527 с.п. (стрілецького полку) 48 с.д. (стрілецької дивізії), і став знищувати фашистів. 5 грудня 1941 р. о 8 год. 30 хв. почався відлік його снайперської слави. Німець перебігав із однієї траншеї в іншу, і в цей час упіймав кулю від Стефанюка.
В 1943 р. його готували до вручення звання Героя Радянського Союзу, але у зв"язку з підготовкою прориву блокади Ленінграду був відправлений на місце прориву блокади, а матеріали по присвоєнню його до звання Героя Радянського Союзу були втрачені. В боях за Ленінград, у одній із битв Стефанюку німецький солдат завдав штиковий удар — поранення в голову. Але він не здався, і його переміг. Тоді, у переляканого і залитого кров'ю молодого бійця відняло мову. Санітар, яка підбігла до нього, перев'язала його, і він, не залишивши поле бою, пішов далі в бій. В тій битві, за 25 вбитих німецьких солдат був нагороджений медаллю «За Відвагу». Згодом, за 85 вбитих фашистів та за підрив німецького складу боєприпасів був нагороджений орденом «Червоного Прапора».
В тяжкі роки війни він у дивізії став ініціатором збору коштів у фонд оборони. В тому числі, він дав згоду на відчислення з його зарплати 10 тисяч рублів на танкову колону. Цей приклад продовжили тисячі солдат дивізії. Коли цю новину повідомило радіо Москви, він протягом трьох місяців отримав 1765 листів з тилу від молоді, школярів та колективів підприємств. В них було вкладено 376 фотографій дівчат. З того часу він став відомим на Ленінградському фронті і часто давав інтерв'ю військовим кореспондентам.
Проте, на війні він був не лише «щасливчиком», якому доля неодноразово дарувала життя. Будучи надзвичайно мужнім та ініціативним солдатом, Олексій Іванович у дивізії став ініціатором збору коштів у Фонд оборони. Сам дав згоду на відчислення з його зарплати 10 тисяч рублів на танкову колону, а його приклад наслідували тисячі солдат 48-ї стрілецької дивізії. Коли цю новину повідомило радіо Москви, він протягом трьох місяців отримав 1765 листів з тилу від молоді, школярів та колективів підприємств. Серед них йому прийшло 376 фотографій дівчат. Вони писали: «Дорогі воїни … бийте ворога, ненависних фашистів і приїжджайте з перемогою, ми чекаємо вас». А головне: до нього прийшла особиста телеграма від Сталіна, де він дякував Стефанюка за починання і вклад у танкову колону. Ці листи надихали відважного українця і його товаришів на героїзм та мужність — громити ворогів. Загалом він знищив 152 німецьких солдатів та підготував 22 учнів-снайперів.
В боях за р. Нарву він уже був начальником артилерії полку — 456 с.п. 109 с.д. Після цих боїв у його полку із 1100 солдат та офіцерів в залишилось — 75. Там був контужений. Осколком снаряду йому відірвало стопу правої ноги. Після 1,5-місячного перебування у госпіталі був визнаний фізично обмеженим другого ступеня. Однак скоро добився відправлення на фронт. Там був призначений заступником командира 256 винищувальної протитанкової дивізії. День Перемоги зустрів у боях. Поки в Берліні була підписана капітуляція, друга армія (ударна) ще продовжувала воювати в Курляндії (Прибалтика). Після війни закінчив Московський технологічний інститут. Працював директором Ніжинського консервного комбінату, Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя.
Помер у 2008 році. Похований в місті Ніжині Чернігівської області.
Нагороди і почесні звання Нагороджений українським орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня (1999), радянськими орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня (1985), медаллю «За відвагу» та іншими медалями.
Почесний громадянин міста Ніжин.
Посилання Нагородні листи О. І. Стефанюка на сайті «Подвиг народа» Сергій ПАВЛЕНКО. «Понад сто відсотків підстав на звання Героя» на сайті газети Голос України/ 2.07.2004 Біографія О. І. Стефанюка на блозі Підлісоолексинецької бібліотеки Стаття «Чому вони стали наркоманами?» написана доктор економічних наук, Героєм Радянського Союзу О. І. Стефанюком/ 9.02.2001
Див. також Верхомій Тихон Григорович